04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" березня 2017 р. Справа№ 910/20321/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорної Л.В.
суддів: Тищенко О.В.
Разіної Т.І.
при секретарі судового засідання Громак В.О.
за участю представників сторін: від позивача - Снісаренко Д.І.,
від відповідача - Драчова М.С.,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теллавіт»
на рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017р.
по справі №910/20321/16 (суддя - Головіна К.І.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теллавіт»
до публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про визнання договору частково недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2017р. відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Теллавіт» у задоволенні позову.
Не погодившись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Теллавіт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017р. по справі №910/20321/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним п. 4.9. договору №09036/5-05 від 14.04.2010р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теллавіт» прийнято до провадження.
ПАТ «АК«Київводоканал» заперечує проти апеляційної скарги, з підстав викладених у письмовому відзиві.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.
14.04.2010 р. між публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Теллавіт» (абонент) був укладений договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09036/5-05, за умовами якого постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватись Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (надалі - Правила користування № 190), Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. за №37 (далі - Правила приймання №37), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з п. 1.5 договору абонент забезпечує наявність та своєчасне подовження дозволу на скид стічних вод згідно із вимогами місцевих правил приймання, а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.
Відповідно до п. 4.9 договору в разі порушення абонентом п.п. 1.1, 1.5 цього договору плата за скид стічних вод без чинного дозволу нараховується у п'ятикратному розмірі тарифу відповідно до вимог місцевих правил приймання. Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. При цьому слід пам'ятати про вертикальну ієрархію правових норм, відповідно до якої закони мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, а також про горизонтальну ієрархію, за якою новий закон має пріоритет над законом, прийнятим раніше, а спеціальний закон має пріоритет над загальним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що п. 4.9. договору №09036/5-05 суперечить Закону України «Про ціни і ціноутворення», Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послу», Положення про НКРЕКП та прав заявника.
Також позивач зазначає, що нарахування ПДВ суму, передбачену п. 4.9. договору №09036/5-05 протирічить Податковому кодексу України.
Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, врегульовано відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особами, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 19.02.2002р. №37 затверджено Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України.
Відповідно до п. 1.5. Правил приймання №37 на підставі цих Правил та Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових стічних вод у системи каналізації населених пунктів водоканали розробляють місцеві правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту, у яких установлюються допустимі концентрації для кожної забруднюючої речовини, що може скидатися підприємствами в систему каналізації, а також відображаються місцеві особливості приймання стічних вод підприємств у міську каналізацію.
Пунктом 1.6. Правил приймання № 37 передбачено, що місцеві правила приймання згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджують виконавчі органи місцевих рад за поданням водоканалів після погодження з територіальними органами Мінекоресурсів та Міністерства охорони здоров'я України. Місцеві правила приймання є обов'язковими для всіх підприємств, яким водоканали надають послуги з водовідведення та які розташовані на території даної місцевої ради.
Згідно з п. 1.7 Правил приймання №37 водоканали встановлюють кожному конкретному підприємству режими і нормативи скиду забруднюючих речовин у систему каналізації населеного пункту, які не підлягають погодженню з місцевими органами Мінекоресурсів та МОЗ України.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.08.2009р. №876 затверджено правила приймання стічних вод у систему каналізації міста Києва.
Згідно з пунктом 1.7 місцевих Правил №876 стічні води можуть бути прийняті у міську каналізацію, якщо мережі та споруди абонента, побудовані відповідно до проекту, розробленого згідно з виданими водоканалом ТУ, прийняті в експлуатацію згідно з вимогами Державних будівельних норм, абонентом одержаний дозвіл на скид та укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення.
Пунктом 8.1 місцевих Правил № 876 абонент не має право скидати стічні води без одержання умов на скид. За скидання стічних вод без умов на скид (або після закінчення терміну його дії) абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період його відсутності. Відповідно до статей 30, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; статей 1, 2, 35, 38, 39, 42, 44, 70, 95, 99, 110, 111 Водного кодексу України (із змінами і доповненнями); статей 1 - 3, 5, 16, 19, 24, 31 - 35, 39 - 41, 47, 51, 68 - 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (із змінами і доповненнями); Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002р. № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за № 403/6691; інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002р. № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за № 402/6690; пунктів 1.2, 1.4, 2.3, розділів 3 - 5, 11 - 15 правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за № 936/15627, та з метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод, в межах функцій органу місцевого самоврядування, виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011р. № 1879 затверджені правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (надалі правила), які встановлюють, зокрема, вимоги до абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов'язки абонентів і водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення.
Згідно п. 1.2 правил правила поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб - підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації (крім балансоутримувачів житлового фонду та об'єктів соціально-культурного призначення, які не скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження, або у яких немає орендарів чи інших суб'єктів, що скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження).
Згідно із пунктом 2.4 правил абоненти зобов'язані, зокрема, отримати умови на скид та укласти договір з водоканалом відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».
Відповідно до положень пункту 3.3 правил абоненти зобов'язані отримати у водоканалі умови на скид згідно з додатком 2. умови на скид видаються на один рік.
Згідно п. 8.1. правил абонент не має права скидати стічні води без одержання умов на скид. За скидання стічних вод без умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.
Згідно п. 8.6. правил при порушенні цих Правил та Правил користування Водоканал: за період самовільного (при відсутності чинного Договору) користування міською каналізацією виконує розрахунок обсягу стічних вод згідно з пунктом 7.8 розділу 7 цих Правил з моменту початку такого користування, але за період не більше трьох років і до усунення порушення; має право розглядати весь обсяг стічних вод (за розрахунковий період) як такий, що перевищує договірний, і плата за його скидання встановлюється в п'ятикратному розмірі тарифу за водовідведення у разі відсутності у Абонента Умов на скид чи закінчення строку їх дії.
Таким чином, передбачена умовами договору відповідальність у вигляді нарахування п'ятикратного тарифу відповідає вимогам правил.
Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 219 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватись оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Відповідно до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням такої санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Таким чином, передбачені у п. 4.9. договору нарахування є оперативно-господарською санкцією.
Щодо нарахування ПДВ, то зазначене не може бути підставою для визнання недійсним пункту договору.
Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.
Доводи наведені в апеляційній скарзі Київським апеляційним господарським судом до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017р. у справі №910/20321/16.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017р. у справі №910/20321/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи №910/20321/16 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Л.В. Чорна
Судді О.В. Тищенко
Т.І. Разіна