28 березня 2017 р. Справа № 902/28/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» (вул. Щорса, буд. 44-а, м. Київ, 01011)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 31148 грн.
за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І.,
представників сторін:
позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №12/3 від 20.01.2017р.;
відповідача : не з'явився
Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 14/05-15 від 14.05.2015 року в загальному розмірі 31 148,00 грн..
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення № 14/05-15 від 14.05.2015р. в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою суду від 13.01.2017 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/28/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.
Ухвалою суду від 31.01.2017р. розгляд справи відкладено на 01.03.2017р., у зв'язку з неявкою учасників процесу та невиконання сторонами вимог суду.
01.03.2017 р. до суду надійшла заява позивача про уточнення ціни позову (вх. № 06-52/1830/17 від 01.03.2017р.), якою останній фактично одночасно зменшує та збільшує розмір позовних вимог та просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 25 204 грн. 56 коп., з яких 18 637,28 грн. - основний борг, 2668,45грн. - пеня, 817,99грн. - 3% річних, 3080,84грн. - втрати від інфляції.
Ухвалою суду від 01.03.2017р. заяву позивача прийнято до розгляду, а спір розглядається з урахуванням поданої заяви.
За результатами судового засідання 01.03.2017р., судом, за клопотанням представника позивача, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 28.03.2017р.
На визначену судом дату з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав.
Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Однак, ухвали суду повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з написом наступного змісту: «за зазначеною адресою не проживає».
Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.
Таким чином, оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, надані позивачем матеріали справи та оригінали документів дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представник відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
14 травня 2015 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» (позивач, за договором Орендар) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 14/05-15 (надалі Договір) (а.с.10-14).
Згідно п.1.1 ОСОБА_3, Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування приміщення (ОСОБА_3), розташоване за адресою: АДРЕСА_3. Площа приміщення складає 150кв.м.
Приміщення, що орендується не є державною власністю та знаходиться у тимчасовому користуванні Орендаря у відповідності до договору оренди № 08/06-12 від 19.06.2012р. між Орендарем і ТОВ «Спецбудінвест-17», названим в подальшому Орендодавець. (п. 1.2. ОСОБА_3)
Приміщення передається в суборенду для розміщення меблевого цеху. (п. 2.1. ОСОБА_3)
Зазначене в п. 1 ОСОБА_3 повинно бути передане Орендарем та прийняте Суборендарем протягом 3 днів з моменту підписання даного ОСОБА_3 Сторонами. (п. 3.1. ОСОБА_3)
ОСОБА_4 в оренду здійснюється за відповідним актом приймання-передачі майна (Додаток №1), де має бути зазначений стан ОСОБА_4, що орендується. (п. 3.2. ОСОБА_3)
За надане приміщення Суборендар щомісячно сплачує Орендареві суму в розмірі 35,00 грн. за квадратний метр у т.ч. ПДВ 20% 5,83 грн. (п. 4.1. ОСОБА_3)
Орендна плата перераховується Суборендарем не пізніше 5 числа кожного місяця. (п. 4.2. ОСОБА_3)
Зобов'язання Орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової оплати в розмірі не менше ніж орендна плата за 1 місяць. (п. 4.3. ОСОБА_3)
Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендарю, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. (п. 4.4. ОСОБА_3)
Відповідно до п. 7.2. ОСОБА_3 Суборендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Цей Договір набуває чинності з моменту передачі ОСОБА_3 в тимчасове користування і діє з 14 травня 2015 року до 31 грудня 2015 року включно. За погодженням сторін цей строк може бути продовжений. (п. 10.1. ОСОБА_3)
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього ОСОБА_3 після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим ОСОБА_3. (п. 10.5. ОСОБА_3)
За актом приймання-передачі об'єкта суборенди від 14.05.2015 р. позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення площею 150 кв.м.. Пунктом 1 даного акту сторони погодили, що Суборендар претензій до Орендаря з приводу переданого ОСОБА_3 не має, і приймає ОСОБА_3 в оренду в задовільному стані. (а.с. 15)
Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з серпня 2015 року по червень 2016 року виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату: № 575 від 31.08.2015р. на суму 18798,38 грн., № 624 від 07.09.2015р. на суму 5250,00 грн., № 700 від 05.10.2015р. на суму 5250,00 грн., № 776 від 07.11.2015р. на суму 5250,00 грн., № 838 від 04.12.2015р. на суму 5250,00 грн., № 10 від 03.01.2016р. на суму 5250,00 грн., № 98 від 01.02.2016р. на суму 5250,00 грн., № 139 від 03.03.2016р. на суму 5250,00 грн., № 226 від 04.04.2016р. на суму 5250,00 грн., № 317 від 04.05.2016р. на суму 5250,00 грн., № 364 від 03.06.2016р. на суму 5250,00 грн., що загалом складає 71 298,38 грн. (а.с. 23-33)
Судом встановлено, що зобов'язання по оплаті орендних платежів відповідачем виконувались з порушенням строків, визначених ОСОБА_3, та не в повному обсязі. Так, останнім, в рахунок сплати орендних платежів, 28.09.2015р. перераховано на рахунок позивача 11 000,00 грн., 30.11.2015р. перераховано 8000,00 грн., 04.02.2016р. перераховано 5 825,00 грн., 26.02.2016р. перераховано 11996,00 грн., 11 03.2016р. перераховано 8 000,00 грн., 18.04.2016р. перераховано 7 840,00 грн., що загалом складає 52 661,00 грн. (а.с. 104-110)
У вимогах № 225 від 10.12.2015р., № 104 від 14.07.2016р., № 172 від 22.11.2016р. позивач вимагав терміново погасити заборгованість, що утворилась за ОСОБА_3. (а.с. 16, 17, 19,20). В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем вимог позивача.
За таких обставин, станом на день прийняття рішення в даній справі, заборгованість відповідача за ОСОБА_3 становить 18 637,38 грн.
Враховуючи викладене, суд зважає на наступне.
Договір суборенди нежитлового приміщення № 14/05-15 від 14.05.2015р. є договором суборенди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України .
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Отже матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в оренду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не зазначено ОСОБА_3.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт наявності боргу у відповідача за ОСОБА_3 в розмірі 18 637,38 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення боргу є обґрунтованою, законною, підтвердженою матеріалами справи. При цьому, позивачем в заяві про уточнення позовних вимог (вх. № 06-52/1830/17 від 01.03.2017р.) заявлено до стягнення 18 637,28 грн., що є його правом. Відтак стягненню підлягає 18 637,28 грн. боргу.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 2 668,45 грн. пені за період з 27.05.2016р. по 28.10.2016р., 817,99 грн. три відсотки різних за період з 05.08.2015р. по 19.01.2017р. та 3 80,84 грн. втрат від інфляції за період вересень 2015 року - грудень 2016 року.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.4. ОСОБА_3 визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендарю, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.
Дослідивши розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені судом виявлено помилку, яка полягає в наступному. Так, позивачем проведено нарахування штрафних санкцій на суму боргу в розмірі 18 637,28 грн.. Однак, останнім не враховано, що борг відповідача за ОСОБА_3 змінювався як в бік збільшення, за рахунок щомісячних орендних платежів, так і в бік зменшення, за рахунок проведення часткових проплат. Ухвалами від 13.01.2017р., 31.01.2017р., 01.03.2017р. суд вимагав позивача надати обґрунтований розрахунок ціни позову із зазначенням моменту виникнення боргу, його перебігу та погашення з посиланням на первинні документи (розрахунок провести окремо по основному боргу, пені, відсотках річних та інфляційних). Однак, позивачем не виконано вимог ухвал суду.
Перерахувавши розмір трьох відсотків річних, за визначений в розрахунку період, судом отримано 809,95 грн., при розрахунку втрат від інфляції - 3020,71 грн., при розрахунку пені - 2091,87 грн.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 817,99 грн. 3% річних та 3080,84 грн. втрат від інфляції та 2 668,45 грн. пені підлягають частковому задоволенню, в сумах: 809,95 грн. 3% річних, 3020,71 грн. втрат від інфляції та 2091,87 грн. пені.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач позов не оспорив, своїм правом на участь в судовому розгляді справи не скористався, доказів сплати орендної плати за ОСОБА_3 в повному обсязі не подав.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» (вул. Щорса, 44-а, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00039019) 18 637 (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 28 коп. - боргу; 2091 (дві тисячі дев'яносто одну) грн. 87 коп. - пені; 809 (вісімсот дев'ять) грн. 95 коп. - три відсотки річних; 3020 (три тисячі двадцять) грн. 71 коп. - втрат від інфляції; 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 75 коп. - витрат зі сплати судового збору .
3. В позові в частині стягнення 576,58 грн. пені, 8,04 три відсотки річних та 60,13 грн. втрат від інфляції відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 31 березня 2017 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (АДРЕСА_2)