Справа №640/16684/16-ц Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.
Провадження № 22-ц/790/1341/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори, що виникають із договорів надання послуг
22 березня 2017 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді: Яцини В.Б.,
Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,
за участю секретаря: Баранкової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2016 року по цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину,
У жовтні 2016 позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним Договір №39 про надання послуг від 05.11.2015 року, підписаний між сторонами та стягнути судові витрати.
В обґрунтування зазначених вимог посилався на наступне, що 05.11.2015 року між сторонами було підписано договір про надання послуг №39, предметом якого є виконання ескізного перепланування та оформлення приміщення згідно затвердженого замовником Додатку №1. Усно, з урахуванням існуючих в приміщенні несучих конструкцій, між сторонами було погоджено окремі побажання відповідача, як-то: щодо зонування, загального ефекту та ін. Послуги мали бути виконані в два етапи - протягом 25 та 15 днів з часу отримання авансового платежу, а суть та послідовність послуг мала бути письмово погоджена в Додатку №1. Проте, відповідач підписав лише основний Договір, а Додаток №1 просив надати для додаткового ознайомлення та пообіцяв погодити його найближчим часом. Наступні дні, відповідач від надання підписаного Додатку №1 ухилявся, пояснював, що замість первинно обумовленого перепланування, він бажає застосувати демонтаж несучих конструкцій за допомогою проекту конструктора, що має ліцензію на цей вид діяльності. Відповідач просив почекати до виготовлення проекту демонтажу, після чого обіцяв надати уточнений та підписаний Додаток №1, в якому перелік послуг позивача на обох етапах буде уточнено. Позивач запропонував укласти додаткову угоду про перенесення строків на інший час, на що відповідач відмовився та просив зачекати. Надалі протягом тривалого часу позивач був задіяний в проблемах замовника. Відповідач неодноразово усно просив відстрочити виконання послуг, щоб він міг остаточно погодити і підписати Додаток№1 та надати всі необхідні йому документи. Протягом всього часу спілкування, відповідач не висловлював ніяких претензій позивачу, а потім звернувся до суду з позовом про стягнення з нього пені за неналежне виконання умов договору. Позивач вважає таку поведінку відповідача як заздалегідь прораховану схему для подальшого отримання матеріальної вигоди у вигляді пені. Таким чином, Додаток №1 до договору підписаний не був, що є, на думку позивача, підставою для визнання вказаного договору про надання послуг недійсним.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовну заяву підтримав, та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі, посилаючись на те, що сторонами були досягнуті всі істотні умови договору, зокрема щодо його предмету, та даний договір є укладеним із дотриманням усіх вимог діючого законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому його не може бути визнано недійсним.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким з огляду на відсутність між сторонами в належній письмовій формі домовленості стосовно усіх істотних умов правочину, визнати договір недійсним і позов задовольнити.
При цьому вказав на те, що, висновки суду суперечать фактичним обставинам справи, ухвалене в порушення норм матеріального права. Зазначив, що договір не є укладеним через те, що сторони договору не підписали додаток №1, який є невід'ємною частиною предмету договору, а отримання плати обумовлене тим, що за умовами договору позивачем отримано попередню оплату, а не оплату за вже надані послуги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не затвердження Додатку №1 до вказаного Договору, а саме його не підписання, не може слугувати підставою недійсності правочину, оскільки при укладенні договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору про що свідчать підписи сторін, а також оплата, яка здійснена відповідачем, яку прийняв позивач. Позивачем та його представником не було надано доказів, що вказаний договір було укладено з метою стягнення пені, а звернення відповідача до суду з позовом про розірвання договору, сплату пені та повернення авансу не може бути підставою недійсності правочину, передбаченою п. 5 ч.1 ст. 203 ЦК України.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем та 05.11.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг №39, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець зобов'язується виконати ескізне проектування перепланування та оформлення приміщення за адресою: пр. Перемоги, 66 р., кв. 62, 63 згідно затвердженого з замовником Додатку №1 в порядку викладеному нижче.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень Глави 63 ЦК України істотними умовами договору про надання послуг є: предмет договору; строк договору, виконання договору, плата, та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання послуг з підстав відсутності у сторін наміру на створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, ст. 234 ЦК України, а також з огляду на не підписання Додатку №1 до вказаного договору.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В матеріалах справи відсутні докази про зловживанням правом з боку відповідача при його укладенні, доводи скарги з цього приводу не доведені. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірним договором не встановлений предмет договору також не ґрунтується на доказах і спростовується умовами спірного договору про те, що відповідно до п.1 замовник замовляє, а виконавець зобов'язується виконати ескізне проектування перепланування та оформлення приміщення за адресою: пр. Перемоги, 66р, кв. 62,63 згідно затвердженого з замовником у Додатку №1. Таким чином, спірний договір містять всі істотні умови договору. Не підписання сторонами Додатку № 1, специфікації, не впливає на його дійсність, оскільки згідно до п. 10.9 спірного договору підписання Додатку № 1 лише обумовлює початок будівельних робіт за договором. Крім того, неукладений договір не може бути визнаний недійсний, оскільки згідно до змісту ст. 203 ЦК України недійсним може бути визнаний лише укладений правочин.
Отримання позивачем авансу на підставі спірного договору підтверджує, що принаймні одна сторона цього договору вчинила його з наміром створення реальних правових наслідків, що в цілому свідчить про недоведеність заявлених позивачем і передбачених у ст. 234 ЦК України підстав для визнання його недійсним. При цьому висновки суду вмотивовані відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України і доводами скарги не спростовуються.
Оскільки таким чином суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, із додержанням норм процесуального права правильно застосував положення вищевказаних норм матеріального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують. Тому колегія суддів відповідно до ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя
Судді колегії