Провадження № 22-ц/774/96/17 Справа № 207/2913/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Юрченко І. М. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
22 березня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Пономарь З.М.,
при секретарі - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, яка діє від свого імені та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Баглійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпродзержинського міського управління юстиції про встановлення факту батьківства, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності, -
В липні 2015 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1997 року між нею та ОСОБА_5 фактично утворились шлюбні відносини, які проявлялись у сумісному проживанні однією сім'єю, веденням спільного господарства та наявністю спільного бюджету. На момент сумісного проживання, ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебував і дітей не мав, в той час, як позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6.
Позивач разом з ОСОБА_5 проживали в належному йому домоволодінні АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у ОСОБА_3 з ОСОБА_5 народився син ОСОБА_7, але, зважаючи на те, що на момент народження їх спільного сина, позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі із першим чоловіком - ОСОБА_6, то при реєстрації народження сина ОСОБА_7, в Баглійському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції, до актового запису про народження дитини №19 від 22 червня 2007 року у відомості в якості батька дитини, замість ОСОБА_5, було внесено першого чоловіка - ОСОБА_6.
У 2006 році ОСОБА_5 продав своє домоволодіння АДРЕСА_1 та придбав інший будинок АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого 19 січня 2007 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №81, після чого ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_7 заселилися до вказаного домоволодіння і зареєструвалися в ньому, що, також, підтверджується довідкою голови квартального комітету №7 Карнаухівської селищної ради №426 від 29 жовтня 2014 року.
У 2007 році, перший чоловік позивача, ОСОБА_6 довідався про те, що він записаний батьком дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська із позовною заявою, яку було задоволено та рішенням вказаного суду першої інстанції від 10 жовтня 2007 року відомості про ОСОБА_6, як про батька, було виключено із актового запису №19 від 22 червня 2007 року.
Однак, ОСОБА_5 не встиг зареєструвати своє батьківство, оскільки у зв'язку із тяжкою хворобою, ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер, через що позивач змушена була звернутись до суду із позовною заявою про встановлення факту батьківства, яку рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержиснька Дніпропетровської області від 03 грудня 2010 року було задоволено та встановлено факт батьківства ОСОБА_5 щодо дитини - сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, після чого було внесено зміни до актового запису про народження та змінено прізвище дитини з «ОСОБА_9» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», а по-батькові з «ОСОБА_9» на «ІНФОРМАЦІЯ_4».
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_3, Дніпропетровської області, у видачі свідоцтва про право на спадщину якого позивачу було відмовлено постановою державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, через відсутність документів, що підтверджують факт родинних відносин між спадкоємцем та сином ОСОБА_10.
Водночас, слід звернути увагу, що рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 грудня 2010 року про встановлення факту батьківства між ОСОБА_5 та його сином ОСОБА_7, було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року за результатом розгляду апеляційної скарги сестри померлого спадкодавця - ОСОБА_2.
Враховуючи вищевказане, ОСОБА_3 просила суд:
- встановити факт батьківства ОСОБА_5 щодо дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Дніпропетровська, що є підставою для внесення відповідних змін Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області до актового запису № 19 від 22 червня 2007 року про народження ОСОБА_4, із зазначенням ОСОБА_5 батьком дитини, змінивши прізвище дитини з «ОСОБА_9» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», залишивши по батькові дитини «Вікторович»;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа 350/2014), на житловий будинок, який складається із житлового будинку А-1, житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 51,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю Г-1, вбиральні Д-1, погребу Є-1, огорожі № 1-3, тротуару І., що розташований на земельній ділянці 1567 кв.м у АДРЕСА_2, що видане на ім'я ОСОБА_2 30 жовтня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-2269;
- визнати за ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на житловий будинок, який складається із житлового будинку А-1, житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 51,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю Г-1, вбиральні Д-1, погребу Є-1, огорожі № 1-3, тротуару І., що розташований на земельній ділянці 1567 кв.м у АДРЕСА_2, що дасть підстави для реєстрації права власності на нерухоме майно в органах державної реєстрації.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року вказані позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено в повному обсязі.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 звернулась із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у позивача ОСОБА_3 народився син. Зважаючи на те, що на момент народження сина, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із своїм першим чоловіком - ОСОБА_6, то при реєстрації народження дитини в Баглійському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції відомості про колишнього чоловіка, як про батька народженого нею сина ОСОБА_7, були внесені до актового запису про народження № 19 від 22 червня 2007 року.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 жовтня 2007 року справа №2-1703/2007 відомості про ОСОБА_6, як про батька, були виключені з актового запису №19 від 22 червня 2007 року про народження дитини ОСОБА_9. Рішення суду не оскаржувалося і набрало законної сили.
Також, під час судового розгляду цивільної справи №2-1703/2007 за позовом ОСОБА_6, в якості свідка був допитаний ОСОБА_5, який визнав себе батьком дитини - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та підтвердив, що проживає разом з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах з 1997 року, що вони ведуть спільне господарство і виховують їх спільного сина ОСОБА_7.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Окрім цього, судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_5 не встиг зареєструвати дитину на своє ім'я, підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_5, так як він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто через незначний час (через місяць) після винесення рішення від 10 жовтня 2007 року по справі №2-1703/2007 за позовом ОСОБА_6 про виключення відомостей про батька із актового запису про народження дитини.
ОСОБА_5, помер фактично визнаючи себе батьком (інших дітей, крім сина ОСОБА_7, не мав), але юридично не встиг зареєструвати батьківство відносно свого єдиного сина.
Із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що в один день, 19 січня 2007 року, ОСОБА_5 продав належне йому на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 та придбав домоволодіння АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 19 січня 2007 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №81.
Факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_2 разом з малолітньою дитиною сином ОСОБА_7, а також факт визнання ОСОБА_5 дитини позивачки ОСОБА_5 за власного сина, їх спільне виховання та утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та довідкою №426 від 29 жовтня 2014 року про місце реєстрації в цьому будинку всієї сім'ї, зокрема, неповнолітнього сина ОСОБА_7.
Факт належності спадкодавцю ОСОБА_5 будинка АДРЕСА_2 підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 15 лютого 2007 року та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У зв'язку з тим, що спадкодавець ОСОБА_5 юридично не встиг юридично оформити своє батьківство відносно сина ОСОБА_7, ОСОБА_3 змушена була звернутись до суду першої із позовом, який рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 грудня 2010 року було задоволено та встановлено факт батьківства ОСОБА_5 щодо дитини - сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, і на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, відомості про ОСОБА_5, як про батька дитини, були внесені до актового запису про народження сина ОСОБА_7, прізвище якого було змінено на ІНФОРМАЦІЯ_4, а по-батькові на Вікторович, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданного Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції 22 березня 2012.
Зазначене рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 грудня 2010 року про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_7, за апеляційною скаргою сестри померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року було скасовано, і заява ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишена без розгляду.
30 жовтня 2014 року завідуючою Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновською Л.Г. відповідачу ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_2.
Разом з цим, постановою завідуючої Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновської Л.Г. від 26 червня 2015 року було відмовлено ОСОБА_3, яка діє як представник неповнолітнього сина гр. ОСОБА_10 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті гр. ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, оскільки відсутні документи, які підтверджують факт родинних стосунків з гр. ОСОБА_5.
Крім того у судовому засіданні, судом першої інстанцї були досліджені матеріали спадкової справи №350/2014, в яких міститься довідка про склад осіб зареєстрованих у будинку АДРЕСА_2 від 29 жовтня 2014 року, яка була видана ОСОБА_3 (ар.с.149) та відповідно до якої за вказаною адресою станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 року (день смерті спадкодавця) були зареєстровані та проживали ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині встановлення факту батьківства ОСОБА_5 щодо дитини ОСОБА_4 суд першої інстанції, враховуючи народження дитини до 01 січня 2004 року, керувався положеннями ст. 53 КпШС, згідно якої в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків, в даному випадку - ОСОБА_3, на утриманні якої знаходиться дитина, та виходив із встановлених обставин цивільної справи №2-1703/2007 за позовом ОСОБА_6, де ОСОБА_5 був допитаний в якості свідка і визнав своє батьківство щодо сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину видане на ім'я сестри померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та визнання за сином спадкодавця - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, права власності на спірне нерухоме майно, то суд першої інстанції виходив із того, що на момент видачі свідоцтва сестрі померлого, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 грудня 2010 року по справі №2-а-79/2010 було чинним, відомості про ОСОБА_5, як про батька дитини ОСОБА_10 із актового запису про народження не виключалися та ОСОБА_3, на той момент, вже заявила про право неповнолітнього спадкоємця на отримання свідоцтва про право на спадщину, а отже і ОСОБА_2, і державному нотаріусу було добре відомо про існування спадкоємця першої черги за законом, який вважається таким, що прийняв спадщину, тому і права на видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2, як спадкоємцю другої черги (за наявності спадкоємця першої) у Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори не було.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, і кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, а відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадщину за законом мають діти, батьки спадкодавця та той з подружжя, який його пережив.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійним за рішенням сулу, якщо буде вставлено, що особа, який воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Основним доводом апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо скасування оскаржуваного рішення є посилання на положення ст. ст. 126-135 СК України, які повинні застосовуватися при вирішенні даного спору, і згідно яких в суду першої інстанції, на думку апелянта, взагалі були відсутні підстави для прийняття позовної заяви ОСОБА_3, а отже і відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання факту батьківства, та похідних вимог в частині визнання за сином померлого спадкодавця права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією апелянта, виходячи із наступного.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено наступне: оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. ст. 355 цього Кодексу.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Тож, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду щодо необхідності застосування положень саме ст. 53 КпШС - встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, оскільки дитина факт батьківства щодо якої встановлюється, була народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України - 01 січня 2004 року.
Оскільки матеріалами цивільної справи справі №2-1703/2007 за позовом ОСОБА_6 підтверджено факт батьківства померлого ОСОБА_5 щодо сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, а матеріалами спадкової справи №350/2014 підтверджується реєстрація, місце постійного проживання спадкодавця, спадкоємця і позивача, а також підтверджується місце відкриття спадщини по АДРЕСА_2, то суд апеляційної інстанції погоджується з оскаржуваним рішенням щодо обґрунтованості та наявності правових підстав для скасування свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2 і визнання права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень процесуального закону, які могли б привести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
З.М. Пономарь