04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" березня 2017 р. Справа№ 910/23359/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: Бережок С.І.;
відповідача: Сергієнко Р.В., Лебедєв Ю.В., Горова В.А.;
третьої особи: Севрук В.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного
акціонерного товариства "Київгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 18.11.2015р.
у справі №910/23359/15 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна
компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київгаз"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"
про стягнення 104 293 747,30 грн.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (далі - відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13-325-Н від 08.01.2013р. у сумі 104 293 747,30 грн. (з них: 67 246 327,69 грн. - основний борг за отриманий природний газ, 23 131 987,81 грн. - пеня, 11 065 752,94 грн. - інфляційні втрати, 2 849 678,86 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- позивачем при здійсненні розрахунку основного боргу не враховано оплати, здійснені відповідачем у серпні 2015р. та проведеного за отриманою від позивача заявою зарахування зустрічних однорідних вимог;
- позивачем здійснено невірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат;
- просив суд застосувати до позовних вимог про стягнення пені строк позовної давності, а також просив при стягненні пені врахувати виняткові обставини та зменшити суму стягнення пені до 7 000,00 грн.;
- позивач не набув право власності на поставлений відповідачу газ і умисно не підписував акти приймання-передачі газу, у зв'язку з чим відповідач не мав змоги відобразити операції в бухгалтерському та податковому обліку за зменшити об'єкт оподаткування з податку на прибуток;
- в газорозподільчу мережу газ потрапляє в режимі загального потоку, ідентифікувати газ за окремими договорами неможливо. За результатами періоду постачання обсяги газу можливо визначити та співвіднести з окремими договірними відносинами тільки після зняття показників лічильників, тому відповідачу не може бути відомо чий газ він саме реалізовував до моменту оформлення актів приймання-передачі газу;
- акти приймання-передачі газу було підписано сторонами лише через декілька місяців після закінчення відповідного місяця поставки, а строк виконання зобов'язання та здійснення оплати залежить від строку оформлення актів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. позов задоволено частково. Припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 5 920 289,94 грн. боргу. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 46 592 798,17 грн. основного боргу, 2 806 124,97 грн. 3% річних, 11 065 752,94 грн. втрат від інфляції, 5 820 418,89 грн. пені, 50 595,26 грн. судових витрат. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 в частині стягнення з відповідача 2 806 124,97 грн. 3% річних, 11 065 752,94 грн. втрат від інфляції, 5 820 418,89 грн. пені, 50 595,26 грн. судового збору та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 627 064,99 грн. 3% річних, 1 121 135,12 грн. втрат від інфляції, 7 000,00 грн. пені, пропорційно зменшивши суму судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23359/15 від 18.11.2015р. залишити без змін.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:
- судом було порушено норми ст. ст. 656, 658 Цивільного кодексу України;
- поза увагою суду залишилося те, що протягом п'яти місяців населенням Києва було спожито більше 130 млн. куб. м природного газу, тоді як цей товар ще не став ані власністю позивача, ані власністю відповідача;
- за умовами договору позивач повинен був поставляти відповідачу газ, який перебуває у власності позивача. Однак докази на підтвердження набуття позивачем права власності на природний газ, поставлений у спірному періоді, відсутні;
- судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування додаткових доказів, зокрема, договорів купівлі-продажу газу, актів приймання-передачі газу, податкових накладних, які підтверджують дату купівлі позивачем обсягів природного газу, що був спожитий побутовими споживачами м. Києва в січні, березні, листопаді 2013р., січні 2014р. Вказані документи вказують на дату виникнення у продавця газу права власності на товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2015р. апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.01.2016р.
Позивач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 в частині зменшення розміру пені на 5 820 418,89 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 5 820 418,89 грн. пені, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 залишити без змін.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права при вирішення даного спору, а саме: ст. ст. 4-2, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не прийнято до уваги доводи позивача в частині доводів клопотання відповідача про зменшення пені. Позивач вважає, що місцевим господарським судом не було враховано майнові інтереси позивача. Відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України, п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та підставою для зменшення пені.
Згідно з пп.2.3.44 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд раніше визначеній колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.01.2016р.
26.01.2016р. та 27.01.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли: пояснення по справі; заперечення на апеляційну скаргу позивача; клопотання про витребування у позивача додаткових доказів, а саме: договорів купівлі-продажу газу, актів приймання-передачі газу та податкових накладних, які підтверджують дати купівлі позивачем обсягів природного газу, що був реалізований відповідачу як ресурс природного газу за січень, березень та листопад 2013р., а також за січень та березень 2014 по договору №13-325-Н від 08.01.2013р.
Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Федорчука Р.В. на лікарняному, було змінено склад судової колегії та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Гаврилюк О.М., Лобань О.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016р. апеляційні скарги було прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Гаврилюк О.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.01.2016р.
В судовому засіданні 27.01.2016р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 в частині зменшення розміру пені на 5 820 418,89 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 5 820 418,89 грн. пені, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 залишити без змін. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 27.01.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз", просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 скасувати в частині стягнення з відповідача 2 806 124,97 грн. 3% річних, 11 065 752,94 грн. втрат від інфляції, 5 820 418,89 грн. пені, 50 595,26 грн. судового збору та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 627 064,99 грн. 3% річних, 1 121 135,12 грн. втрат від інфляції, 7 000,00 грн. пені, пропорційно зменшивши суму судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23359/15 від 18.11.2015р. залишити без змін. В задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити.
В судовому засіданні 27.01.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.02.2016р.
Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.02.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, було змінено склад судової колегії та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. апеляційні скарги було прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Гончаров С.А. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.02.2016р.
24.02.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача.
В судовому засіданні 24.02.2016р. представники сторін надали пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 24.02.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.03.2016р., а з 21.03.2016р. до 04.04.2016р.
В судовому засіданні 04.04.2016р. представники відповідача підтримали раніше подане клопотання про витребування у позивача доказів. Представник позивача заперечив проти заявленого відповідачем клопотання.
Крім того, представники сторін звернулись із заявою про продовження строку вирішення спору у справі №910/23359/15 у зв'язку зі складністю справи та необхідністю з'ясування усіх спірних правовідносин.
Вказані клопотання були задоволені судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.04.2016р., продовжено строк розгляду апеляційних скарг на 15 днів, а також зобов'язано позивача надати суду договори купівлі-продажу газу, акти приймання-передачі газу та податкові накладні, які підтверджують дати купівлі позивачем обсягів природного газу, що був реалізований відповідачу як ресурс природного газу за січень, березень та листопад 2013 року, за січень та березень 2014 року по договору №13-325-Н від 08.01.2013р.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, судове засідання, призначене на 18.04.2016р., не відбулося.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016р., у зв'язку із перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/23359/15, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Шевченко Е.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.06.2016р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.06.2016р., у зв'язку з припиненням повноважень судді Київського апеляційного господарського суду Шевченка Е.О., для розгляду справи №910/23359/15 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., суддів Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.06.2016р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Алданової С.О. на лікарняному, для розгляду справи №910/23359/15 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Коршун Н.М., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р. у складі суддів: Зубець Л.П. (головуюча), Коршун Н.М., Мартюк А.І., апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.06.2016р.
В судовому засіданні 06.06.2016р. представники сторін надали пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 06.06.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.06.2016р.
15.06.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: клопотання сторін про фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів; клопотання відповідача про витребування у позивача письмових доказів, які підтверджують повернення позивачем відповідачу підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу, а також докази які підтверджують дати купівлі обсягів природного газу, що був реалізований відповідачем побутовим споживачам м. Києва: в січні 2013р., березні 2013р., листопаді 2013р., січні 2014р., частково в березні 2014 року та проданий відповідачу по договору №13-325-Н від 08.01.2013р.
В судове засідання 15.06.2016р. з'явилися представники сторін.
Представники відповідача підтримали вищезгадане клопотання та просили суд його задовольнити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.07.2015р., а також було частково задоволено клопотання відповідача про витребування доказів у позивача.
В судове засідання 06.07.2016р. з'явилися представники сторін. Однак позивач не виконав вимог, викладених в ухвалі суду від 15.06.2016р.
В судовому засіданні 06.07.2016р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з посиланням на те, що йому не вистачило часу на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2016р., у зв'язку з великим об'ємом документів, які необхідно було опрацювати та подати до суду.
Представники відповідача не заперечували проти усного клопотання представника позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було задоволено усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, повторно зобов'язано позивача виконати вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016р., розгляд справи відкладено на 09.08.2015р.
Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли:
- 06.07.2016р. додаткові пояснення відповідача до апеляційних скарг;
- 20.07.2016р. клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про вступ у справу №910/23359/15 третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача;
- 09.08.2016р. документи на виконання вимог суду.
09.08.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Мартюк А.І. у відпустці та судді Київського апеляційного господарського суду Коршун Н.М. у відпустці, для розгляду справи №910/23359/15 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016р. у складі суддів: Зубець Л.П. (головуюча), Алданова С.О., Буравльов С.І., апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.08.2016р.
В судове засідання 09.08.2016р. з'явилися представники та надали пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 09.08.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 22.08.2016р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Буравльова С.І. у відпустці з 22.08.2016р., для розгляду справи №910/23359/15 визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.08.2016р.
В судовому засіданні 22.08.2016р. представники сторін надали пояснення щодо питання про можливість і доцільність призначення у даній справі судової економічної експертизи.
В судовому засіданні 22.08.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 30.08.2016р.
30.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов перелік питань, які відповідач вважає за необхідне поставити на вирішення судовому експерту.
В судовому засіданні 22.08.2016р. представники сторін надали пояснення щодо необхідності призначення у справі судової економічної експертизи, а також переліку питань, які на їх думку потрібно поставити на вирішення судовому експерту.
В судовому засіданні 30.08.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 01.09.2016р.
В судовому засіданні 01.09.2016р. представник позивача підтримав клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про залучення його до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та просив суд вказане клопотання задовольнити.
В судовому засіданні 01.09.2016р. представник відповідача заперечував проти залучення Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до участі у справі третьою особою.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про залучення його до участі у справі третьою особою було задоволено та залучено вказану особу до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (далі - третя особа).
В судовому засіданні 01.09.2016р. представник позивача зазначив про те, що не вважає за необхідне призначення у справі судової експертизи, оскільки матеріали справи містять достатній обсяг документів, які підтверджують заявлені позивачем вимоги.
В судовому засіданні 01.09.2016р. представник відповідача погодився з доцільністю призначення судової експертизи у даній справі та просив суд поставити на вирішення експерта перелік питань, які були подані відповідачем через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 30.08.2016р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р., на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, було призначено у справі №910/23359/14 судово-економічну експертизу, провадження у справі №910/23359/15 було зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.
Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. у справі №910/23359/15.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. касаційну скаргу позивача було задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. у справі №910/23359/15 скасовано, а справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи по суті.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. розгляд справи було призначено на 26.01.2017р.
26.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли наступні клопотання:
- про зобов'язання позивача надати суду належним чином оформлену заяву, яка б містила відомості про розмір позовних вимог, стягнення яких є предметом розгляду у даній справі;
- про витребування додаткових доказів у позивача;
- про залучення до участі у розгляді апеляційної скарги як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кабінету Міністрів України;
- про направлення матеріалів справи №910/23359/15 до органів прокуратури для здійснення перевірки та зупинення провадження у справі №910/23359/15, на час проведення такої перевірки.
В судове засідання 26.01.2017р. з'явилися представники сторін та представник третьої особи.
Представник відповідача підтримав подані ним клопотання та просив суд їх задовольнити.
Представники позивача та третьої особи зазначили про необхідність ознайомитися із клопотаннями відповідача з метою подання своєї позиції відносно цих клопотань.
З приводу клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати суду належним чином оформлену заяву, яка б містила відомості про розмір позовних вимог, стягнення яких є предметом розгляду у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на те, що позивачем до заперечень на відзив додано новий (на думку відповідача) розрахунок позовних вимог, яким фактично зменшено їх розмір.
Відповідно до ч.2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії.
В ст. 101 названого вище Кодексу встановлено межі перегляду справи в апеляційній інстанції, згідно з якою у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З наведеного вище випливає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній матеріалами і додатково поданими, але в межах вимог, які розглядалися місцевим господарським судом. Натомість у своєму клопотанні відповідач фактично просить суд витребувати у позивача заяву про зменшення розміру позовних вимог, хоча така заява відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України може бути подана лише до прийняття рішення судом.
Окрім того, у разі наявності у відповідача сумнівів щодо розміру позовних вимог у даній справі, він не позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи та з урахуванням поданих позивачем документів (пояснень, розрахунків, тощо) з'ясувати для себе відповідні питання.
До розгляду решти клопотань відповідача колегія суддів вирішила повернутися після надання можливості представникам позивача та третьої особи ознайомитися з цими клопотаннями та подати пояснення з приводу викладених у них обставин.
В судовому засіданні 26.01.2017р. представником відповідача було подано клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане клопотання було задоволено судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р., на підставі ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційних скарг було продовжено на 15 днів.
В судовому засіданні 26.01.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.02.2017р.
09.02.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача та заперечення третьої особи на раніше подані клопотання відповідача.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представники позивача та третьої особи заперечувати проти задоволення раніше поданих клопотань відповідача, просили суд в задоволенні цих клопотань відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представники відповідача підтримали подані клопотання та просили суд їх задовольнити.
В судовому засіданні 09.02.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 23.02.2017р.
15.02.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як співвідповідача.
В судовому засіданні 23.02.2017р. представники відповідача підтримали клопотання, подані суду 26.01.2017р., а також клопотання про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі співвідповідачем, подане суду 15.02.2017р., просили суд вказані клопотання задовольнити. Окрім того, представники відповідача підтримали апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз", просили суд вказану скаргу задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.
В судовому засіданні 23.02.2017р. представники позивача та третьої особи заперечували проти клопотань відповідача, просили суд в задоволенні цих клопотань відмовити. Також надали пояснення, в яких підтримали апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", просили суд вказану скаргу задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.
В судовому засіданні 23.02.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.03.2017р.
16.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 16.03.2017р. представники сторін надали пояснення по справі.
В судовому засіданні 16.03.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.03.2017р.
21.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи, обґрунтоване тим, що межі заявленого спору та наявні у справі матеріали свідчать про те, що для з'ясування питань, які виникли в ході судового вирішення спору, а саме: чи має місце поставка позивачем газу у спірному періоді саме в об'ємах та строки, що зазначені в позовній заяві, потрібні спеціальні знання для аналізу відповідних облікових реєстрів.
В судовому засіданні 21.03.2017р. представники відповідача підтримали вищевказане клопотання та просили суд його задовольнити.
Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 21.03.2017р. заперечували проти клопотання відповідача про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи, зазначаючи про його необґрунтованість.
Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи, виходячи з наступного.
В ст. 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. провадження у даній справі було зупинено у зв'язку з призначенням судово-економічної експертизи. При цьому, зупиняючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач наголошував на існуванні розбіжностей в розрахунках позивача, зокрема, в помилковому визначенні позивачем періодів прострочення, без врахування визначення дати, в яку настає прострочення оплати згідно з умовами укладеного між сторонами договору. За твердженням відповідача, підставою для здійснення розрахунків між сторонами є підписані акти приймання-передачі природного газу, однак позивач не набув право власності на поставлений відповідачу газ і умисно не підписував акти приймання-передачі газу. Водночас, не маючи підписаних позивачем актів, відповідач не мав змоги відобразити операції в бухгалтерському та податковому обліку, зменшити об'єкт оподаткування з податку на прибуток. Тобто, відсутність підписаних своєчасно актів впливала на відображення відповідачем затрат в бухгалтерському та податковому обліку. Окрім того, за результатами періоду постачання обсяги газу можливо визначити та співвіднести з окремими договірними відносинами тільки після зняття показників лічильників, тому відповідачу не може бути відомо чий газ він саме реалізовував до моменту оформлення актів приймання-передачі газу. Натомість, акти приймання-передачі газу було підписано сторонами лише через декілька місяців після закінчення відповідного місяця поставки, а строк виконання зобов'язання та здійснення оплати залежить від строку оформлення актів.
З огляду на тривалість спірного періоду, в якому надавались послуги (з січня 2013р. по червень 2015р.), а також приймаючи до уваги необхідність спеціальних знань для дослідження (перевірки) правильності інформації, наведеної у великому обсязі документації, що складалась позивачем і відповідачем під час виконання своїх зобов'язань за договором №13-325-Н від 08.01.2013р., та перевірки вірності розрахунку заявлених вимог про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат і 3% річних (з урахуванням структури заборгованості в часі за природний газ, тощо), колегія суддів визнала за необхідне призначити у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерта були поставлені питання, зокрема, щодо: встановлення документального підтвердження сум заборгованості, вказаної позивачем; узгодження визначених позивачем дат виникнення зобов'язання відповідача по оплаті природного газу з податковими накладними, які виписані за результатами здійснення господарських операцій по купівлі-продажу природного газу та з іншими доказами, наявними в матеріалах справи; встановлення, які саме дати мають бути відображені в бухгалтерському обліку відповідача по операціям з оприбуткування товару - природного газу, купівля-продаж якого зафіксована актами приймання передачі від 25.06.2014р. за січень-березень 2013р., від 18.08.2014р., від 23.09.2014р., від 28.10.2014р.; встановлення відповідності дат, якими позивач повертав відповідачу примірники правовстановлюючих документів первинної звітності (які підтверджують перехід права власності на природний газ) за 2013-2015р.р. тим датам, які зазначені позивачем як дати виникнення зобов'язань відповідача по оплаті природного газу, з урахуванням дат виникнення і припинення права власності позивача на природний газ, спожитий споживачами міста Києва в січні, березні, листопаді 2013р. та січні, березні 2014р.; з'ясування питання щодо того, чи мало місце прострочення позивачем свого обов'язку з повернення відповідачу примірників актів приймання-передачі газу від 25.06.2014р. за січень та березень 2013р., акту від 18.08.2014р., акту від 23.09.2014р., акту від 28.10.2014р.
Однак, постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. у справі №910/23359/15 було скасовано, а матеріали справи направлено до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи по суті. В своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив про те, що питання, поставлені на вирішення експерта, не потребують спеціальних знань.
В клопотанні, поданому відповідачем 21.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду, на вирішення експерта поставлено питання щодо:
- з'ясування наявності у позивача обсягу природного газу власного видобутку чи імпортованого газу, необхідного для виконання умов укладеного між сторонами договору за січень, березень, листопад 2013 року, січень, березень 2014 року, а також документального підтвердження бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо відповідності об'ємів поставленого позивачем газу відповідачу з об'ємами фактично отриманого відповідачем газу. Однак в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу без зауважень щодо обсягів його постачання. Окрім того, предметом спірного Договору є поставка природного газу відповідачу для реалізації населенню. Позивач передавав відповідачу газ у загальному потоці газу. При чому наявність газу власного видобутку або імпортованого газу фігурує в Договорі лише як уточнення умов передачі газу (п.3.1 Договору), а тому вказана обставина не входить до предмету доказування у даній справі;
- якими платежами підтверджується повна або часткова оплата актів про постачання природного газу за 2013-2015 роки. В матеріалах справи наявні платіжні доручення, виписки по банківським рахункам, а також пояснення і розрахунки сторін, з яких можна встановити, які суми та коли перераховувалися відповідачем на виконання його зобов'язань перед позивачем, а тому це питання не потребує спеціальних знань;
- документального підтвердження контррозрахунку відповідача, наданого 05.10.2015р. Як і попереднє питання, в даному випадку, з урахуванням наявних у справі матеріалів суд може самостійно перевірити правильність здійсненого відповідачем контррозрахунку, без залучення судового експерта.
Окрім того, питання, порушені у клопотанні відповідача від 21.03.2017р., перекликаються з питаннями, поставленими на вирішення експерту ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. у справі №910/23359/15, яку було скасовано судом касаційної інстанції з посиланням на те, що розв'язання таких питань не потребує спеціальних знань.
Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів не вбачає правових підстав для призначення у даній справі судової економічної експертизи.
В судовому засіданні 21.03.2017р. представники сторін підтримали пояснення по суті спору та відносно раніше поданих клопотань відповідача, надані у попередніх судових засіданнях.
Відносно клопотання відповідача про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач, зокрема, посилався на те, що у статутному капіталі позивача є корпоративні права держави Україна, управління якими здійснює Кабінет Міністрів України.
Однак при цьому поза увагою відповідача залишено ту обставину, що предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13-325-Н від 08.01.2013р. Тобто, предмет спору у даній справі не має ніякого відношення до майна позивача (корпоративних прав держави) і Кабінет Міністрів України не є стороною вищевказаного правочину.
Колегією суддів враховано посилання відповідача на п.2 листа Вищого арбітражного суду України №01-8/132 від 14.04.1997р. «Про рішення, прийняті нарадою з питань арбітражної практики», але як уже зазначалося вище, спір у даній справі не стосується майна позивача. В даному випадку боржником у спірних правовідносинах є не позивач, а відповідач. До того ж, позивач не є державною установою у розумінні листа Вищого арбітражного суду України №01-8/132 від 14.04.1997р.
Відповідно до ч.1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
В порушення наведеної правової норми відповідачем у своєму клопотанні не наведено обставин, які б свідчили про те, що рішення у даній справі може якимось чином вплинути або впливає на права або обов'язки Кабінету Міністрів України щодо однієї з сторін у цій справі, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення клопотання відповідача про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відсутні.
Відносно клопотання відповідача про направлення матеріалів справи №910/23359/15 до органів прокуратури для здійснення перевірки наявності в діях посадових осіб позивача ознак протиправних дій, які переслідуються у кримінальному порядку, а саме щодо умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі, колегією суддів було встановлено наступне.
В обґрунтування свого клопотання відповідач, зокрема, посилався на те, що позивач протягом 2013-2014 років не нараховував та не сплачував ПДВ у особливо великих розмірах у зв'язку з невірним відображенням реальних збитків реалізації природного газу населенню як кінцевим споживачам. За твердженням позивача, такі обставини вже стали підставою для порушення Слідчим управлінням ФР Офісу великих платників податків ДФС України кримінального провадження, передбаченого ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України за фактом ухилення від сплати податку на прибуток та ПДВ у 2013 році службовими особами ПАТ «Укртрансгаз» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Водночас при цьому суду не надано доказів на підтвердження того, що вищевказане кримінальне провадження, на яке посилається відповідач, має відношення до поставок природного газу позивачем на користь відповідача у 2013-2014 роках та до обставин даної справи, що стосуються стягнення заборгованості з відповідача за несвоєчасне виконання ним своїх договірних зобов'язань перед позивачем з оплати вартості отриманого природного газу.
Тобто, відповідачем не доведено суду наявності передумов для направлення матеріалів справи №910/23359/15 до органів прокуратури.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування у позивача доказів повернення актів приймання-передачі природного газу, які стосуються договору №13-328-Н від 08.01.2013р., оскільки до предмету доказування у даній справі входить, насамперед, з'ясування фактичних даних отриманих обсягів природного газу та його ціни для проведення відповідних розрахунків. Ці обставини можуть з'ясовуватися з урахуванням умов укладеного між сторонами договору та додаткових угод до нього (якими, серед іншого, коригувався обсяг природного газу порівняно з обсягами, визначеними в самому договорі, а також його ціна), актами прийняття-приймання природного газу, тощо. Водночас, відомості щодо дати підписання актів приймання-передачі природного газу не містять інформації, яка входить до предмету доказування. Окрім того, в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу, складені на виконання умов укладеного між сторонами договору. При цьому відповідач не посилається на умови договору №13-328-Н від 08.01.2013р., якими б визначався початок перебігу строку для здійснення розрахунків саме з дати повернення позивачу відповідних актів. Так, в п.6.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі. Тобто, сторони погодили як строки направлення актів (п.3.4 договору), так і граничний строк для проведення розрахунків.
Відносно клопотання відповідача про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як співвідповідача, колегією суддів було встановлено наступне.
В ст. 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Зокрема, відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Натомість позивачем не пред'явлено жодної вимоги до Кабінету Міністрів України. Окрім того, як уже зазначалося вище, предмет розгляду та доказування у даній справі безпосередньо стосується виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по здійсненню оплати за отриманий природний газ перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №13-325-Н від 08.01.2013р., укладеним між позивачем та відповідачем. Кабінет Міністрів України не має відношення до правовідносин сторін за вищевказаним договором та питань щодо стягнення з відповідача заборгованості.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як співвідповідача.
В судовому засіданні 16.03.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
08.01.2013р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-325-Н (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 27-32).
За умовами Договору (розділ 1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору. Газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (далі - споживачі покупця).
Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2 п.2.1 якого продавець надає покупцеві у 2013 році газ в обсязі до 323 810,0 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за Договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/-5% від узгодженого сторонами згідно з п.2.1 Договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3, 3.4 Договору).
Ціна (граничні рівні цін) на природний газ установлюються НКРЕ. У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу ці зміни є обов'язковими для сторін за Договором з моменту введення їх в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до Договору. Загальна сума вартості природного газу за Договором становить 142 195 982,29 грн., крім того ПДВ - 20%, усього з ПДВ - 170 635 178,78 грн. (п.п.5.1, 5.3, 5.4 Договору).
Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами в розділі 6 Договору, згідно з п.п.6.1, 6.5, 6.6 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі. Сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за Договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за Договором сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактичного отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць. Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з дня винесення вимоги однією із сторін.
Відповідно до п.п.7.1, 7.2 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та Договором. У разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
В п.11.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
В подальшому протягом 2013-2015 років між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору (том справи - 1, аркуші справи - 33-47), в яких сторони дійшли згоди внести зміни до п.п.1.1, 2.1, 5.1, 5.2, 5.4, 6.1, 7.2, 9.1, 9.2, 11 та доповнити Договір пунктом 7.4. При цьому, серед іншого, названими додатковими угодами сторонами коригувалися кількість та ціна газу, загальна сума вартості природного газу, порядок оплати газу, відповідальність сторін та строк дії Договору.
Так, відповідно до п.6.1 Договору в редакції додаткової угоди №3 від 28.04.2014р. оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Згідно з додатковою угодою №8 від 19.06.2015р. ст. 11 Договору викладена в наступній редакції: «Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015р. (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору у період з січня 2013 року по червень 2015 року поставив відповідачу природний газ, загальна вартість якого становила 602 815 761,47 грн. Однак відповідач не оплатив в повному обсязі поставлений газ, що призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунками позивача становить 67 246 327,69 грн.
Враховуючи відмову відповідача погасити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 11 065 752,94 грн. інфляційних втрат, 2 849 678,86 грн. 3% річних та 23 131 987,81 грн. пені.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 592 798,17 грн. основного боргу, 2 806 124,97 грн. 3% річних, 11 065 752,94 грн. втрат від інфляції, 5 820 418,89 грн. пені. В частині стягнення основного боргу у сумі 5 920 289,94 грн. провадження у справі було припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з січня 2013 року по червень 2015 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ 552 321,071 тис. куб. м., вартість якого склала 602 815 761,47 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані сторонами (том справи - 1, аркуші справи - 48-77).
Відповідач оплачував поставлений позивачем природний газ з порушенням порядку і строків здійснення розрахунків, які були погоджені сторонами в п.6.1 Договору, що призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунком позивача станом на 17.08.2015р. становила 67 246 327,69 грн., на підтвердження чого позивач надав суду довідки про надходження коштів від відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 78-88).
Однак відповідач надав суду платіжні доручення та виписки по рахунках, з яких вбачається здійснення відповідачем оплати за договором на загальну суму 14 733 239,58 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 144-150) і вказані грошові кошти не були враховані позивачем під час визначення загальної суми основного боргу відповідача по Договору, хоча на дату подання позову (02.09.2015р.) вказані кошти вже надійшли позивачу.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 733 239,58 грн. основного боргу не підлягають задоволенню, оскільки цей борг було погашено відповідачем ще до звернення позивача з позовом до суду.
Окрім того, відповідач надав суду заяву позивача вих.№26-6277/1.2-15 від 10.09.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 125) про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої відповідачем в обліку заборгованості по Договору проведено погашення боргу у сумі 1 493 828,20 грн. за рахунок існуючої заборгованості позивача перед відповідачем за договором №13-326-Б від 08.01.2013р.
Тобто, в даному випадку зарахування зустрічних вимог за укладеним між сторонами Договором по 1 493 828,20 грн. боргу було здійснено на підставі заяви позивача.
В ст. 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
З наведеного випливає, що згода іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається. При цьому Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду. Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилося спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору (аналогічна правова позиція викладена в п.22 розділу V Листа Вищого господарського суду №01-08/163 від 12.03.2009р. "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").
В п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що позивач направив відповідачу заяву про зарахування зустрічних позовних вимог на суму 1 493 828,20 грн. боргу і відповідне зарахування було проведене вже після порушення провадження у справі №91023359/15, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність предмету спору між сторонами в цій частині вимог, у зв'язку з чим провадження щодо вказаних позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Також в процесі судового розгляду (у вересні і жовтні 2015 року) відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за Договором, перерахувавши позивачу грошові кошти у загальній сумі 4 426 461,74 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення (том справи - 1, аркуші справи - 202-206, том справи - 2, аркуш справи - 138).
Оскільки вказані грошові кошти були сплачені відповідачем на користь позивача вже після порушення провадження у даній справі, то відносно вказаних вимог спір між сторонами відсутній і провадження в цій частині позову має бути припиненим на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, наявні у справі докази свідчать про те, що на дату винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі непогашеним відповідачем залишається основний борг за Договором у сумі 46 592 798,17 грн. (67 246 327,69 грн. (сума основного боргу, заявлена позивачем у позові) - 14 733 239,58 грн. (оплачена відповідачем 21.08.2015р. та 26.08.2015р. до звернення позивача з позовом до суду сума боргу) - 1 493 828,20 грн. (погашена відповідачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог сума боргу) - 4 426 461,74 грн. (оплачена відповідачем сума боргу під час судового розгляду у вересні-жовтні 2015 року) = 46 592 798,17).
У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що позивачем невірно визначено період, з якого розпочалося прострочення відповідача, оскільки Акти приймання-передачі природного газу, поставленого позивачем, підписувалися із значним запізненням.
Проте, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що за погодженими сторонами умовами Договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього Договору такі дії не свідчать про ненастання строку оплати актів та не є підставою вважати відсутньою заборгованість.
В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, укладаючи Договір сторони дійшли згоди та визначили умови останнього, зокрема, щодо порядку проведення розрахунків за Договором.
Як уже зазначалося вище, відповідно до п.3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно з п.6.1 Договору (в редакції додаткової угоди №3 від 28.04.2014р.) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
З наведеного вище випливає, що строк платежу за отриманий протягом місяця поставки газ визначений відповідним днем, такий строк настає 19 числа відповідного місяця (до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки (реалізації)), і його настання не ставиться в залежність від моменту документального оформлення сторонами факту передачі газу згідно з встановленим в Договорі порядком.
Колегією суддів враховано надану відповідачем до матеріалів справи судову практику, відповідно до якої саме оформлений акт приймання-передачі є підставою для проведення розрахунків. Водночас, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо відсутності єдиної практики господарських судів з цього питання, зокрема, і Вищого господарського суду України. Так, в постанові від 02.12.2014р. у справі №5021/1407/12 з аналогічним предметом спору Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням; наявність актів є обов'язковою умовою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.
При цьому необхідно зазначити, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України постанови Вищого господарського суду України, на відміну під постанов Верховного Суду України, не є обов'язковими для врахування при застосуванні норм права, за винятком передання справи на новий розгляд (ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України).
Натомість обов'язковими для застосування є положення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідач в своїх поясненнях наголошував на тому, що позивачем не було підтверджено право власності на природний газ, який поставлявся відповідачу за укладеним між сторонами Договором. Водночас умовами вказаного Договору не передбачено обов'язок позивача надавати будь-які документи на підтвердження свого права власності на природний газ, який мав бути поставлений відповідачу. Доказів на підтвердження того, що відповідач протягом строку дії Договору звертався до позивача з приводу необхідності підтвердження його права власності на отриманий відповідачем природний газ ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. Відповідне питання було порушено відповідачем вже під час вирішення спору місцевим господарським судом у даній справі, а на час поставки позивачем та прийняття відповідачем природного газу такі питання у відповідача не виникали.
Колегією суддів враховано посилання відповідача на спільне протокольне рішення №457 від 23.02.2015р. про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, з посиланням на яке відповідач стверджує, що сторонами було змінено строки виконання зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого за укладеним між сторонами Договором.
Однак при цьому, поза увагою відповідача залишено те, що відповідно до ч.1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Тобто, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини (аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).
Натомість відповідачем не наведено жодного обґрунтування неможливості подання місцевому господарському суду спільного протокольного рішення №457 від 23.02.2015р. про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.
Ані у відзиві на позов, ані в інших додаткових письмових поясненнях, які надавалися відповідачем місцевому господарському суду не міститься навіть посилання на вищевказане спільне протокольне рішення. Жодна із сторін не повідомляла місцевий господарський суд про існування такого протокольного рішення, а тому відповідні доводи не були відомі та не враховувалися Господарським судом міста Києва при вирішенні спору у справі №910/23359/15.
Зважаючи на те, що відповідач не подавав місцевому господарському суду спільне протокольне рішення №457 від 23.02.2015р. про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, не посилався на нього у своїх поясненнях по суті спору, які надавалися ним суду першої інстанції, а також взагалі не зазначив обставин, за наявності яких він не зміг подати це спільне протокольне рішення місцевому господарському суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що назване спільне протокольне рішення №457 від 23.02.2015р. не може прийматися до уваги під час перегляду даної справи, як додатковий доказ, оскільки його було подано з порушенням вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Колегією суддів враховано доводи відповідача про погашення ним основного боргу перед позивачем у повному обсязі, однак вказане погашення заборгованості відбулося вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі, тобто після 18.11.2015р., що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №1005, №1006 від 26.11.2015р., №1011, №1012, №50 від 27.11.2015р., №51, №52, №53 від 30.11.2015р., №4253, №4230, №4231 від 18.12.2015р., №61, №62 від 21.12.2015р. на загальну суму 46 592 798,17 грн.
Частиною першою ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду (аналогічна правова позиція наведена в п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, відповідачем повністю або частково перераховано позивачу борг у сумі 46 592 798,17 грн. до винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі не надано, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 46 592 798,17 грн. основного боргу.
В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з п.7.2 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2013р.) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 23 131 987,81 грн. пені, 11 065 752,94 грн. інфляційних втрат та 2 849 678, 86 грн. 3% річних.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені є обґрунтованим.
Відповідач у своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі зазначав про те, що позивачем невірно визначено період, з якого розпочалося прострочення відповідача та здійснено невірний розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. З цього приводу судом було встановлено наступне.
Відповідач вважає, що здійснювати нарахування на суму основного боргу необхідно не з 20 числа, як зробив позивач у своєму розрахунку, а з 21 числа, оскільки остаточна оплата мала бути здійснена до 20 числа кожного місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Однак, колегія суддів враховує, що у разі, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 01.08.2014р. (ч.2 ст. 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31.07.2014р.). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (аналогічна правова позиція викладена в п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, умовами Договору, а саме п.6.1, передбачено здійснення остаточного розрахунку між сторонами саме до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, а не по 20 число включно. Тобто, визначення відповідачем періоду прострочення саме з 21 числа не відповідає умовам Договору і прострочення відповідача розпочалося з 20.02.2013р. за отриманий газ у січні 2013р., з 20.03.2013р. за отриманий газ у лютому, з 20.04.2013р. за отриманий газ у березні 2013р., і т.д.
Окрім того, у своєму контррозрахунку відповідачем не враховано умов п.6.5 Договору, відповідно до якого сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.
Водночас, з урахуванням проведених відповідачем оплат, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позивачем неправомірно включено у період прострочення дні, в які було здійснено погашення боргу.
Відповідач у своїх поясненнях до апеляційної скарги зазначав про те, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Окрім того, відповідач вважає, що позивачем в порушення вимог законодавства не було направлено відповідачу до звернення з позовом до суду претензії щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат. При цьому відповідач послався на п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності (в даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України), але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства (аналогічна правова позиція наведена в п.1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст. ст. 614, 617 Цивільного кодексу України чи ст. 218 Господарського кодексу України) (аналогічна правова позиція викладена в п.п.1.10, 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Що ж до необхідності надіслання позивачем претензії відповідачу про сплату інфляційних втрат та 3% річних, то попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог (аналогічна правова позиція наведена в п.1.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 806 124,97 грн. 3% річних та 11 065 752,94 грн. втрат від інфляції. В іншій частині вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідач пені, судом було встановлено наступне.
Згідно зі ст. 11 Договору (в редакції додаткової угоди №8 від 19.06.2015р.) в частині проведення розрахунків за газ Договір діє до їх повного здійснення.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, умовами п.7.2 Договору визначено розмір пені, але не погоджено строку її нарахування.
Відповідач подав суду заяву про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
З цього приводу судом було встановлено наступне.
Відповідно до ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Наслідки спливу позовної давності наведені в ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно з ч.4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
При здійсненні розрахунку пені, позивачем було враховано умови п.9.2 Договору, відповідно до якого строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки.
Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, на час вирішення спору вищезгаданий пункт Договору було викладено в іншій редакції (додаткова угода №3 від 28.04.2014р.), яка не містить погодження щодо строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
На дату звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, яка розглядається у даній справі (02.09.2015р.) строк позовної давності по вимогам про стягнення пені, нарахованої по періоду прострочення до 02.09.2014р. закінчився, у зв'язку з чим, з урахуванням подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, в задоволенні вимог про стягнення пені в цій частині необхідно відмовити.
Натомість правомірними є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 11 640 837,78 грн. за розрахунком, здійсненим по строку, в межах якого можуть бути заявлені вимоги про стягнення пені (один рік з 31.08.2014р.) та без перевищення шестимісячного строку нарахування пені.
Відповідач також просив суд зменшити заявлену позивачем до стягнення суму пені до 7 000,00 грн., посилаючись на наявність виняткових обставин, зокрема:
- відповідач регулярно здійснює заходи по стягненню з боржників заборгованості включно зі штрафними санкціями, якщо такі передбачені типовими договорами, затвердженими центральними органами виконавчої влади України;
- процес реалізації наказу за заявою про стягнення заборгованості за комунальні послуги триває певний період, а інколи є неможливим;
- у зв'язку з нестабільним фінансовим станом більшості боржників, на які можна накласти стягнення, немає можливості в короткі строки отримати надходження коштів до відповідача з бюджетної установи, комунального підприємства балансоутримувача житлового фонду. Наразі велика кількість задоволення вимог кредитора починається лише в процесі ліквідації підприємства, у зв'язку зі збільшенням кількості випадків банкрутства;
- зважаючи на необхідність захисту інтересів держави для забезпечення дисципліни платежів за імпортований природний газ відповідач має в першу чергу розрахуватися з позивачем. Однак, зважаючи на обставини, про які зазначалося вище та які не залежать від відповідача, останній не може своєчасно здійснювати в повному обсязі оплати на користь позивача.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
З вищенаведених правових норм випливає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що заборгованість, по якій виник спір у справі виникає та залежить від проведення поточних оплат спожитого газу населенням, а також те, що відповідач не є умисним неплатником, здійснював проведення платежів за Договором, добровільно погасив частину основної заборгованості до винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі, приймаючи до уваги надані суду документи на підтвердження майнового стану підприємства (бухгалтерські довідки, які свідчать про наявність збитків), відсутність доказів того, що допущені прострочення оплат відповідачем завдали збитків іншим учасникам господарських відносин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, може бути зменшена на 50% до 5 820 418,89 грн.
Зауваження позивача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом не було враховано майнові інтереси обох сторін не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки саме з урахуванням поданих доказів та майнових інтересів як відповідача, так і позивача розмір пені було зменшено не до 7 000,00 грн., як просив відповідач у своєму клопотанні, а до 5 820 418,89 грн.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем та відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на сторони (апелянтів).
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Київгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі №910/23359/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/23359/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк