"20" березня 2017 р. Справа № 917/1786/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
при секретарі Деппа-Крівіч А.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Бікеєв Р.В. (довіреність б/н від 17.12.2016 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№548П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.01.2017 року по справі №917/1786/16,
за позовом Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Пальма Груп С.А." (Швейцарія), Одеська область, Біляївський р-н,
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", Полтавська область, м. Гадяч,
про стягнення 406365,14 грн.,
В листопаді 2016 року Торговий дім "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Пальма Груп С.А." (Швейцарія) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про стягнення заборгованості в сумі 406 365,14 грн., з яких 359 319,67 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (харчові інгредієнти) за умовами Договору № 30 від 01.01.2011 р. (в редакції змін та додатків до нього) в період лютого - серпня 2016 року, 3 526,70 грн. - 3 % річних , 36 791,31 грн. - пеня за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбані ТМЦ, 6 727,46 грн. - інфляційні нарахування.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.01.2017 року по справі №917/1786/16 (суддя Бунякіна Г.І.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" на користь Торгового дому "Пальміра" дочірнього підприємства компанії "Пальма Груп С.А." (Швейцарія) - 359 319,67 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (харчові інгредієнти) за умовами Договору № 30 від 01.01.2011 р. (в редакції змін та додатків до нього) в період лютого - серпня 2016 року, 3 526,70 грн. - 3 % річних , 36791,31 грн. - пеня за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбані ТМЦ, 6 727,46 грн. - інфляційні нарахування, та 6095,48 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 30.01.2017 року по справі №917/1786/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В разі задоволення апеляційної скарги, просить, приймаючи Постанову, розстрочити виконання Рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1786/16 на 12 місяців рівними платежами.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 20.03.2017 року.
10.03.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2620) в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.
Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2011 року між Торговим домом "Пальміра" дочірнього підприємства компанії "Пальма Груп С.А." (Швейцарія) (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (покупець) було укладено договір № 30 (а. с. 9-11), відповідно до якого продавець зобов'язався продати і доставити власними силами (в межах України) покупцю харчові інгредієнти (товар) в асортименті та кількості, вказаному в додатках, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець - прийняти зазначений товар та сплатити його вартість (п. 1.1. Договору).
При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :
- кількість, асортимент і найменування товару, що поставляються згідно п. 1.1 даного договору, зазначається в додатках (або специфікаціях), виходячи з наявності товару на складі у продавця, і відображуються в накладних, які оформлюються під час відпуску товару (п. 2.1. Договору);
- ціни на товар, що поставляється згідно п. 1.1 даного договору, вказуються у відповідних накладних. Загальна вартість договору співпадає з сумою по всіх накладних, виписаних на його виконання (п. 1.2, 3.1 Договору);
- поставки товару здійснюється силами і за рахунок продавця на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін специфікації, але не пізніше 7 календарних днів з моменту підписання специфікації. Товар вважається поставленим с строк після фактичної передачі товару в пункті призначення, що вказаний у специфікації, і підписання уповноваженими представниками сторін товаросупровідної документації (п. 6.1, 6. 4 Договору);
- у випадку прострочення вказаного у п. 5.1 цього договору строку покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки, а також згідно ст. 625 ЦК України сплачує 3 % річних (п. 7.1. Договору);
- даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2017 року (п. 9.6. Договору в редакції додаткової угоди від 01.01.2016 року).
До даного договору сторонами також підписано та скріплено печатками додатки від 03.01.2012 року (стосовно надання продавцем податкових накладних покупцю та стосовно зразку печатки/штампа, а. с. 12-13), додаткову угоду від 24.12.2014 року з протоколом розбіжностей (стосовно строку дії договору і реєстрації податкових накладних, а. с. 14-15) та додаткову угоду від 01.01.2016 року (стосовно строку дії договору, а. с 16).
Факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки ТОВ "Білогір'я молокопродукт" ТМЦ та прийняття їх відповідачем на загальну суму 360 612,00 грн. за період з 05.02.2016 року по 17.08.2016 року підтверджується видатковими накладними №0028614 від 05.02.2016 року, № 0029410 від 03.03.2016 року, № 0029452 від 04.03.2016 року, № 0030307 від 06.04.2016 року, № 0030693 від 14.04.2016 року, № 0030912 від 21.04.2016 року, № 0031028 від 28.04.2016 року, № 003112 від 28.04.2016 року, № 0031705 від 20.05.2016 року, № 0032369 від 15.06.2016 року, № 0032477 від 16.06.2016 року, №0032809 від 06.07.2016 року, № 0033402 від 22.07.2016 року, № 0034013 від 17.08.2016 року (належним чином засвідчені копії залучено до матеріалів справи, а. с. 17-30). Жодних зауважень чи заперечень щодо кількості та якості товару не надходило, проте за отримані ТМЦ відповідач розрахувався частково.
Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 406 365,14 грн., з яких 359 319,67 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (харчові інгредієнти) за умовами Договору № 30 від 01.01.2011 р. (в редакції змін та додатків до нього) в період лютого - серпня 2016 року, 3 526,70 грн. - 3 % річних , 36 791,31 грн. - пеня за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбані ТМЦ, 6 727,46 грн. - інфляційні нарахування.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на наступне.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (п. 1 та п. 5 ст. 692 Цивільного Кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином та в повному обсязі виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України прийнятий товар не оплатив. Дана обставина відповідачем не спростована.
Доказів оплати заборгованості в сумі 359 319,67 грн. відповідачем не було надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції. За таких обставин, правомірним є висновок місцевого суду щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 359 319,67 грн.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З дотриманням цієї норми, позивачем приведено розрахунок 3 % річних у розмірі 3526,70 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 6 727,46 грн. Наведене відповідач спростовує власним розрахунком, вважаючи вірними розмір 3 % річних 3 517,00 грн.
Здійснивши перевірку наданих сторонами розрахунків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вказаних вимог у розмірі 3 526,70 грн. та 6 727,46 грн. відповідно (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга: Закон Еліт 9.1.3").
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Пунктом 7.1. Договору № 30 від 01.01.2011 року сторони передбачили, що у випадку прострочення вказаного у п. 5.1 цього договору строку покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки, а також згідно ст. 625 ЦК України сплачує 3 % річних.
Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
З дотриманням цієї норми та п. 7.1 Договору, позивачем приведено розрахунок пені у розмірі 36 791,31 грн. Відповідач вказаний розмір спростовує власним розрахунком, вважаючи вірним розмір 36 774,42 грн.
Здійснивши перевірку наданих сторонами розрахунків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вказаних вимог у розмірі 36 791,31 грн. (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга: Закон Еліт 9.1.3").
В апеляційній скарзі відповідач посилається на невиконання позивачем обов'язкової умови договору щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином видаткових накладних та товаросупровідних документів, у зв'язку з чим відповідачем було призупинено оплату поставленого позивачем товару.
Втім, судова колегія не приймає до уваги такі доводи апелянта, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Згідно статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Порядок передачі товару, визначений умовами договору, окремих положень щодо порядку передачі документів підтверджуючих якість товару договір не містить. Товар було прийнято відповідачем без зауважень про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні. Накладні не містять жодних посилань, зауважень про відсутність або отримання товару без необхідних товаросупровідних документів.
Всі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представника позивача, викладеними у відзиву на апеляційну скаргу.
Крім того, відповідач, як в при розгляді справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, просить розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців рівними платежами.
В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача був ринок Російської Федерації, проте останньою було введено заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна; дана заборона розповсюджується і на товари відповідача; на даний час Товариство шукає нові ринки збуту товарів, вживає дії щодо стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідачем не додано до заяви жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
За таких обставин відсутні підстави для надання розстрочки виконання даного судового рішення. Отже, заява відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 32-33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду 30.01.2017 року по справі №917/1786/16 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.
Повний текст постанови складено 22.03.2017 року.
Головуючий суддя Тихий П.В.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Россолов В.В.