"22" березня 2017 р.Справа № 916/3053/16
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді: Головея В.М.,
суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,
при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - Пронюк В.Я. (за довіреністю),
від відповідача - Прокопишин Н.Ю. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»
на рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2017
по справі № 916/3053/16
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»
про стягнення
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Представниками сторін в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 22.03.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (далі - КП «ТМ ІТКЕ», відповідач) про стягнення пені у розмірі 123 569,12 грн., 3% річних 8 386,80 грн., інфляційних втрат 6 601,03 грн., а також понесені позивачем судові витрати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 19.12.2016 заперечував проти задоволення позову оскільки, на його думку, відсутня вина КП «ТМ ІТКЕ» у виконанні зобов'язання, досягнена згода між сторонами щодо способу проведення розрахунків за спожитий природний газ, позивачем проведений неправильний розрахунок стягнення, згідно Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії» №1730 від 03.11.2016 неустойка, інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.01.2017 (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги Компанії задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 117 476,34 грн., інфляційні втрати 6 601,03 грн., 3% річних 7 990,20 грн. та судовий збір 1 981,01 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за газ з боку Підприємства, проте судом в розрахунках позивача виявлені помилкові періоди нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим, судом зроблені власні розрахунки та змінені вищевказані суми.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Підприємство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що внаслідок укладення Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 16 статті 14, ст.32 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік») від 07.12.2015 сторони згідно із вимогами ст. 604 ЦК України замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки новим зобов'язанням вартістю 1 221 504,00 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання в цій частині. А відтак, на думку апелянта, він належним чином виконав зобов'язання по сплаті коштів за Договором купівлі-продажу природного газу від 17.12.2014 року № 4029/15-ТЕ-23 в порядку і строки визначені Договором про організацію взаєморозрахунків від 07.12.2015 року № 217/375-в.
Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.
13.03.2017 до Одеського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження, яке обґрунтоване тим, що Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», що набрав чинності 30.11.2016, вказує на відсутність у позивача права здійснювати нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а нараховані штрафні санкції, на думку відповідача, підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
В судовому засіданні 22.03.2017 представник відповідача підтримала вищевказане клопотання, крім цього заявила клопотання про залучення до матеріалів справи додаткового документу, а саме листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.03.2017, також представник скаржника надала пояснення, в яких підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити останню.
22.03.2017 представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
З'ясувавши в судовому засіданні думку представника позивача щодо клопотання відповідача про припинення провадження, судова колегія зазначає наступне.
Дійсно, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 №1730-VІІІ.
У відповідності до ст. 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно зі ст.1 Закону учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Ст.3 вищевказаного Закону встановлює порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).
Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.
Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дна надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що для списання неустойки, 3% рісних та інфляційних витрат в порядку, передбаченому вищевказаним Законом, відповідач мав набути статус учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості чи подання документів, визначених ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, для включення до такого реєстру.
Приймаючи до уваги викладене, судова колегія відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про припинення провадження.
Крім цього, судова колегія не приймає до уваги наданий скаржником лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.03.2017, адже даний документ не є нормативно-правовим актом, на підставі якого приймається рішення.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 17.12.2014 року між Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) було укладено договір №4029/15-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. договору).
Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3. договору)
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору).
На виконання умов договору позивач у період з січня по березень 2015 року та з жовтня по грудень 2015 року поставив, а відповідач прийняв природний газ, однак оплату здійснював несвоєчасно, у зв'язку з чим виникла заборгованість по сплаті пені, 3% річних і інфляції в розмірі 138 556,95 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2015 між Головним управлінням Державної казначейської служби в Одеській області (сторона перша), Департаментом фінансів Одеської облдержадміністрації (сторона друга), Департаментом розвитку інфраструктури житлово-комунального господарська Одеської обласної державної адміністрації (сторона третя), Комунальним підприємством «Теплові мережі Ізмаїлкомуненерго» (сторона четверта), Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (сторона п'ята) та ПАТ «Укргазвидобування» (сторона остання) укладено договір №217/375-в про організацію взаєморозрахунків, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 16 статті 14 та статті 32 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» і Порядку та умов надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 375.
Відповідно до пунктів 3 - 8 цього договору сторони погодили порядок розрахунків та дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за 2015 рік у розмірі 1 221 504,00 грн. за договором № 4029/15-ТЕ-23 від 17.12.2014 року.
Згідно з підпунктом 2 пункту 11 договору з метою його виконання сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Строк виконання нового зобов'язання пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету.
Пунктом 14 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до пункту 16 Договору сторони засвідчили, що після його виконання вони не мають одна до одної претензій стосовно предмета договору.
Приймаючи до уваги викладене, судова колегія не погоджується з висновком господарського суду про часткове задоволення позовних вимог Компанії та вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, апеляційна скарга Підприємства задоволенню, виходячи з наступного.
На виконання умов вказаного договору про організацію взаєморозрахунків відповідач 21.12.2015 року на рахунок позивача перерахував грошові кошти в розмірі 1 221 504,00 грн. за природний газ отриманий за Договором, що підтверджено платіжним дорученням № 40 від 21.12.2015 року та не заперечує позивач.
За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вказані норми кореспондуються з положеннями ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України. Частиною 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.546, 549 ЦК України, пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
За приписами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу. Таким чином, для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата за природний газ була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору. Крім цього, укладений договір про організацію взаєморозрахунків не є новацією в розумінні ч.2 ст. 604 ЦК України з огляду на те, що він укладений іншим колом суб'єктів, ніж договір № 4029/15-ТЕ-23 від 17.12.2014 року та не припиняє первісні зобов'язання за останнім, а лише організовує взаєморозрахунки заборгованості, яка існує по ньому.
Також, судова колегія, дійшла висновку, що строк виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого на умовах договору № 4029/15-ТЕ-23 року, сторони погодили умовами договору про організацію взаєморозрахунків, прострочення оплати за умовами якого не доведено.
З урахуванням вищезазначених норм законодавства України, колегія суддів апеляційного суду вважає висновок місцевого господарського суду передчасним, оскільки при укладанні зазначеного Договору та спільним протокольним рішенням, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природній газ, а тому правові підстави, відповідно до п.7.2 Договору, про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат - відсутні.
Крім того, судом першої інстанції не надано правової оцінки правовідносинам позивача і відповідача з урахуванням порядку проведення взаєморозрахунків, передбачених договорами про організацію взаєморозрахунків.
Відповідно до п.2 ст.11 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Крім того як було зазначено вище, у п. 16 договору про організацію взаєморозрахунків сторони визначили, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмету договору.
При винесенні рішення судом першої інстанції не враховано правової позиції Верховного Суду України по подібним спорам ( по справам № 5011-35/1534-2012-42/553-2012 від 30.09.2014 року, № 5011-35/1271-2012 від 23.09.2014 року, № 5011-42/1230-2012-69/542-2012 від 16.09.2014 року та № 924/1230/14 від 01.07.2015 року) при розгляді яких Верховний суд України вказав на наступне: уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу, що у свою чергу потягло відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки природного газу та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №4029/15-ТЕ-23 від 17.12.2014 року на суму 1 221 504,00 грн. був проведений на підставі договору про організацію взаєморозрахунків № 217/375-в від 07.12.2015 року (а.с.78), тобто, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції безпідставно були застосовані наслідки за порушення грошового зобов'язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму, яка була погашена на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» - задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2017 року - скасувати.
У задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - відмовити.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Головей В.М.
Судді Гладишева Т.Я.
Савицький Я.Ф.