20.03.2017 Справа № 904/917/17
За позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Бориспіль Київської області, в особі Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Дніпро
до Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології, м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної аудиторської служби України, м. Київ
про стягнення 598689,04 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: юрисконсульт 1 категорії Новиков С.Ю., довіреність № 1.23-63 від 25.09.2014;
від відповідача: заступник начальника підприємства з економічних питань Гривнак О.В., довіреність № 01.01-099 від 01.02.2017; юрисконсульт 1 категорії Ткаченко В.М., довіреність № 01.01/732 від 26.10.2016;
від третьої особи: головний спеціаліст-юрисконсульт Овсяннікова М.Ш., довіреність № 25/10/22-Д від 27.10.2016.
Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в особі Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології (далі - відповідач), у якій заявило вимогу про стягнення матеріальної шкоди (збитків) у сумі 598689,04 грн на підставі Акту ревізії від 18.04.2016 № 06-21/29.
Ухвалою суду від 26.01.2017 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну аудиторську службу України.
07.02.2017 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, вважає вимоги такими, що не відповідають нормам процесуального та матеріального права, а тому просив відмовити у його задоволенні.
Позивач не забезпечив участі свого представника у засіданні суду, але 13.02.2017 подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через зайнятість його представника в іншому судовому процесі.
3-я особа надала письмові пояснення, якими повністю підтримала позовну заяву та просила задовольнити позов.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України по справі в судовому засіданні 06.03.2017 оголошено перерву до 20.03.2017.
Розглянувши матеріали справи, суд
07.04.2014 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (далі - позивач, замовник) та Дніпропетровським регіональним центром з гідрометеорології (далі - відповідач, виконавець) було укладено договір про метеорологічні інформаційні послуги № 8/0407201402 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, замовник замовляє та зобов'язується оплатити, а виконавець зобов'язується надати йому відповідно до умов цього договору метеорологічні інформаційні послуги (далі - послуги), необхідні для виконання замовником його функцій та повноважень з обслуговування аеронавігації на маршрутах польотів.
Ціна договору є звичайною і орієнтовно складає 1894157,52 грн, у тому числі ПДВ - 315692,92 грн. Домовленість про очікувану ціну договору визначена протоколом узгодження загальної очікуваної ціни, наведеним в додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.1-3.3 договору).
Пунктом 4.1 договору, оплата послуг здійснюється замовником помісячно за фактично отриманий обсяг послуг звітного місяця. Підставою для оплати отриманих послуг є рахунок, що виставляється виконавцем відповідного акту здачі-приймання, підписаного сторонами.
До 5 числа місяця, наступного за звітним, виконавець разом із замовником проводить звірку кількості наданих послуг та складає акт здачі-приймання наданих послуг. Кількість послуг, що надається каналами зв'язку, фіксуються як в базі даних СЦМЗА, так і в базі даних Дніпропетровського РЦГМ (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, акт надається виконавцем не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним і розглядається замовником протягом п'яти робочих днів. На підставі узгодженого та підписаного обома сторонами акту виконавцем складається рахунок, який повинен бути сплачений замовником не пізніше двадцяти банківських днів після підписання акту.
На виконання умов договору відповідачем у 2014 році надано позивачеві послуги на загальну суму 1885107,04 грн, що підтверджується актами прийому-передачі послуг, підписаними обома сторонами.
Також, відповідач виставив позивачу рахунки на вищевказану суму.
Приймання-передача наданих послуг оформлено без будь-яких зауважень і претензій зі сторони позивача.
Надані відповідачем у 2014 році послуги сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться у матеріалах справи.
У період з 18.01.2016 по 11.08.2016 посадовими особами Державної фінансової інспекції України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за період з 01.05.2014 по 01.01.2016, за результатами яких складено акт від 18.04.2016 № 06-21/29.
Перевіркою виявлено завищення відповідачем у калькуляції прямих видатків на заробітну плату, непрямих видатків, що призвело до здійснення Дніпропетровським РСП завищених витрат на оплату послуг з надання метеорологічних інформаційних послуг за 2015 рік на суму 598689,64 грн.
Позивач із посиланням на вищезазначений акт ревізії Держфінінспекції просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду (збитки) в сумі 598689,64 грн у вигляді завищення вартості наданих послуг за договором № 8/0407201402 від 07.04.2014, що і є предметом спору.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, матеріали справи не містять та сторонами до суду не надано доказів на підтвердження зміни умов договору щодо ціни договору, звернення замовника до виконавця із будь-якими претензіями стосовно вартості наданих послуг, тощо.
При цьому, позивач не заперечує, що відповідач своєчасно та належним чином виконав роботи за договором, що не перевищує обумовлену сторонами ціну договору. Дані роботи були прийняті позивачем без зауважень.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач зазначав, що через неправомірне завищення вартості робіт, що було виявлено під час здійснення перевірки Державною фінансовою інспекцією України, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати збитки позивачу в розмірі 598689,64 грн.
Згідно акту Державної фіскальної інспекції України № 06-21/29 від 18.04.2016, зазначеною ревізією було виявлено ряд порушень та висунуто вимогу позивачу про усунення порушень № 06-14/523 від 10.06.2016.
Питання стягнення збитків у господарській діяльності врегульовано ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частина перша статті 225 Господарського кодексу України передбачає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Враховуючи положення ст. 224 ГК України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується.
Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.
Акт ревізії -документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Обставини, вказані в такому акті повинні підтверджуватись належними доказами у відповідності до ст. ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, акт Державної фіскальної інспекції України не є належним доказом порушення позивачем зобов'язань за договором.
Посилання позивача на вищевказаний акт не береться судом до уваги, оскільки вказаний акт не може обмежувати права та обов'язки сторін з приводу виконання зобов'язань за договором про метеорологічні інформаційні послуги № 8/0616201501 від 16.06.2015 і змінювати його умови, в тому числі щодо ціни договору, а також не може свідчити про порушення відповідачем зобов'язань за вказаним договором.
Одночасно, матеріалами справи підтверджується, що позивач та відповідач свої зобов'язання за договором виконали у повному обсязі. Заборгованість по оплаті наданих відповідачем послуг відсутня.
Таким чином, виявлені ревізією порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду порушення договірних зобов'язань з боку відповідача та наявність обставин, пов'язаних з виникненням у відповідача зобов'язань щодо відшкодування збитків в сумі 598689,64 грн.
За встановлених обставин, позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2017
Суддя В.Д. Воронько