22.03.17р. Справа № 904/2157/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Юніон Стандард Банк" (м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плайф" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом відповідно до договору про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014 в сумі 485 681 грн. 09 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Юніон Стандард Банк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плайф" (далі - відповідач) заборгованість по процентам за користування кредитом відповідно до договору про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014 в сумі 485 681 грн. 09 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014 в частині сплати процентів за користування кредитом в період з 22.07.2015 по 14.08.2015, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 485 681 грн. 09 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.03.2017.
Від позивача поштою надійшло клопотання (вх.суду 16147/17 від 17.03.2017), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника, а також долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 22.03.2017 не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.
Представник відповідача причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.03.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м.Дніпро, вулиця Юних Ленінців, будинок 24, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, конверт з ухвалою суду від 02.03.2017 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.
В той же час, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.03.2017; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача-1, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 25 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 03.03.2017, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду була вручена відповідачу - 11.03.2017.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 02.03.2017 була надіслана позивачу та відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.
В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд приходить до висновку, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 23.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Юніон Стандард Банк" (далі - Банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плайф" (далі - позичальник, відповідач) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 (далі - кредитний договір, а.с.12-17), відповідно до умов якого, Банк відповідно до положень та на умовах кредитного договору відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 60 000 000 грн. 00 коп. (надалі - кредит), позичальник повертає Банку кредит та сплачує проценти за користування кредитом на умовах, що передбачені кредитним договором (пункт 1.1. договору).
У пункті 9.1. кредитного договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного погашення кредиту, сплати відсотків за ним, плати за обслуговування кредиту, можливих штрафних санкцій і до повного виконання усіх умов кредитного договору.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного кредитного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 по справі № 904/8357/16 встановлено наявність простроченої заборгованості у відповідача перед позивачем, а також порушення відповідачем зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом в період з 23.12.2014 по 21.07.2015, у зв'язку з чим вказаним рішенням з відповідача стягнуто 517 372 грн. 60 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом в період з 23.12.2014 по 21.07.2015.
Вказане рішення не було оскаржене та набрало законної сили 18.11.2016.
В той же час, норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.
При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
З урахуванням того, що у справі № 904/8357/16 було встановлено факт наявності заборгованості за кредитом у відповідача перед позивачем, а також вказано період, за який судом було стягнуто проценти за користування кредитом (з 23.12.2014 по 21.07.2015), судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі № 904/8357/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.
Так, на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 47 000 000 грн. 00 коп., шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника №2600930357601, що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача за період з 23.12.2014 та 20.10.2016 (а.с.18-28).
Станом на 28.12.2016 заборгованість позичальника по кредиту становить 21 104 000 грн. 00 коп.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 1.2. кредитного договору сторони визначили, що строк користування кредитом: з 23.12.2014 по 22.06.2015.
Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до пункту 1.3. кредитного договору проценти за користування кредитом встановлюються у розмірі 18,5 відсотків річних (далі-відсотки) від суми заборгованості за кредитом.
Пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 25.12.2014 до кредитного договору, сторони дійшли згоди внести зміни до кредитного договору та викласти пункт 1.3. у наступній редакції: "Проценти за користування кредитом встановлюються у розмірі 25,00 відсотків річних (далі-відсотки) від суми заборгованості за цим кредитом".
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 2 від 10.02.2015 до кредитного договору, сторони домовились внести зміни до кредитного договору та викласти пункт 1.3. у наступній редакції: "Проценти за користування кредитом встановлюються у розмірі 30,00 відсотків річних (далі-відсотки) від суми заборгованості за цим кредитом".
Пунктами 2.6., 2.11. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути одержаний кредит у строки, передбачені пунктом 1.2. договору, але не пізніше 22.06.2015, сплатити нараховані відсотки та комісії за договором зі своїх поточних рахунків шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих відсотків та комісій відповідно до встановлених строків; забезпечити повне погашення кредиту, відсотків за кредитом в строки, обумовлені пунктом 1.2. кредитного договору, погашати кредит шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок, відкритий в ПАТ "ЮСБ Банк", МФО 305987.
Остаточний розрахунок за відсотками проводиться одночасно з поверненням кредиту у строки, що зазначені у кредитному договорі. Відсотки за користування кредитом нараховуються згідно з пунктом 1.3. з дня списання коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту погашення кредиту. При розрахунку відсотків день надання та погашення кредиту вважається як один день, при цьому день надання кредиту включається до розрахунку, а день погашення кредиту - не включається (пункт 2.10.1. кредитного договору).
В свою чергу, відповідачем умови договору про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014 в частині сплати процентів за користування кредитом в період з 22.07.2015 по 14.08.2015 були порушені, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 485 681 грн. 09 коп. зі сплати процентів за користування кредитом в період з 22.07.2015 по 14.08.2015.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В свою чергу, позичальником зобов'язання за кредитним договором в частині сплати процентів за його користування у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 485 681 грн. 09 коп. зі сплати процентів за користування кредитом в період з 22.07.2015 по 14.08.2015.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, а також вказаних норм чинного законодавства позичальник не виконав зобов'язання щодо своєчасної сплати нарахованих процентів за користування кредитом.
Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 71/12-14 від 23.12.2014. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання позичальником (відповідачем) умов кредитного договору, господарському суду надано не було.
Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитом в період з 22.07.2015 по 14.08.2015 в сумі 485 681 грн. 09 коп., є такими, що настали.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення заборгованості по процентам в сумі 485 681 грн. 09 коп..
При цьому, розрахунок вказаної заборгованості по процентам, доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи (а.с.30).
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 485 681 грн. 09 коп. прострочених процентів за користування кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 7 285 грн. 22 коп.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плайф" (49000, м. Дніпро, вулиця Юних Ленінців, будинок 24; ідентифікаційний код 25530609) на користь Публічного акціонерного товариства "Юніон Стандард Банк" (615012, м. Одеса, вулиця Гімназична, будинок 21; ідентифікаційний код 20305925) 485 681 грн. 09 коп. процентів за користування кредитом, 7 285 грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко