ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
Іменем України
14.03.2017 м. Київ № К/800/57202/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013
у справі №826/9391/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Янг Енд Рубікам»
доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Янг Енд Рубікам» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 01.04.2013 №0003952204 та №0003962204.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2013 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2013 та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 01.04.2013 №0003952204 та №0003962204.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період із 21 листопада по 11 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 18.12.2012 складено акт №1192/22-4/35372184 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Янг Енд Рубікам» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період із 01.10.2009 року по 30.09.2012.
Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 407753,00 грн., , чим порушено пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; та занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 356866,00 грн., чим порушено пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.
На підставі акту перевірки, 14.01.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000482204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 353233,00 грн. за основним платежем та 117021,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0000492204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 407753,00 грн. за основним платежем та 61141,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх скасовано в частині, у зв'язку з чим, 01.04.2013 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0003952204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 352012,00 грн. за основним платежем та 116716,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0003962204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 406228,00 грн. за основним платежем та 60760,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Судами також встановлено, що висновок про порушення підприємством вимог чинного законодавства, нереальності та безтоварності господарських операцій, проведених між ТОВ «Янг Енд Рубікам» та підприємствами-контрагентами (ТОВ «Данон», ТОВ «»Лайм Лайт Студіо», ПП «Стар-Майстер», ТОВ «Поларіум», ТОВ «М.Д.С. ЛТД», ДП «Курені», ТОВ «Кімо Консалтинг», ТОВ «Фемілі Фокус Філмс», ПАТ «Галактон») зроблено податковим органом на підставі того, що позивачем не було надано актів передачі інформації згідно умов договорів, а тому неможливо встановити, які саме технічні роботи було зроблено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки позивачем до перевірки не було надано актів передачі інформації та матеріалів, необхідних для виконання робіт, хоча їх наявність обумовлена умовами договорів, а акти прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг не місять інформації про те, які саме технічні роботи виконані, тому позивач сформував витрати та податковий кредит на підставі безтоварних, фактично нездійснених операцій з контрагентами. А також суд першої інстанції в обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень взяв також за основу висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Данон», ТОВ «»Лайм Лайт Студіо», ПП «Стар-Майстер», ТОВ «Поларіум», ТОВ «М.Д.С. ЛТД», ДП «Курені», ТОВ «Кімо Консалтинг», ТОВ «Фемілі Фокус Філмс», ПАТ «Галактон», підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами приймання-передачі робіт/послуг, банківськими виписками, рахунками фактурами.
При укладенні договорів та угод сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямований на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, рекламні послуги придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача для їх подальшого продажу замовникам з відповідним нарахуванням податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.
Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Апеляційним судом були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.
Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів та їх контрагентів по ланцюгу постачання, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
Водночас, суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, судова колегія касаційної інстанції погоджується з його висновками, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 - без змін.
2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді І.В.Борисенко
Г.К.Голубєва