ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
Іменем України
"14" березня 2017 р. м. Київ № К/800/31415/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В, Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуОСОБА_2
на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 09.06.2016
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016
у справі №823/490/16
за позовомОСОБА_2
доКорсунь-Шевченківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС У Черкаській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Корсунь-Шевченківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 22.02.2016 №0001691700 і №0001701700.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на їх незаконність.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність з 01.01.2012 по 31.12.2014 за спрощеною системою оподаткування на II групі платника єдиного податку. Задекларований позивачем обсяг доходу, отриманий ним від здійснення господарської діяльності у 2013 році становив 520000,00 грн.
Відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку підприємницької діяльності позивача за період з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року, про що складено акт від 09.02.2016 №13/1700/НОМЕР_1, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:
пп.298.2.3.7 п.298.2 ст. 298, п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, за що зменшено єдиний податок на 5676,00грн. за 2013-2014 роки;
п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено оподатковуваний дохід за період з 01.01.2013 до 31.12.2014 на суму 523460,00 грн. і не нараховано ПДФО в сумі 86166,20 грн.;
п.181.1 ст.181, п.п.183.1.-183.2 ст.183, п.187.7 ст.187 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ на суму 3460,00 грн. за 2014 рік;
п.49.2 ст.49, п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, у зв'язку з неподанням декларації про майновий стан і доходи за 2013-2014 роки;
ч.8 ст.9, підп.3 ч.1 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено базу нарахування єдиного соціального внеску на суму 523460,00 грн., що призвело до недоплати 35971,09грн.;
ст.44, п.177.10 ст.177, п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України щодо обов'язку ведення книги обліку доходів і витрат, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів протягом встановлених строків їх зберігання та/або ненадання платником контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю.
Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що ФОП ОСОБА_2 допустила порушення умов перебування на єдиному податку другої групи, здійснюючи в 3 кварталі 2012 року господарську діяльність з надання послуг по ремонту приміщення ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство», проте дана юридична особа перебуває на загальній системі оподаткування. Виконання позивачем робіт з ремонту адміністративного приміщення ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство», а також проведення розрахунку за виконані роботи, встановлено результатами ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство», проведеною ДФІ у Черкаській області.
У зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_2 допустила порушення умов перебування на єдиному податку 2 групи, рішенням податкового органу №1/17 від 10.02.2016 на підставі акта документальної перевірки №13/1700/НОМЕР_1 від 09.02.2016 та вимог п.299.11 ст.299 Податкового Кодексу України, 01.01.2013 анульоване її свідоцтво платника єдиного податку серії А №547558.
На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.02.2016:
№0001691700 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 108557,75грн. (86166,20грн. - основний платіж та 22391,55грн. - штрафна (фінансова) санкція);
№0001701700 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 865,00грн. (692,00грн. - основний платіж та 173,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність здійснених контролюючим органом донарахувань по податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, а також застосування податковим органом штрафних санкцій.
Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.
Відповідно п. 291.4.2 п.291.4 ст.291 Податкового Кодексу суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи: друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.
Відтак, першочерговою умовою для застосування другої групи платників єдиного податку є обов'язок надавати послуги лише платникам виключно єдиного податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач надав ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» послуги з виконання поточного ремонту адмінприміщення контори вказаного підприємства згідно договору підряду від 20.08.2012 №32, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ДП «Корсунь-Шевченківського лісове господарство», проте останній є платником ПДВ з 22.07.1997.
Згідно п.п. 5, 7 пп. 298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, шляхом подання заяви до контролюючого органу: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;
У разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання, в силу вимог пп. 299.15.4 п. 299.15 ст.299 ПК України, свідоцтво платника податку анулюється за рішенням контролюючого органу в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Судами встановлено, що згідно виданого ОСОБА_2 свідоцтва платника єдиного податку серії А N547558 їй надано право здійснювати наступні види діяльності: 52.12.0 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; 52.62.0 - роздрібна торгівля з лотків на ринках, що, як відзначили суди, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, де зазначені види діяльності, які відповідають даним, зазначеним у свідоцтві єдиного податку.
Разом з тим, поза увагою судів залишено те, що саме ДФС здійснює реєстрацію суб'єкта господарювання як платника єдиного податку шляхом внесення відповідних записів до Реєстру (п. 299.1 та 299.2 ст. 299 Податкового кодексу України, які, зокрема, містять інформацію щодо декларованих платником видів господарської діяльності (пп. 7 п. 299.7 ст. 299 Кодексу).
Як вбачається зі зворотного боку свідоцтва платника єдиного податку серії А N547558, на ньому вчинено напис про додаткові види діяльності з 20.08.2012, який завірено печаткою податкового органу та засвідчено підписом заступника начальника МДПІ.
Однак, судами взагалі не була надана оцінка обставині щодо достовірності внесених даних про види діяльності у свідоцтві, відповідно безпідставно відхилені докази, які мають істотне значення при вирішенні даної справи.
Ненадання належної оцінки суперечності доказів, що підтверджують одні й ті самі обставини дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи. А також про те, що висновки судів ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки зроблені без дослідження усіх належних та допустимих доказів.
Між тим, позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі посилався на те, що згідно свідоцтва платника єдиного податку серії А N547558 йому надано право здійснювати і додаткові види діяльності.
Проте, суди попередніх інстанцій вказаним доводам також не надали правової оцінки, не встановили чи відповідають вони дійсності та обмежились лише твердженням про правомірність дій відповідача, прийнявши до уваги лише надані ним докази, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи. Крім того, судам необхідно перевірити дотримання податковим органом строків давності, встановлених ст. 102 Податкового кодексу при прийняття спірних рішень.
З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді І.В.Борисенко
Г.К.Голубєва