Справа № 752/22571/13-ц
Провадження № 2/752/52/17
08 лютого 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Мирошниченко О.В.
при секретарі Мархотко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м Києві державної адміністрації, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та розподіл спільного майна подружжя,
У грудні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнати право власності за ОСОБА_1-2/3 частки квартири та за ОСОБА_2-1/3 частки квартири; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1в цілому за ОСОБА_1 зі стягнення з неї на користь ОСОБА_2 суми компенсації за 1/3 частки квартири.
В подальшому подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила суд визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири ¹ АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири ¹ АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 6 890 гривень та 4 992 гривні, сплачені за проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.
Обґрунтовуючи звернення до суду з даним позовом, зазначила про те, що у період з 12.07.2003 року по 12.12.2012 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. В період перебування у шлюбі сторонами придбано квартиру ¹ АДРЕСА_1, загальної площею 74,70 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 08.08.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., зареєстрованого в реєстрі № 3606у.
У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, просили суд задовольнити позов, з наведених у позові підстав.
Відповідач та її представники у судовому засіданні не зявивлися.
Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Положеннями ст.129 Конституції України, ст.10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Предметом доказування під час судового розгляду, згідно з ч.1 ст.179 ЦПК, є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 12.07.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про зроблено актовий запис № 418.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.12.2012 року, шлюб укладений 12.07.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
08.08.2003 року згідно договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 8).
Ухвалою Голосіївського районного суду по даній цивільній справі призначено судово будівельно-технічної експертизу.
Відповідно до висновку експерта № 14476/15-43 від 24.12.2015 року дійсна вартість квартири ¹ АДРЕСА_1, станом на час проведення дослідження, становить 2 112 591 (два мільйони сто двадцять тисяч п'ятсот дев'яносто одну) гривню.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За змістом ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки за фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, критеріями які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Така позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України № 6-233цс15 від 25.11.2015 року.
За правилом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційні факти - це факти,встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.12.2012 року, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не проживають разом, сімейно-шлюбних стосунків не підтримують, не ведуть спільного господарства з лютого 2012 року.
Тобто, на момент укладення ОСОБА_2 08.08.2003 року договору купівлі-продажу квартири ¹ АДРЕСА_1, сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю, у зв'язку із чим вказана обставина, на думку суду, свідчить про те, що метою придбання квартири було проживання в ній родини, тобто, вказана квартира придбавалась для потреб сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З огляду на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили, що на придбання спірного майна, про поділ якого заявлено позов, були використані особисті кошти відповідача, а тому в даному випадку при розподілі такого майна суд виходить з презумпції рівності часток.
Питання про розподіл судових витрат вирішити в порядку ст. 88 ЦПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Визнати квартиру ¹ АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової платника податків № НОМЕР_1) право власності на одну другу частину квартири ¹ АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової платника податків № НОМЕР_2) право власності на одну другу частину квартири ¹ АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової платника податків № НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової платника податків № НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 6 297 грн. 90 коп. та витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 4 992 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя