Ухвала
Іменем України
23.09.2009 Справа № 2а-2410/09/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Кучерука О.В. , Омельченка В. А.
секретар судового засідання Зелінська С.В.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, проте до початку судового засідання надала суду клопотання про розгляд справи у її відсутність;
представник відповідача - Військової частини А4418 - Дегтярьов Ігор Олександрович, посвідчення № 172889 від 27.06.05 року;
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А4418 Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 23.03.09 року у справі № 2а-2410/09/0170
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1
до Військової частини А 4418 Міністерства оборони України (пров. Елеваторний, 5а, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95051)
про зобов'язання виплатити матеріальну допомогу.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2009 року у справі № 2-а-2410/09/-0170 (суддя Яковлєв С.В.) адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А 4418 Міністерства оборони України про зобов'язання виплатити матеріальну допомогу, було задоволено. Зобов'язано Військову частину А 4418 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2008 рік у розмірі щомісячного грошового забезпечення.
Не погодившись з постановою суду, Військова частина А 4418 Міністерства оборони України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 23.03.2009 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні 23.09.2009 року представник Військової частини А4418 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.
У судове засідання 23.09.2009 року ОСОБА_1 не з'явилася, проте до початку судового засідання надала суду клопотання про розгляд справи у її відсутність.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю постанови від 23.03.2009 року нормам матеріального права, всупереч державним інтересам. Суд не прийняв до уваги, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі частини на грошове забезпечення військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення передбаченого в кошторисі МО України. Єдиним джерелом виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, в тому числі матеріальної допомоги є державний бюджет. Але, у зв'язку із фінансовою кризою в країни, Міністерством оборони України на військові формування виділяються кошти лише на місячне грошове забезпечення військовослужбовців.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач - матрос ОСОБА_1 перебуває на дійсній військовій службі у військовій службі у військовій частині А 4418 Міністерства оборони України (а.с.8).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011 -Х11 із змінами і доповненнями.
Відповідно до статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на становлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до статті 1-2 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст.36 «Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України»яке діяло на час виникнення спірних правовідносин і яке втратило чинність згідно з Наказом Міністра оборони України № 259 від 11.06.2008 року, особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі місячного окладу грошового утримання.
Матеріалами справи також встановлено, що 11.02.2008 року позивачем подано рапорт командиру військової частини А 4418 з проханням виплатити матеріальну допомогу у зв'язку з сімейними обставинами(а.с.18).
Наказом Командира військової частині А 4418 № 28 від 12.02.2008 року рапорт ОСОБА_1 був задоволений та наказано виплатити матеріальну допомогу за 2008 рік згідно з наказом Міністерства оборони України № 75 від 05.03.2001 року (а.с.7,17). Проте, матеріальна допомога до наступного часу виплачена не була у зв'язку з тим, що у військової частині матеріальних коштів на виплату матеріальної допомоги за 2008 рік не має.
Статтею 1 Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Доводи у апеляційній скарги, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.
Реалізація особою права, що пов'язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єкта владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати матеріальної допомоги.
Судом першої інстанції встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження.
Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в виплаті матеріальної допомоги позивачеві не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо неупереджено та добросовісно, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2009 року ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Апеляційна скарга Військової частині А 4418 Міністерства оборони України залишається без задоволення у зв'язку з тим, що правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини А4418 Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 23.03.09 року у справі № 2а-2410/09/0170, залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 23.03.09 року у справі № 2а-2410/09/0170, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 29 вересня 2009 р.
Головуючий суддя О.Е.Єланська
Судді О.В.Кучерук В.А.Омельченко