Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"05" листопада 2009 р. Справа № 59/211-09
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Гончар Т. В. , суддя Кравець Т.В. ,
при секретарі Горбачової О.А.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
3-ї особи - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пелон", м. Харків (вх. № 3036Х/2-5), на рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 р. по справі № 59/211-09
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пелон", м. Харків
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут "Укренергомережпроект", м. Харків
про визнання договору продовженим, -
встановила:
04.08.2009 р. ТОВ фірма "Пелон" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до РВ ФДМУ по Харківській області, в якій просило визнати продовженим укладений між позивачем та відповідачем договір № 2022-Н від 11.10.2005 р. оренди нежитлових приміщень (к. №№ 31, 32, 33) на 2-му поверсі 11-типоверхової будівлі інженерно лабораторного корпусу Літ. А-11, загальною площею 16,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Харків, вул. Червоношкільна набережна, б. 2, посилаючись на те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 284 ГК України зазначений договір оренди вважається продовженим, оскільки відповідач не попередив про розірвання цього договору в місячний строк після закінчення строку його дії.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 р. (суддя Бринцев В.О.) в задоволенні позову було відмовлено повністю, з посиланням на те, що визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду і відноситься до компетенції сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, ст.ст.180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Позивач не погодився з зазначеним рішенням і звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із скаргою про скасування даного рішення повністю і прийняття нового рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, На думку позивача, судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Позивач в судове засідання свого повноважного представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення в матеріалах справи.
Відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не надали, своїх представників в судове засідання не направили, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням в матеріалах справи.
Враховуючи, що відсутність представників сторін в судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без їх участі за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2005 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди № 2022-Н, відповідно до якого відповідач передав позивачу в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення (к. №№ 31, 32, 33) на 2-му поверсі 11-типоверхової будівлі інженерно лабораторного корпусу Літ. А-11, загальною площею 16,6 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Червоношкільна набережна, б. 2, що знаходяться на балансі Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту "Укренергомережпроект".
Факт передачі в оренду нерухомого майна позивачу підтверджує наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі орендованого майна від 11.10.2005 р., підписаним обома сторонами (а.с. 16).
В п. 10.1. зазначеного договору сторонами було визначено строк його дії, а саме: з 11.10.2005 р. до 11.09.2006 р. включно.
Додатковою угодою № 2 від 14.02.2008 р. до зазначеного договору оренди, строк його дії було продовжено ще на 11 місяців, з 09.08.2007 р. до 08.07.2008 р.
В заяві № 5 від 30.04.2009 р. позивач звернувся до відповідача з проханням подовжити дію договору оренди ще на три роки (а.с. 21).
У відповідь Листом № 07-4793 від 17.06.2009 р. відповідач повідомив, що для ініціювання процедури конкурсу на право оренди нежитлових приміщень позивачу необхідно надати до РВ ФДМ України заяву про передачу цього майна в оренду та довідку балансоутримувача відповідної форми (а.с. 37).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач стверджує, що спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з відмовою орендодавця після закінчення строку дії договору оренди продовжити термін його дії на новий термін орендарю, який належним чином виконував договір оренди, що порушує права та охоронювані законом інтересів останнього, а тому є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оскаржуваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
У ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України містять перелік способів захисту права та законних інтересів, встановлених договором або законом, проте серед них відсутній такий спосіб захисту, як визнання договору продовженим. Не передбачений він й іншими нормами права чинного законодавства України.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Стосовно посилання позивача на те, що обраний ним спосіб захисту права є різновидом способу "визнання права", колегія суддів зазначає, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права, оскільки у відповідності до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Спосіб захисту права "визнання права" застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.
Але договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права, адже за ст. 626 ЦК України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто договір включає в себе не одне суб'єктивне право, а комплекс численних за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб'єктивних прав та обов'язків. Отже договір не можна ототожнювати з суб'єктивним правом.
Таким чином визнання договору продовженим не являється спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання й не може бути предметом спору та розглядатися самостійно.
Зазначена позиція щодо неможливості застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права підтверджується у п. 3 Інформаційного листа ВГСУ від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також у постановах ВСУ від 13.07.2004 р. у справі № 10/732 та від 14.12.2004 р. у справі № 6/11.
Щодо посилання апелянта на ст.ст. 764, 777 ЦК України, ст.ст. 7, 9, 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, колегія суддів зазначає наступне.
На думку скаржника, в зазначених нормах передбачено, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий термін, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, й, при цьому, останній має висловити свої заперечення протягом одного місяця після закінчення терміну договору.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду. Це компетенція сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, 180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Підстав для вирішення цього питання в судовому порядку (ст. 187 ГК України) позивачем не надано.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Позивачем не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів.
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи, отже рішення суду першої інстанції від 14.09.2009 р. є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пелон", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 р. по справі № 59/211-09 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Судді Гончар Т. В.
Кравець Т.В.