Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"03" листопада 2009 р. Справа № 3/251-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Фоміна В. О., судді Гончар Т. В. , Кравець Т.В.
при секретарі Горбачовій О.А.
за участю представників сторін:
позивача - не прибув
відповідача -Суічмезова Р.В. (дов. № 1004/09 від 02.10.09р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Сумихімпром” (вх.№3024 С/2-5)
на рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2009 року по справі № 3/251-09
за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Сумихімпром”, м. Суми
до відповідача: Закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк”, м. Київ
про визнання договору недійсним,-
встановила:
У серпні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області та просив визнати недійсним договір «Про відкриття кредитної лінії»№ 179-МВ07 ( далі-Договір) укладений 24 липня 2007 року між ВАТ «Сумихімпром»і ЗАТ «Альфа-Банк». Свої вимоги обґрунтовував тим, що сторони при укладанні договору не дійшли згоди щодо його істотних умов зокрема не визначили строк дії договору. Крім того положення п. 11.5 Договору не відповідають ст. 651 ЦК України щодо визначення істотного порушення вимог договору.
Рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2009 року в задоволенні позову Відкритому акціонерному товариству „Сумихімпром”- відмовлено. Рішення мотивовано необґрунтованістю позовних вимог.
Відкрите акціонерне товариство „Сумихімпром” в апеляційній скарзі порушує питання про скасування зазначеного рішення про відмову у визнанні недійсним вищезазначеного договору та ухвалення рішення, яким позов задовольнити -визнати недійсним Договір, укладений 24 липня 2007 року між ВАТ «Сумихімпром»і ЗАТ «Альфа-Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у Договорі не був визначений строк його дії, що суперечить ст. 638 ЦК України та ч.3 ст.180 ГК України. Але зміст правочину не може суперечити приписам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Недодержання в момент вчинення правочину вимог частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК є підставою для недійсності правочину, а тому даний Договір на його думку є недійсним. Також абз. 2 та 3 п.11.5 Договору, яким сторони встановили випадки істотного порушення договору, суперечить ч.2 ст. 651 ЦК України, щодо визначення законодавцем поняття істотного ( суттєвого ) порушення стороною договору. Тому є також підстави для визнання недійсним абз. 2 та 3 п.11.5 Договору. Разом з тим, у призначене судове засідання позивач свого представника не направив, надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення, оскільки вважає, що прийняте рішення грунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 03.11.2009 року відповідач звернувся з клопотанням про заміну Закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк” його правонаступником -Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», оскільки така необхідність виникла після державної реєстрації змін до установчих документів.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції 24 липня 2007 року між ВАТ «Сумихімпром»і ЗАТ «Альфа-Банк»був укладений договір «Про відкриття кредитної лінії»№ 179-МВ07.
В обгрунтування позовних вимог ВАТ «Сумихімпром»посилається на те, що згідно ч. 3 ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити всі його істотні умови. Сторонами ж в порушення умов Договору та вимог ст.ст. 203, 638, 651 ЦК України, ст. 180 ГК України не був визначений строк його дії, що є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. Крім того вказує на не відповідність положень абз. 2 та 3 п.11.5 Договору ст. 651 ЦК щодо визначення істотного порушення умов Договору.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив того, що при укладенні господарського договору сторони можуть визначити, що він діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли (Лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008, № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
До того ж, ні Господарський кодекс України , ні Цивільний кодекс України , на норми яких посилається позивач у своїй позовній заяві, не визначають для кредитних договорів такої істотної умови як строк дії договору .
Зокрема, частиною 2 статті 345 ГК України визначено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення , види забезпечення зобов'язань позичальника , відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
А згідно приписів статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти .
Тому суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на ст. 638 ЦК України, якою передбачено, що істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а саме кредитного.
Безпідставним та необґрунтованим визнані місцевим господарським судом і твердження позивача про те , що пункт 11.5 договору суперечить статті 651 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках , встановлених договором або законом .
Саме такі випадки істотного порушення договору сторони встановили в договорі, що є їх законним правом, яке відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам ст.ст.6,627,651 ЦК України .
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача є надуманими та безпідставними, позивачем не вказано будь-яких обставин, які згідно положень закону можуть бути підставою для визнання Договору недійсним, більш-того таких обставин не існує взагалі, а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. З такими висновками місцевого господарського суду погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з урахуванням наступного.
Основним мотивом оскарження прийнятого по справі судового рішення заявник апеляційної скарги зазначив те, що пункт 12.3. Договору порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, а пункт 11.5. Договору суперечить ст. 651 ЦК України.
Однак, наведені відповідачем у своїй апеляційній скарзі твердження не засновані та не відповідають нормам чинного ( і насамперед цивільного) законодавства України, через що не можуть бути задоволені. Його посиланням, що пункт 12.3. Договору порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України надана власна оцінка з довільним тлумаченням норм законодавства та спростовуються наступним.
Як передбачено в п. 32 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" № 01-8/211 від 07.04.2008 року:
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.
Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли...»
Зобов'язання, відповідно до ст. 599 ЦК України, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 2 ст. 212 ЦК України передбачає, що особи, які вчиняють правочин мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону...» (п. 32 того ж листа ВҐСУ № 01-8/211 від 07.04.2008 року).
Отже з вищенаведеного вбачається, що сторони мали повне право викласти п. 12.3. Кредитного договору, саме, в редакції: «Цей Договір вважається укладеним з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором», більше того, якби в договорі, взагалі, не було би зазначено строку його дії, це неможна було б вважати підставою для визнання договору недійсним.
Навіть, коли строк дії договору сплив, а зобов'язання виконано не було, то можна сказати про порушення в наслідок прострочки боржника або кредитора (статті 610, 612, 613 ЦК). У зв'язку з просрочкою є два важливих моменти, що характеризують зв'язок строку дії договору та обов'язків по ньому:
1)закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ч. 7 ст. 180 ГК, ч. 4 ст. 631 ЦК);
2) у боржника незалежно від настання відповідальності та застосування господарських санкції залишається обов'язок виконати зобов'язання в натурі (ч. З ст. 216 ГК, ст. 622 ЦК).
З наведеного вбачається, що сплив строку дії договору, якщо сторонами договору або законом не встановлено інше, не припиняє виниклих з нього обов'язків. Тобто відносини продовжуються до моменту повного виконання зобов'язань.
Також суд першої інстанції вірно визнав безпідставним і необгрунтованим твердження позивача про те, що пункт 11.5. Договору суперечить ст. 651 ЦК України, так як згідно ст. 627 ЦК України і статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки, укладаючи Кредитний договір, позивач погодився, саме, на такі умови договору, які зазначені у п. 11.5, відповідно і договір повинен діяти в такому вигляді в якому він був укладений.
Враховуючи викладене, господарський суд Сумської області дійшов обґрунтованого висновку про відмову ВАТ «Сумихімпром»в задоволенні позову.
Щодо посилань заявника апеляційної скарги на безпідставне відхилення судом першої інстанції його клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він має право на безпосередню участь в судовому розгляді, та не направлення відповідачем відзиву на заявлений позов, що на його думку унеможливило всебічний і справедливий розгляд справи на засадах рівності сторін та є порушенням норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарський суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:
-нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;
-неподання витребуваних доказів; -необхідність витребування нових доказів;
-залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;
-необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Норма даної стаття ГПК України по суті є диспозитивною, оскільки питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Позивач в даному випадку не скористався наданим йому процесуальним правом на участь у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Суд першої інстанції не визнав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а тому нез'явлення в засідання представника позивача не перешкоджало вирішенню спору у даній справі. До того ж, як вірно зазначив суд, правова позиція позивача у даній справі викладена в його позовній заяві, а матеріалів справи достатньо для вирішення спору, отже суд правомірно, не відкладаючи розгляду справи, вирішив спір по суті. Щодо не направлення відзиву суду та позивачу слід зазначити, що ч.1 ст.59 ГПК України містить норму, згідно якої відповідач має право надіслати відзив на позовну заяву. Ця норма має диспозитивний характер, оскільки надіслання відзиву не є обов'язком. Господарському суду надсилається оригінал відзиву та документи в обгрунтування заперечень проти позовних вимог. Позивачу та іншим відповідачам надсилається копія відзиву.
На виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі відзив відповідачем був наданий до матеріалів справи. Враховуючи приписи процесуальної норми, суд першої інстанції не зобов'язував відповідача надіслати позивачу копію відзиву.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення господарського суду Сумської обл. від 10.09.2009 року у данній справі № 3/251-09 грунтується на всебічному , повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Тому апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, а доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про заміну Закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк” його правонаступником -Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», то клопотання підлягає задоволенню на підставі ст. 25 ГПК України, оскільки згідно п.1.2 нової редакції статуту Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»( Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 19.08.2009р.) Банк є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк”.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для скасування рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2009 року по справі № 3/251-09 відсутні. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції залишається без змін.
На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 25, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, ГПК України, колегія суддів одностайно
постановила:
Клопотання Закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк” про заміну його правонаступником -Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк»задовольнити.
Замінити відповідача - Закрите акціонерне товариство „Альфа-Банк” його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Сумихімпром” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2009 року по справі № 3/251-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Судді Гончар Т. В.
Кравець Т.В.
Постанова підписана 09 листопада 2009 року