Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"04" листопада 2009 р. Справа № 56/175-09
Колегія суддів у складі
головуючого судді Шепітько І.І., судді Камишевої Л.М., судді Терещенко О.І.
при секретарі Криворученко О.І.
за участю представників сторін:
позивача -Залуцької Л.Г. за дорученням б/н від 20.07.2009 року
відповідача -Антонюка В.М. за дорученням №181 від 10.11.2008 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3011Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року у справі
за позовом Приватного підприємства «Стандарт», м. Харків
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
про визнання договору продовженим
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року ( суддя Кухар Н.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права. Вказує на те, що такий спосіб захисту права, як визнання договору продовженим не заборонений чинними нормативно-правовими актами. Також зазначає, що відповідно до ст. ст. 764, 777 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Вказує на те, що відповідно до ст.73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та ч.З ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які були чинними на момент закінчення терміну дії спірного договору,передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурентних засадах, при цьому, після закінчення строку оренди, орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, міг брати участь у конкурсі на отримання права оренди державного та комунального майна, володіючи переважним правом перед іншими потенційними орендарями, за інших рівних умов, на укладення договору на новий термін, яке реалізується шляхом застосування орендодавцем преференційної поправки при визначенні переможця конкурсу.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи 11 жовтня 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ПП «Стандарт»(орендар) укладено Договір оренди № 2027-Н/90 (а.с.9-11).
Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (к.№13,14) на 10-му поверсі десятиповерхової будівлі інженерно лабораторного корпусу Літ. А-11, загальною площею 28,00 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна,2, що знаходиться на балансі Державного Проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект»№1. Згідно з п.10.2. Договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов по договору та з моменту прийняття об'єкту оренди за актом прийому-передачі.
З Акту приймання-передачі орендованого майна від 11 жовтня 2005 року вбачається, що Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Харківській області передало, а ПП «Стандарт»прийняло в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (к.№13,14) на 10-му поверсі десятиповерхової будівлі інженерно лабораторного корпусу Літ. А-11, загальною площею 28,00 кв.м., розміщеного за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна,2 ( а.с.12).
У п. 10.1. Договору зазначено, що цей Договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 11.10.2005 року до 11.09.2006 року включно.
З Додаткової угоди № 2 від 19 лютого 2008 року до Договору оренди № 2027-Н/90 від 11.10.2005 року вбачається, що п.10.1. Договору доповнено абзацем такого змісту: цей договір продовжено на 11 місяців, тобто з 09.08.2007року до 08.07.2008 року ( а.с.13).
16 жовтня 2008 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ПП «Стандарт»підписано Додаткову угоду № 3 до Договору оренди № 2027-Н/90 від 11.10.2005 року, з якої вбачається, що строк дії Договору продовжено на 11 місяців, тобто з 08.07.2008року до 08.06.2009 року ( а.с.14).
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи строк дії Договору оренди продовжувався шляхом укладання Додаткових угод.
Відповідно до п.10.8. строк дії договору може продовжуватись, за умови погодження його з органом, уповноваженим управлять майном.
Позивач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав доказів укладення додаткової угоди з відповідачем про продовження строку дії договору, погодженої з органом уповноваженим управляти майном.
У п.10.11. Договору зазначено, що його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Договір оренди не був належним чином продовженим та припинив свою дію 08 червня 2009 року.
З матеріалів справи вбачається, що ПП «Стандарт»звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про визнання Договору оренди № 2027-Н/90 від 11.10.2005 року продовженим 30 липня 2009 року, про що свідчить штамп канцелярії суду.
Таким чином, на час звернення ПП «Стандарт»до господарського суду Харківської області Договір оренди № 2027-Н/90 від 11.10.2005 року припинив свою дію.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У ст. 33 ГПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем всупереч вимог вказаних статей Господарського процесуального кодексу України не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України та ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.
Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту особою своїх цивільних прав та інтересів і передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У частині 2 ст. 20 ГК України також зазначено, яким шляхом захищаються права та законні інтереси суб'єкта господарювання і вміщено припис про можливість такого захисту й іншими способами, передбаченими законом.
Проте, чинне законодавство не встановлює такого способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи, який відповідав би заявленим позовним вимогам про визнання договору продовженим. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений Договором оренди № 2027-Н/90, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Спосіб захисту права “визнання права” застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права. Проте, договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права. Згідно зі ст. 626 ЦК України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, а комплекс численних за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб'єктивних прав та обов'язків, у зв'язку з чим його не можна ототожнювати з суб'єктивним правом.
На підставі наведеного, можна зробити висновок, що визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договором (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо). Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права -до відновлення порушеного права.
Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України “Про судоустрій”,відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.3 Інформаційного листа N 01-8/2229 від 25.11.2005 року, відповідно до якої суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання Договору оренди № 2027-Н/90 від 11 жовтня 2005 року продовженим.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.
Колегія суддів вважає, що позивач при розгляді апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції не надав доказів у підтвердження доводів, зазначених у апеляційній скарзі.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1ст. 103, ст. 105 ГПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10 вересня 2009 року у справі № 56/175-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Шепітько І.І.
суддя Камишева Л.М.
суддя Терещенко О.І.
Постанову підписано 09 листопада 2009 року