Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"28" жовтня 2009 р. Справа № 60/184-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача - Кайдашова В.С., , довіреність б/н від 09.07.2009 року
відповідача - Нестерова К.М., довіреність б/н від 02.09.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2028 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12 червня 2009 року по справі № 60/184-08
за позовом Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод", м. Харків
до Приватного підприємства "Арсенал-Оптторг", м. Харків
про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності
встановила:
Позивач, ВАТ "Харківський канатний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПП "Арсенал оптторг", відповідача, в якому просив суд розірвати укладений між сторонами у справі договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 лютого 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим № 494. Крім того, позивач просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-14, 22-26, 28, 29, 31 площею 3293,0 кв.м, антресолі 1-го поверху № 27, площею 455,7 кв.м., 2-го поверху № 96-102, 99а, площею 1788,3 кв.м., загальною площею 5536,7 кв.м. в літ "Б-2", що розташовані у м. Харкові по вул. Китаєнка,1.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.) від 12 червня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем, при звернені до суду, не було дотримано встановленого статтею 188 Господарського процесуального кодексу України порядку для розірвання господарських договорів.
Позивач не погодився із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить це рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримує, просить її задовольнити.
Відповідач у відзиві та його представник в судовому засіданні вказують, що ПП "Арсенал-Оптторг" на теперішній час не є власником спірних приміщень та, на думку відповідача, не може виступати відповідачем по справі, а тому просить господарський суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Харківської області від 12.06.2009 року по справі скасувати повністю на припинити провадження у справі. На підтвердження своєї позиції по справі відповідач вказує, що 27 лютого 2007 року між ПП "Арсенал-Оптторг" та громадянином Гельзіним ОЕ. був укладений договір купівлі продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. № 934. Предметом зазначеного договору купівлі-продажу стали нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-:-14, 22-:-26, 28,29, 31 площею 3293 кв.м., антресолі 1-го поверху № 27, площею 455,4 кв.м., 2-го поверху № 96-:-102, 99а, площею 1788,3 кв.м., в літ. "Б-2", загальною площею 5536,7 кв.м., що розташовані за адресою : м. Харків, вул. Китаєнка, 1. Відповідно до пункту 4.9 вказаного договору купівлі-продажу у Гельзіна О.Е. виникає з моменту державної реєстрації цього договору. Право власності Гельзіна О.Е. на зазначені приміщення підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Крім того, як стало відомо відповідачу, громадянин Гельзін О.Е. уклав з АКБ "Золоті Ворота" іпотечний договір № 07-105 від 23.04.2007 року у забезпечення договору про надання споживчого кредиту № 143 за яким передав в іпотеку вищезазначені нежитлові приміщення; договір про надання споживчого кредиту № 368 від 27.06.2008 року; іпотечний договір № 08-182 від 27.06.2008 року у забезпечення договору про надання споживчого кредиту № 368, за яким передав у іпотеку вищезазначені нежитлові приміщення.
На підтвердження вищезазначених відомостей відповідач надав до Харківського апеляційного господарського суду копії: договору купівлі-продажу від 27.02.2007 року, витяг з Державного реєстру правочинів, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, іпотечного договору № 07-105, іпотечного договору № 08-182 в якості додаткових доказів своєї позиції по справі. Колегія суддів зазначає, що вказані докази не були предметом дослідження в господарському суді першої інстанції.
Заслухавши представників сторін, дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Між позивачем (продавцем за договором) та відповідачем (покупцем за договором) 19 лютого 2007 року було укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень (далі за текстом - Договір).
Відповідно до умов Договору, а саме п.1.1., продавець зобов'язується передати майно у власність покупця , а покупець зобов'язується прийняти майно у власність та сплатити за нього обговорену грошову суму.
Предметом даного договору, згідно п.1.2., є нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-14, 22-:-26, 28, 29, 31 площею 3293,0 кв.м., антресолі 1-го поверху №27, площею 455,4 кв.м., 2-го поверху №96-:-102,99а площею 1788,3 кв.м., загальною площею 5536,7 кв.м.; в літ. "Б-2", що відчужується за цим договором, розташовані у місті Харкові по вулиці Китаєнка, буд. 1.
Вказаний Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. 19.02.2007 р. і зареєстрований у реєстрі за № 494.
В пункті 3.1. Договору сторонами обумовлено, що продаж майна вчинено за 442880,00 грн., які відповідач зобов'язується сплатити позивачу у строк до 19 березня 2007 року, а позивач зобов'язується прийняти ці гроші.
Частиною 1 статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно акту прийому - передачі нежитлового приміщення за адресою: м.Харків, вул. Китаєнко,1 від 19.02.2007р., позивач передав спірні нежитлові приміщення відповідачу.
Відповідно до 6.2. Договору право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-14, 22-:-26, 28, 29, 31 площею 3293,0 кв.м., антресолі 1-го поверху №27, площею 455,4 кв.м., 2-го поверху №96-:-102, 99а площею 1788,3 кв.м., загальною площею 5536,7 кв.м.; в літ. "Б-2", що відчужується за цим договором, розташовані у місті Харкові по вулиці Китаєнка, буд. 1, згідно вимог ЦК України у відповідача виникає з моменту підписання сторонами договору, тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що право власності у відповідача на вищенаведені приміщення виникло 19.02.2007р.
Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач виконав умови пунктів 3.1. та 5.2.2. Договору щодо сплати позивачеві 442880,00 грн. за передане відповідачеві нерухоме майно.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі розірвання договору.
Відповідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
При вирішенні питання про обов'язковість дотримання позивачем при зверненні до суду встановленого законом порядку для розірвання господарських договорів, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 вказав наступне - положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про те, що у зв'язку з тим, що позивач надіслав листа № 01/605 від 20.11.2008 року на адресу відповідача, що не відповідала його юридичній адресі, позивачем не було додержано порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Вказана норма чітко вказує, що пропозиція про розірвання договору надсилається саме стороні за договором, тобто тій особі, яка вказана як сторона в конкретній угоді. У договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 19.02.2007, укладеному між позивачем та відповідачем, чітко вказані пункти щодо юридичних адрес його сторін. Отже, на думку колегії суддів, надсилаючи листа № 01/605 від 20.11.2008 відповідачу за адресою: м. Харків, проспект Ілліча, 77, позивач керувався тими пунктами, що закріплені в Договорі.
Також колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не закріплений обов'язок однієї сторони договору слідкувати за зміною тих чи інших реквізитів іншої сторони. Навпаки, сторона, реквізити якої змінилися, з метою належного виконання взятого на себе зобов'язання, має повідомити іншій стороні про такі зміни. Крім того, відповідно до пункту 7.4. Договору, усі зміни та доповнення до договору повинні бути нотаріально посвідчені та є його невід'ємною частиною. Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), значені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Таким чином, реквізити сторін є пунктом, що визначений на розсуд сторін, погоджений ними, входить до змісту договору, а отже його зміна мала відбуватися згідно з пунктом 7.4. договору. Вивченням матеріалів справи встановлено, що жодних пропозицій про зміну договору або ж інших повідомлень про зміну своєї юридичної адреси від відповідача позивачеві не надходило, а тому й дії позивача щодо надсилання листа на юридичну адресу, указану у договорі, є такими, що відповідають чинному законодавству України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання Договору, а також не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, а тому висновки місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо розірвання Договору невірні.
Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення, що стали предметом Договору колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Відповідно до частини 1 статті 318 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, а саме фізичні та юридичні особи, держава України, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог позивача щодо розірвання Договору, позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-14, 22-26, 28, 29, 31 площею 3293,0 кв.м, антресолі 1-го поверху № 27, площею 455,7 кв.м., 2-го поверху № 96-102, 99а, площею 1788,3 кв.м., загальною площею 5536,7 кв.м. в літ "Б-2", що розташовані у м. Харкові по вул. Китаєнка,1 підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання ПП "Арсенал-Оптторг" на те, що воно не може виступати відповідачем по справі. Предметом судового розгляду по справі № 60/184-08 є розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.02.2007 року, укладеного між позивачем та ПП "Арсенал-Оптторг", в той же час, договір купівлі продажу нежитлових приміщень укладений між ПП "Арсенал-Оптторг" та Гельзіним О.Е. не є предметом розгляду цій справі.
Крім того, щодо поданих відповідачем в господарський суд апеляційної інстанції додаткових доказів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що в ході розгляду справи господарським судом першої інстанції, місцевий господарський суд неодноразово відкладав розгляд справи, повідомляв відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, однак відповідач в судові засідання не з'являвся, причини неявки господарському суду першої інстанції не повідомляв.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що відповідач добровільно не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні та правом на подання доказів в суді першої інстанції, а тому відсутні підстави вважати що докази відповідачем не надані до суду з причин, що не залежали від нього.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не приймає додатково подані відповідачем докази по справі.
Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу встановлено коло судових витрат, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито що становить: за подання позову - 4428,80 грн та 85,00 грн. на загальну суму 4513,80 грн; державне мито за подання апеляційної скарги - 2214,40 грн. та 42,50 грн. на загальну суму 2256,90 грн; судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на відповідача.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
В ході розгляду апеляційної скарги позивача, 22 жовтня 2009 року колегією суддів було зобов'язано відповідача надати в судове засідання банківські реквізити ПП "Арсенал-Оптторг", через їх відсутність в матеріалах справи, у зв'язку з чим оголошено перерву в судовому засіданні до 28.10.2009 року.
Станом на 28 жовтня 2009 року відповідач не виконав вимоги колегії суддів щодо надання банківських реквізитів, у зв'язку з чим колегією суддів відповідача було повторно зобов'язано надати в судове засідання інформацію щодо банківських реквізитів ПП "Арсенал-Оптторг", та у зв'язку з цим було оголошено перерву до 16:00 години 28.10.2009 року для надання часу представникові відповідача на виконання вимог колегії суддів. Однак, відповідач вимоги суду щодо надання інформації про банківські реквізити ПП "Арсенал-Оптторг" повторно не виконав, пояснень щодо невиконання вимог суду, які б могли буди розцінені як поважні та обґрунтовані, не надав.
Згідно з положеннями частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до пункту 4 статті 65 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду - зокрема, витребує від сторін документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач без поважних причин не виконав законні вимоги господарського суду апеляційної інстанції, що свідчить про його ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Відповідно до пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Пунктом 22.5 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень.
Таким чином, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України штраф за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону у розмірі 1700 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 12 червня 2009 року скасувати.
Постановити нове рішення.
Позов задовольнити.
Розірвати договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 19.02.2007 року укладений між Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" та Приватним підприємством "Арсенал-Оптторг" посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим № 494.
Визнати за Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" (61020, м. Харків, вул. Китаєнка,1, код ЄДРПОУ 00306443) право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-14, 22-26, 28, 29, 31 площею 3293,0 кв.м, антресолі 1-го поверху № 27, площею 455,4 кв.м., 2-го поверху № 96-102, 99а, площею 1788,3 кв.м., загальною площею 5536,7 кв.м. в літ "Б-2", що розташовані у м. Харкові по вул. Китаєнка,1.
Стягнути з Приватного підприємства "Арсенал-Оптторг" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 317, код ЄДРПОУ 32338879) на користь Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" (61020, м. Харків, вул. Китаєнка,1, код ЄДРПОУ 00306443, р/р 26009109/980 МФО 350749 у ХФ ВАТ "Піреус Банк Міжнародний Комерційний Банк") 4513,80 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви; 2256,90 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги; 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з Приватного підприємства "Арсенал-Оптторг" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 317, код ЄДРПОУ 32338879) 1700 грн. за ухилення від вчинення дій покладених господарським судом на сторону в доход Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя