79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.10.09 Справа № 16/78
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Зварич О.В.,
Мурської Х.В.,
при секретарі Горбач Ю.Б.,
за участю представників:
від позивача -Олійник Є.І.
від відповідача (скаржник) - Січка В.В.
Розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-словацького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем-інвест», б/н від 18.09.2009 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 03.09.2009 року (підписане 11.09.2009 року), суддя Васьковський О.В.
по справі № 16/78,
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Будівельний комплекс», м.Ужгород
до відповідача Спільного українсько-словацького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем-інвест», м.Ужгород
про стягнення суми 15299,91 грн.
рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.09.2009 року по справі №16/78 позов ВАТ «Будівельний комплекс»задоволено частково, стягнено з Спільного українсько-словацького підприємства у формі ТзОВ «Фем-інвест»на користь ВАТ «Будівельний комплекс»13362,57 грн. -збитків у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку, якою користується відповідач. В решті позову відмовлено.
Судом при винесенні рішення взято до уваги те, що відповідач з 13.10.2007 року використовує земельну ділянку площею 8992 м2 по вул. Гранітній, 14 м. Ужгорода, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, передані останньому відповідно до договору купівлі-продажу від 23.01.2007 року, проте документації на цю земельну ділянку не оформлено, сплата земельного податку відповідачем не проводиться. Суд, враховуючи положення ч.3 ст.377 ЦК України, ч.2 ст.120, ст.125 Земельного кодексу України, ст.13 Закону України «Про плату за землю»вказує на те, що відсутність даних у державному земельному кадастрі про відповідача як постійного користувача земельною ділянкою не звільняє його від сплати земельного податку, так як така відсутність даних зумовлена бездіяльністю відповідача при оформленні необхідної документації та проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, із врахуванням ст.224 ГК України, суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку є підставними та підлягають задоволенню. Поряд з цим, судом відмовлено в стягненні 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на положення ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма не застосовується до зобов'язань підставою виникнення яких є завдані збитки.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Спільне українсько-словацьке підприємство у формі ТзОВ «Фем-інвест»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 03.09.2009 року по справі №16/78, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, вказуючи на неправильне застосування господарським судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки та землекористувач, зокрема, орендар. Підприємство або фізична особа -власник приміщення може бути платником земельного податку тільки у випадку, якщо воно має право на земельну ділянку, на якому розташовано майно, засвідчене державним актом. Апелянтом відзначено, що всі докази надані ним підтверджують факт зміни власника нерухомого майна, проте зміна власника (користувача) земельної ділянки не відбулась. Поряд з цим, вказує на те, що відповідно до вимог чинного законодавства вимагати оплату боргу за земельний податок вправі лише органи державної податкової служби.
Представник скаржника (відповідача) вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.
Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Зокрема, вказував на порушення відповідачем свого обов'язку по реєстрації права на земельну ділянку, що спричинило обов'язок позивача сплачувати земельний податок, чим останньому завдано збитки.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2007 року між ВАТ «Будівельний комплекс»(в тексті договору -продавець) та Спільним українсько-словацьким підприємством у формі ТзОВ «ФЕм-Інвест»(в тексті договору -покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв нерухоме майно: будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 14 (п. 1.1. договору). Згідно план-схеми до договору, яка є його невід'ємною частиною, площа земельної ділянки становить 8992 м2.
Згідно із п. 4.1., 4.2, 2.1 договору передача об'єкта здійснюється продавцем покупцю в день повного розрахунку за проданий об'єкт, передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами. Вартість відчужуваного об'єкта становить 125000,00 грн.
Відповідачем оплата згідно договору проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №198 від 18.05.2007 року на суму 25000,00 грн.; №766 від 10.08.2007 року на суму 20000,00 грн.; №803 від 20.09.2007 року на суму 30000,00 грн.; №826 від 12.10.2007 року на суму 50000,00 грн.
Таким чином, повний розрахунок за проданий об'єкт проведено відповідачем - 12.10.2007 року, а 13.10.2007 року сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу.
Як зазначає позивач, відповідач з 13.10.2007 року по теперішній час фактично використовує земельну ділянку площею 8992 м2 по вул. Гранітній, 14 м. Ужгорода, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, передані відповідачу відповідно до договору, проте не оформив документально та відповідно не сплачував земельний податок, у зв'язку з чим ВАТ «Будівельний комплекс»змушений був сплачувати земельний податок за вказану земельну ділянку, хоча нею не користується.
Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до їх встановлення в порядку, визначеному цим Законом.
Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (стаття 15 Закону України "Про плату за землю").
Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Таким чином, у разі придбання об'єкта нерухомості до набувача переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яке він має оформити згідно з чинним законодавством.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного кадастру (стаття 13 Закону України "Про плату за землю").
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів земельна ділянка площею 8992 м2 по вул. Гранітній, 14 м. Ужгорода, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, передані відповідачу відповідно до договору, належала позивачу на підставі державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗК №001246 від 29.12.01, виданий позивачу Ужгородською міською радою.
Відповідно до ч. 3 ст. 377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Отже, при відчуженні нерухомого майна по вул. Гранітній, 14 у м. Ужгороді право користування частиною земельної ділянки під цими будівлями перейшло до відповідача.
Відповідно до ст. 15 Закону України „Про плату за землю” власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Отже, враховуючи вище наведене, відповідач зобов'язаний був провести державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку.
Стаття 144 Земельного кодексу України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою.
В матеріалах справи міститься копія витягу з рішення Ужгородської міської ради IV сесії V скликання від 17.10.2008 року №866 (арк. справи 85), згідно п. 2.9. якого відповідачу надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,0401 га під виробничими будівлями та спорудами для їх обслуговування по вул. Гранітній, 14 (на умовах оренди). Крім того, відповідачем надано копії: договору про надання послуг №01-Г від 12.09.08, а саме на проведення топографо-геодезичних і картографічних вишукувань, виготовлення кадастрової справи, надання консультацій.; договору про надання послуг №041108-01 ПВ від 04.11.08, а саме на проведення землевпорядних робіт з виготовлення проекту відведення земельної ділянки в оренду.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідачем не проведено державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою по вул. Гранітній, 14 у м. Ужгороді та не оформлено необхідної документації.
Судом відзначено, що відсутність даних у державному земельному кадастрі про відповідача як постійного користувача земельною ділянкою, не звільняє його від сплати земельного податку, оскільки така відсутність даних зумовлена зволіканням відповідача із оформленням необхідної документації та проведенням державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.
Згідно розрахунку позивача, останнім за період з листопада 2007 року по травень 2009 року сплачено земельного податку на суму 13362,57 грн., що підтверджується податковими розрахунками земельного податку за вказаний період та платіжними доручення якими у безготівковому порядку перераховувалися суми податку.
Згідно із ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Враховуючи наведене, господарський суд правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача 13362,57 грн. збитків у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку під належними відповідачу об'єктами нерухомого майна.
Щодо зауважень скаржника про те, що відповідно до вимог чинного законодавства оплату боргу за земельний податок вправі вимагати лише органи державної податкової служби, слід зазначити, що в даному випадку позивачем заявлено позов про відшкодування збитків у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку.
Поряд з цим, слід зазначити, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних, так як відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена норма передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та не застосовується до зобов'язань підставою виникнення яких є завданні збитки.
З огляду на наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 03.09.2009 року по справі №16/78 залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного українсько-словацького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем-інвест»без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Зварич О.В.
Мурська Х.В.