ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.03.2017Справа №910/387/17
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Купній В.В.
розглянувши справу № 910/387/17
За позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", в особі
уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на
ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С.;
до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ";
про стягнення 1 439 190,75 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ"
до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит"
Валендюка В.С.
про визнання недійсною додаткової угоди від 07.05.2015р.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Клочко О.В., довіреність № 3-243110/994 від 16.0.2017.;
від відповідача за первісним позовом (позивачарічним позовом) Яковлев О.С., довіреність б/н від 03.01.2017р.
Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" про стягнення 1 439 190,75 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав умови Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013 року щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2017р. порушено провадження у справі № 910/387/17, розгляд справи призначений на 26.01.2017р.
24.01.2017р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
25.01.2017р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій відповідач просить визнати недійсним додаткову угоду від 07.05.2015р. до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013р., на підставі якої позивач звернувся до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. суд прийняв зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" про визнання недійсною додаткової угоди від 07.05.2015р. до Договору про невідновлювальну кредитну лінію 1473-13 від 04.09.2014р. для спільного розгляду з первісною позовною заявою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С., та відклав розгляд справи на 07.02.2017р.
07.02.2017р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача отримано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та судової технічної експертизи; клопотання про відкладення розгляду справи; клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності та клопотання про проведення розгляду справи №910/387/17 у закритому судовому засіданні, а від представника позивача - відзив на зустрічну позовну заяву.
В судовому засіданні 07.02.2017р. відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про проведення розгляду справи в закритому судовому засіданні та призначенні судової почеркознавчої та технічної експертиз, у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки питання, що підлягають вирішенню при розгляді даної справи не потребують спеціальних знань.
В судовому засіданні 07.02.2017р. оголошено перерву до 02.03.2017р.
Присутній у судовому засіданні 02.03.2017р. представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги та заперечив проти заявлених зустрічних позовних вимог.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві, та підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, а також повторно подав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та судової технічної експертизи для з'ясування питання справжності печаток відповідача на додаткових угодах, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та справжності підпису директора на Додатковій угоді від 07.05.2015р.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, відмовив у його задоволенні, оскільки відповідачем не надано належних доказів, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, на спростування позовних вимог, зокрема, на спростування факту щодо отримання коштів за договором про невідновлювальну кредитну лінію 1473-13 від 04.09.2014р. та належне виконання умов договору за спірний період.
Отже, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.09.2013р. між ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ» (за договором - позичальник) та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (за договором - Банк) було укладено Договір про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 (далі - кредитний договір) з наступними змінами та доповненнями (надалі - кредитний договір), відповідно до якого позичальнику було надано на умовах поворотності, строковості, платності кредитні кошти в межах невідновлювальної кредитної лінії з встановленим лімітом заборгованості у розмірі 1 100 000,00 грн. з кінцевим строком повернення кредитних коштів до 02.09.2016р.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, позичальник зобов'язався повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти відповідно Графіку погашення кредитної лінії (додаток №1 до цього договору) з кінцевим строком погашення до 02 вересня 2016 року та оплатити за користування кредитними коштами проценти у розмірі відповідно до розділу 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, позичальник оплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентній ставці:
а) 10,5% річних за період з дня надання до терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1 цього Договору;
б) 21% річних у період з дати, наступної за датою повернення кредиту, що зазначена в п.1.1 цього договору, а також у випадку порушення позичальником строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.
Згідно з п. 3.3 кредитного договору, розрахунок відсотків проводиться за період користування кредитними коштами з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника, до моменту повернення коштів на позичковий рахунок. Розрахунок відсотків за день видачі проводиться як за повний день, а за день повернення не проводиться. Розрахунок відсотків проводиться, виходячи 365 днів в році (366 днів в високосному році), в місяці - по календарю.
Відповідно до п. 3.4. кредитного договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.08.2014р., встановлено, що:
а) на період з фактичної дати отримання кредитних коштів по 01.09.2016р. включно нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється щомісяця. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нарахованими за вказаний період, одноразово не пізніше 02.09.2016р.
б) Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п.1.1 кредитного договору.
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти, що отримані за цим договором, на придбання нерухомого майна - житлового будинку з надвірними побудовами загальною площею 327,5 кв.м. та земельної ділянки, загальною площею 680,0кв.м., розташованих за адресою: АРК, м. Сімферополь, вул. Маршала Рибалка, 43; оплату інших платежів, пов'язаних з придбанням, надання в іпотеку Банку, страхуванням та обслуговуванням зазначених вище житлового будинку та земельної ділянки.
07.05.2015 року між ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Додаткову угоду до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13, згідно п.1 якої підпункт b) пункту 2.5 Договору змінено та викладено в наступній редакції:
«п.2.5 Позичальник сплачує комісійні винагороди…b) за управління кредитною лінією - в розмірі 55 000 гривень щомісячно з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року.
Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в термін з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.
Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану за період з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року включно, згідно наступного графіку:
- до 31 жовтня 2015 р. - 55 000,00 грн.;
- до 30 листопада 2015р. - 55 000,00 грн.;
- до 31 грудня 2015р. - 55 000,00 грн.
Починаючи з 01.07.2015р. по термін повернення кредиту, вказаного в п. 2.4 цього Договору, комісійна винагорода за управління кредитною лінією встановлюється в розмірі 0,00 (нуль грн.).
Як встановлено судом, на виконання умов кредитного договору та додаткових угод до нього позивачем було надано позичальнику кошти у розмірі 845 625,75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
В свою чергу, відповідач в порушення умов кредитного договору та додаткових угод до нього, у встановлений строк до 02 вересня 2016 року кредитні кошти у розмірі 845 625,75 грн. не повернув, проценти за користування кредитом у розмірі 308 611,59 грн. не сплатив.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, Банк 23.12.2016р. цінним листом з описом вкладення за № 3-243110/13211 від 23.12.2016р. звернувся до позичальника з вимогою повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом та пеню загалом в сумі 1 439 190,75 грн. однак позичальник вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Станом на день звернення Банку з позовом до суду, позичальник не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість перед Банком, яка станом на 19.12.2016р. склала 1 439 190,75 грн. з яких: сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 845 625,75 грн., сума простроченої заборгованості по відсоткам - 308 611,59 грн., а також пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам - 119 953,41 грн., та яку Банк просить суд стягнути з позичальника в судовому порядку.
Водночас, обґрунтовуючи зустрічні позовні вимог, позичальник стверджує, що ним не укладалась з Банком додаткова угода від 07.05.2015р. до кредитного договору, умовами якої встановлювався обов'язок позичальника з оплати комісійної винагороди в розмірі 55 000,00 грн. щомісячно з квітня 2015 року по 30 червня 2015 року. Відтак, у позичальника відсутня заборгованість перед Банком по оплаті комісійної винагороди в сумі 165 000,00 грн., яка заявлена до стягнення в первісному позові, а додаткова угода від 07.05.2015р. до кредитного договору, за твердженням позичальника, є недійсною, оскільки директор позичальника не укладав та не підписував таку додаткову угоду, відповідно, вона підроблена Банком. Крім того, позичальник у зустрічній позовній заяві вказує, що комісійне нарахування винагороди Банком суперечить нормам Закон України «Про захист прав споживача» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
З огляду на викладене, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 07.05.2015р. до кредитного договору № 1473-13 від 04.09.2013р.
У поданому до суду відзиві на позову заяву Банк зазначив про те, що при укладенні спірної додаткової угоди до кредитного договору повноваження директора позичальника Савченко В.М. відповідали вимогам законодавства та підтверджені статутом ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ», копія якого додана до відзиву.
Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що спірний договір підписаний особою з перевищенням своїх повноважень як такі, що не впливають на дійсність спірного договору, з огляду на наступне.
У пункті 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Як встановлено судом, відповідно до п. 6.13 Статуту ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ», директор представляє інтереси Товариства, виступає від його імені в державних органах, а також судових органах, вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, має право першого підпису фінансових документів, укладає договори, угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, видає довіреності, формує апарат управління і очолює його, має право прийняття і звільнення з роботи працівників Товариства, видає накази, розпорядження і дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками Товариства.
Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до п. і) частини 5 статті 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з п.6.13 статуту ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ» (в редакції, чинній на день укладення спірної додаткової угоди до кредитного договору) директор мав право укладати договори, угоди, контракти від імені Товариства без будь-яких обмежень.
Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Таким чином, директор позичальника мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при підписанні спірної додаткової угоди.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє посилання позивача за зустрічним позовом на недійсність спірної додаткової угоди від 07.05.2015р. до кредитного договору № 1473-13 від 04.09.2013р., як такі, що не доведені належними засобами доказування в порядку статей 33, 34 ГПК України, а тому така додаткова угода до договору є дійсною та такою, що створює цивільні права та обов'язки позивача.
Крім того, суд відхиляє посилання позичальника на порушення Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», який, в свою чергу, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Оскільки ТОВ «ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ» не є фізичною особою, то норми Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на позичальника як споживача фінансових послуг, які надані AT «Банк Фінанси та Кредит», як і Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління НБУ від 10.05.2007р. № 168.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову, з огляду на наступне.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
У відповідності зі ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частинами 1 і 3 статтями 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 10561 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено судом, згідно умов договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013р., Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 100 000,00 грн. з кінцевим строком погашення до 02 вересня 2016 року.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що на виконання умов кредитного договору та додаткових угод до нього було надано позичальнику кошти у розмірі 845 625,75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а також не заперечується позичальником.
В свою чергу, позичальник в порушення умов кредитного договору та додаткових угод до нього, у встановлений строк до 02 вересня 2016 року кредитні кошти у розмірі 845 625,75 грн. не повернув.
Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, позичальник оплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентній ставці:
а) 10,5% річних за період з дня надання до терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1 цього Договору;
б) 21% річних у період з дати, наступної за датою повернення кредиту, що зазначена в п.1.1 цього договору, а також у випадку порушення позичальником строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.
Відповідно до пп. b) п.2.5 кредитного договору (із змінами, внесеними додатковою угодою від 07.05.2015р.), позичальник сплачує комісійні винагороди за управління кредитною лінією - в розмірі 55 000 гривень щомісячно з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року.
Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в термін з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.
Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану за період з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року включно, згідно наступного графіку:
- до 31 жовтня 2015 р. - 55 000,00 грн.;
- до 30 листопада 2015р. - 55 000,00 грн.;
- до 31 грудня 2015р. - 55 000,00 грн.
Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів та оплати процентів за весь період користування кредитом до настання терміну, вказаного в п.1.1. цього договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти та оплатити всі відсотки протягом одного робочого дня з моменту отримання вимоги банку, якщо позичальник в період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору.
Позивачем було нараховано та заявлено до стягнення відсотки за користування кредитним коштами у розмірі 308 611,59 грн.
Матеріали справи станом на день розгляду справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позичальником Банку процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором № 1473-13.
Таким чином, враховуючи, що позичальник в установленому порядку обставини, які повідомлені Банком, не спростував, належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених Банком, не надав, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу по кредиту в розмірі 845 625,75 грн., заборгованості по комісії в сумі 165 000,00 грн. та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в сумі 308 611,59 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, з тих підстав, що факт надання кредиту на підставі кредитного договору і його неповернення, а також несплати процентів належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем за первісним позовом жодними доказами не спростовано.
Також позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача за прострочення заборгованості по основному боргу та відсоткам пеню в сумі 119 953,41 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.7.1 кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або погашення процентів та/або комісійної винагороди позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня оплачується у разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 1.1, 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим договором. Сплата пені на звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.
Здійснений позивачем розрахунок пені за простроченим основним боргом за загальний період з 05.09.2016р. по 19.12.2016р. та розрахунок пені за прострочення погашення заборгованості по щомісячній комісії за період з 18.06.2016р. по 19.12.2016р., є арифметично вірними, а тому в даній частині позов підлягає задоволенню повністю в сумі 119 953,41 грн.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені, нарахованої за прострочення повернення суми кредиту.
Зазначена заява судом відхиляється з наступних підстав.
Отже, частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що згідно умов п.1.1. кредитного договору строк виконання зобов'язання повернути кредитні кошти у сумі 845625,75 грн. настав 02.09.2016р., відповідно, для стягнення суми пені, починаючи з 03.09.2016р., позивач повинен був звернутись з позовом до суду до 03.09.2017р.
Таким чином, станом на час пред'явлення позивачем позову до суду - 30.12.2016р. (штамп поштової установи на конверті, адресованому Господарському суду міста Києва) річний строк позовної давності для стягнення пені не минув.
Щодо заяви відповідача за первісним позовом про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими вимогами про стягнення процентів за користування кредитом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд зазначає, що діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість, підписання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язанням, строк виконання якого настав тощо.
Здійснена відповідачем за первісним позовом 28.07.2015р. часткова сплата відсотків за користування кредитом свідчить про переривання перебігу строку позовної давності.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 4/6; код ЄДРПОУ 38003925) на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60; код ЄДРПОУ 09807856) основного боргу по кредиту в розмірі 845 625 грн. 75 коп., заборгованість по комісії в сумі 165 000 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в сумі 308 611 грн. 59 коп., пеню за прострочення заборгованості по основному боргу та відсоткам в сумі 119 953 грн. 41 коп. та 21 587 грн. 86 коп. - витрати по сплаті судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 07.03.2017р.
Суддя А.І. Привалов