ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/393 09.11.09
За позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до Севастопольської міської ради
про зобов'язання поновити договір оренди земельної ділянки
Суддя Т.Ю.Трофименко
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 -фізична особа-підприємець
Від відповідача не з'явився
В засіданні приймали участь
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання Севастопольської міської ради поновити договір оренди земельної ділянки від 05.12.2000р. на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2009р. порушено провадження у справі № 36/393, розгляд справи призначено на 26.10.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.11.2009р.
В судовому засіданні 09.11.2009р. представник позивача позовні вимоги повністю підтримав.
Представник відповідача в судове засідання 09.11.2009р. не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду, викладених в ухвалах суду від 18.09.2009р. та від 26.10.2009р., не виконав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2009р. та від 26.10.2009р. було надіслано на адресу відповідача, вказану в позовній заяві. Ухвалу суду від 18.09.2009р. було отримано представником відповідача 25.09.2009р., що підтверджується його підписом на зворотному боці повідомлення про вручення поштового відправлення № 7287074.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
Між Севастопольською міською радою (далі відповідач, орендодавець) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (далі позивач, орендар), на підставі рішення Севастопольської міської ради № 601 від 06.10.2000р., 05.12.2000р. було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0084 га для будівництва та обслуговування тимчасового (збірно-розбірного) торгового павільйону, яка знаходиться в Балаклавському районі міста Севастополя в районі вулиці Калича.
Зазначений договір зареєстрований в Севастопольській міській державній адміністрації, про що зроблено запис від 22.01.2001р. № 26 у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.
Сторони визначили, що договір укладено на строк до 01.09.2007р. (п. 2.2 договору).
Позивач, у зв'язку з закінченням строку договору оренди, звернувся до Севастопольської міської ради з заявою про поновлення договору оренди від 05.12.2000р.
На вказане звернення, Севастопольська міська рада відповіла листом № Б-4987/1 від 27.10.2008р., в якому зазначило про те, що на сьогоднішній день питання передачі в оренду земельних ділянок, укладення, продовження і поновлення договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться в держаній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у власності громадян або юридичних осіб.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору в даній справі є вимога про визнання договору оренди земельної ділянки таким, що продовжений на той самий строк та на тих самих умовах, на яких він був укладений.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українсь кого народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самовря дування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з п. 34 ч. 1 с. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визна чених цим Кодексом.
В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підста ві рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого само врядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як визначено ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі»строк дії дого вору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Договір оренди землі припиняється, відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що ви никають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевияв лення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Отже, відповідно до положень земельного законодавства України необхідною умовою укладення, зміни та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Крім того, судом приймається до уваги той факт, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником позивача, Севастопольською міською радою рішення про продовження договору оренди від 05.12.2000р. оренди земельної ділянки площею 0,0084 га для будівництва та обслуговування тимчасового (збірно-розбірного) торгового павільйону, яка знаходиться в Балаклавському районі міста Севастополя в районі вулиці Калича, не приймалось.
Судові витрати, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Трофименко Т.Ю.