Справа № 161/4928/14-ц Провадження № 22-ц/773/329/17 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.
Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.
13 березня 2017 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Матвійчук Л. В. ,
суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,
з участю секретаря - Лимаря Р.С.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства(далі - ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2016 року,
В березні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з вказаним позовом в якому просило в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 31 травня 2007 року № 11162647000 в розмірі 581 979,05 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, визнати за позивачем право власності на предмет іпотеки, припинити право власності іпотекодавців ОСОБА_2, ОСОБА_3 на зазначений предмет іпотеки, виселити з квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідачів та всіх мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою, витребувати від відповідачів правовстановлюючі документи на іпотечне майно.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2016 року позов задоволений частково.
Ухвалено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Договором про надання споживчого кредиту № 11162647000 від 31.05.2007р., в розмірі 581 979,05 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 41664,32 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 333022,91 грн.; сума заборгованості за відсотками - 31 146,77 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 248 956,13 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» права власності на вказане майно, за вартістю 799 900,00 гривень.
В решті позовних вимог позивача відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, покликаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11162647000, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 50 000, 00 дол. США зі сплатою 14,0 % річних за користування кредитом на строк до 31 травня 2017 року (а.с. 20-23).
З метою забезпечення повернення кредиту між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 19 березня 1998 року, відділом приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради, згідно розпорядження № 296-р, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.12.2005 року, реєстраційний номер 13006041 (а.с. 24-28).
Між ПАТ «УкрСиббанк», АТ «Дельта Банк» і Національним банком України 08 грудня 2011 року укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов'язань ПАТ «Укрсиббанк» на користь АТ «Дельта Банк» (далі - Договір). Відповідно до п. 2.1. Договору ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» Права вимоги за Кредитними та Забезпечувальними Договорами, що забезпечують виконання Кредитних Зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях та відповідно до умов якого АТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором від 31 травня 2007 року №11162647000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3.
Станом на 28 січня 2014 року за ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором у сумі: 581 979,05 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 41 664,32 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 333 022,91 грн.; сума заборгованості за відсотками - 31 146,77 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 248 956,13 грн. (а.с. 29).
В матеріалах справи наявні копії листів, що були направлені Банком відповідачам про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, в листах наявне попередження відповідачів про початок процедури звернення стягнення на майно, у випадку невиконання вимог позивача у відповідні строки (а.с. 40-54).
Згідно висновку № 7602 від 23.09.2016р. судової оціночно - будівельної експертизи ринкова вартість квартири, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Молоді, 3б/49, станом на день проведення експертизи становить 799 900,00 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержатель згідно з умовами договору іпотеки має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому у власність предмета іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, оскільки таким способом суд захищає порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до п. 4.1. укладеного між сторонами Договору іпотеки звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем: - у випадках зазначених в п.п. 2.1.1.- 2.1.2. цього договору; у разі порушення Іпотекодавцем будь - якого зобов'язання за цим Договором.
Відповідно до п. 5.1. та п. 5.3. Договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1. цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. У разі застосування передачі Предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя, як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1. цього договору.
За змістом ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 цього Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1625цс16 та від 02 листопада 2016 року в справі № 6-2457цс16, що відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З вказаного вбачається, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із використанням правового механізму, визначеному ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку», або отримання іпотекодержателям права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавців на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку» можливо лише шляхом позасудового врегулювання до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після чого такий захист можливий лише шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якщо є законні підстави.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням вищезазначених норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову в позові, тому відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягає скасуванню і рішення суду в частині стягнення з відповідачів в користь позивача понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог, що стосуються визнання та припинення права власності на іпотечне майно, витребування від відповідачів правовстановлюючих документів на іпотечне майно та виселення не оскаржується, а тому не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2016 року, в даній справі в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та вирішення питання про стягнення судового збору скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині.
В позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді