83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
09.11.09 р. Справа № 39/284
Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.
при секретарі Бахрамовой А.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Полтава в особі Донецької механізованої колони № 25 Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Авдіївка
про стягнення 74857,56грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Нікітіна О.В. - за довіреністю;
від відповідача: Іванова Л.І. - за довіреністю;
Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Полтава в особі Донецької механізованої колони № 25 Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Авдіївка, про стягнення заборгованості в сумі 74857,56грн., яка складається з основного боргу в сумі 58164,38грн., штрафних санкцій в сумі 6630,74грн., інфляційних в сумі 10062,44грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки № 13 від 02.04.2008 р., специфікацію № 1 до договору постави № 13 від 02.04.2008 р., квитанцію про приймання вантажу № 33195870, накладну № 32 від 04.04.2008 р., претензію № 08/343 від 09.06.2009 р., поштове повідомлення, поштову квитанцію, відповідь на претензію № 04/209 від 06.07.2009 р.
Відповідач надав відзив на позов, зазначив, що дійсно має перед позивачем заборгованість в сумі 58164,38грн., в частині позовних вимог щодо стягнення пені надав заяву про застосування строків позовної давності, у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог просив суд відмовити. Заперечив проти розрахунку інфляційних, оскільки позивачем не було представлено документів на підтвердження індексу інфляції, не зазначено за якій період здійснюється нарахування інфляції.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.
02.04.2008 р., між позивачем, Відкритим акціонерним товариством “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква (Постачальник), та відповідачем, Донецькою механізованою колоною № 25 Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Авдіївка (Покупець), укладено договір поставки № 13, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Згідно даного Договору Постачальник зобов'язався виготовити і поставити, а Покупець прийняти та оплатити залізобетонні стояки, іменовані надалі Товар, в кількості і в строк, згідно Специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.
Товар поставляється Постачальником залізничним транспортом за рахунок Покупця (3.1 Договору).
На виконання умов Договору позивач у відповідності з квитанцією про приймання вантажу № 33195870 поставив відповідачеві товар, визначений специфікацією № 1 до договору постави № 13 від 02.04.2008 р. на загальну суму 58164,38грн., що також підтверджується накладною № 32 від 04.04.2008 р.
Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки Товару.
Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.
Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 13 від 02.04.2008 р.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на суму 58164,38грн., тобто обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом п. 5.1 Договору встановлено, що продукція постачається Покупцю з відстрочкою платежу на 20 банківських днів.
Прийняті на себе згідно договору зобов'язання відповідач належним чином не виконував, вартість отриманого товару не сплатив, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 58164,38грн.
У в'язку з невиконанням відповідачем умов Договору щодо оплати, позивачем на адресу останнього було направлено претензію № 08/343 від 09.06.2009 р.
Відповідач відповіддю на претензію № 04/209 від 06.07.2009 р. визнав наявність перед позивачем заборгованості, просив відстрочити сплату заборгованості до кінця року.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів оплати заборгованості на суму 58164,38грн. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині не спростував.
Наразі на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 58164,38грн. залишилось не виконаним, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За таких обставин, враховуючи те, що сума основного боргу підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Пунктом 9.1 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату після терміну 20 банківських днів Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,3% від суми договору за кожен день прострочення.
На підставі положень наведеного вище пункту позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 6630,74грн. за період з 01.10.2008 р. по 07.11.2008 р.
У відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частина 1 ст. 218 ГК України визначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 т. 217 ГК України).
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно приписів ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення.
Аналіз наведених вище правових норм, надає підстави стверджувати, що право кредитора на стягнення неустойки виникає з моменту порушення зобов'язання.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
Частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Це стосується і положень про позовну давність.
Частиною першою статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачають скорочені строки позовної давності, в один рік для вимог, що стосуються стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У відповідності з умовами п. 5.1 Договору оплата відповідачем вартості поставленого товару здійснюється з відстроченням платежу на 20 банківських днів.
Як встановлено судом поставка товару на адресу відповідача здійснена позивачем 04.04.2008 р.
Таким чином, з урахуванням положень п. 5.1 Договору відповідач повинен був оплатити вартість поставленого товару до 07.05.2008 р. (включно).
Виходячи з положень п. 9.1 Договору, ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності щодо стягнення пені почався 08.05.2008 р. та з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України закінчився 08.05.2009 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Клопотання по поновлення строку позовної давності позивачем не заявлялося, доказів поважності причин пропуску строку суду не надавалось.
За таких обставин, беручи до уваги момент виникнення у позивача права на стягнення пені, та враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, в позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква в частині стягнення пені в сумі 6630,74грн. слід відмовити.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі положень наведеної вище правової норми, позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового обов'язку з оплати вартості поставленого товару, заявлені вимоги щодо стягнення з останнього інфляційних в сумі 10062,44грн. за період з травня 2008 р. по вересень 2009 р.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, з огляду на прострочення виконання відповідачем грошового обов'язку, вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст. 520, 523, 525, 526, 614, 625 та 655-697, 712 ЦК України, ст. ст. 173,193, 264-271 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 47, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква - задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Полтава в особі Донецької механізованої колони № 25 Відкритого акціонерного товариства “Полтаваелектро” м. Авдіївка на користь Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій” м. Біла Церква основний борг в сумі 58164,38грн., інфляційні в сумі 10062,44грн., витрати за державним митом в сумі 681,91грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 214,98грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя