83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
04.11.09 р. Справа № 16/318
Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,
при секретарі Горячовій М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Міністерства юстиції України м.Київ
до відповідача: Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне казначейство України м.Київ
про стягнення 7413,15грн.,
За участю представників сторін :
від позивача: Вінічук М.В.- за довіреністю
від відповідача: Воробцов Р.С. - за довіреністю
від третьої особи: не з'явився
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.10.2009р. порушено провадження по справі за позовом Міністерства юстиції України м.Київ до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк про стягнення на користь держави грошових коштів в розмірі 7413,15грн. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 04.11.2009р. - 10год. 00хв. Судом визнано обов'язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов'язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи.
Представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз'яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі № 13400/02 „В.С. проти України”, платіжне доручення № 713 від 13.06.2007р., рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07.06.2001р.
Відповідач проти позову заперечує з посиланням на те, що він є неналежним відповідачем по справі, та вважає, що позивачем не доведена його вина, оскільки згідно рішення Європейського суду винним визнана держава Україна, яка порушила п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з тим, що не забезпечила виконання рішення суду, але письмового відзив до матеріалів справи не надав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі № 13400/02 „В.С. проти України” з держави Україна на користь гр. Спінова Володимира Івановича було присуджено 1100 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі за текстом - Конвенція)та статті 1 Протоколу № 1. Це рішення, відповідно до статей 42, 44 Конвенції, набуло статусу остаточного.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі „В.С. проти України” встановлено, що 07.06.2001р. Вугледарський міський суд Донецької області зобов'язав ДВАТ „Шахта „Південодонбаська № 3” виплатити працівнику Спінову В.І. заборгованість за одноразову допомогу в сумі 29167,50грн., втрачений заробіток в сумі 6871,51грн. та 162,57грн., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 151,40грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 1275,00грн., відшкодування витрат в сумі 800,00грн., всього 38427,98грн.
06.08.2001р. відділом державної виконавчої служби Вугледарського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.
01.06.2004р. виконавче провадження було закінчено, у зв'язку з виконанням рішення Вугледарського міського суду від 07.06.2001р.
Постанова про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2004р. заявником не оскаржувалась.
Однак, за даними заявника, боржником (ДВАТ „Шахта „Південодонбаська № 3”) не виплачений залишок заборгованості в розмірі 515,27грн., у зв'язку з чим заявник звернувся до Ворошиловського районного суду м.Донецька з позовом до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, вимагаючи компенсацію за значну затримку у виконанні рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07.06.2001р.
Під час судового провадження судом була призначена судово-бухгалтерська експертиза, за результатами якої встановлено, що, крім загальною суми, призначеної заявнику рішенням суду, сума в розмірі 515,27грн. залишається невиплаченою.
01.11.2005р. Ворошиловський районний суд м.Донецька частково задовольнив позовні вимоги заявника: визнав, що заявник зазнав моральної шкоди в результаті тривалого виконання рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07.06.2001р., винесеного на його користь, та присудив заявнику відшкодування моральної шкоди в розмірі 8609,88грн.
28.11.2005р. відділом державної виконавчої служби Вугледарського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження на виконання рішення від 01.11.2005р.
06.12.2005р. виконавчі провадження були закінчені відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.
Суд встановив, що відповідно до наказів Міністерства палива та енергетики від 18.08.2004р. № 492 „Про створення ДП „Донецька вугільна енергетична компанія” та № 493 „Про створення ДП „Донецька вугільна коксівна компанія” правонаступником ДВАТ „Шахта „Південодонбаська № 3” є ДП „Донецька вугільна коксівна компанія”.
Згідно наказу Міністерства палива та енергетики від 26.05.2005р. № 238 „Про реорганізацію „ДП „Донецька вугільна коксівна компанія” Державне підприємство „Донецька вугільна коксівна компанія” було реорганізовано шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів, в тому числі і „Шахта „Південнодонбаська № 3”, та приєднання їх до складу Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”. В пункті 6 зазначеного наказу встановлено, що Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія” є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства „Донецька вугільна коксівна компанія”.
Отже, суд встановив, що Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія” є належним відповідачем по даній справі.
Європейським судом було встановлено, що рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07.06.2001р., винесене на користь заявника, залишалось невиконаним близько трьох років та одинадцяти місяців, що призвело до порушення п.1 ст.6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.
Таким чином, Європейський суд призначив виплатити Спінову В.І. 1100 ЄВРО як компенсацію за нематеріальну шкоду з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми.
Рішення Європейського суду у справі № 13400/02 „В.С. проти України” в частині сплаті присуджених коштів виконано в повному обсязі: з Державного бюджету України на рахунок Спінова В.І. перерахована сума 7413,15грн., що еквівалентно 1100 ЄВРО, як відшкодування моральної шкоди, що підтверджується платіжним дорученням № 713 від 13.06.2007р.
Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договором набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 зазначеного Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.
Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п.55, Серія A № 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" № 48553/99, п. 96, ЄСПЛ 2002-VII). Це означає, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.
Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов'язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно із ст.1192 зазначеного кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.
Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання рішення Європейського суду від 30.11.2006р. у справі № 13400/02 державі заподіяно збитки, у зв'язку з чим відповідно до ст.9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Згідно із ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.
Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.
У своєму позові позивач посилається на те, що саме винні дії ДВАТ „Шахта „Південнодонбаська № 3”, правонаступником якого є Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія”, призвели до визнання Європейським судом порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що ДВАТ „Шахта „Південнодонбаська № 3”, правонаступником якого є Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія”, є винним у тривалому невиконанні рішень суду на користь Спінова В.І., а отже, є винним у заподіянні державі збитків, тому це підприємство має відшкодувати державі виплачені нею кошти.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 7413,15грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача, оскільки саме з вини останнього виник спір.
На підставі ст.ст.1166, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, ст.ст.14, 15 Закону України, „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави Україна до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк про стягнення на користь держави грошових коштів в розмірі 7413,15грн. - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк (вул.Артема, 63, м.Донецьк, 83000; ЄДРПОУ 33161769) в доход Державного бюджету України збитки в розмірі 7413,15 грн.
Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк (вул.Артема, 63, м.Донецьк, 83000; ЄДРПОУ 33161769) в доход Державного бюджету України суму державного мита в розмірі 102,00 грн.
Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” м.Донецьк (вул.Артема, 63, м.Донецьк, 83000; ЄДРПОУ 33161769) в доход Державного бюджету України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн. (р/р 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016 отримувач: ЄДРПОУ 34686537 Державний бюджет м.Донецьк Ворошиловський р-н, код бюджетної класифікації 22050000).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та підписання.
Рішення підписане 04.11.2009р.
Суддя
Надруковано 4 примірники
Сторонам 3, У справу 1
Вик. Єрохіна В.В.