21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
10 листопада 2009 р. Справа 7/183-09
за позовом: Державного підприємства-дослідного господарства "Корделівське", с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область.
до: Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі відділення № 24 філії ВАТ КБ "Надра" Вінницького регіонального управління, м. Вінниця.
про стягнення 12135,71 грн.
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Левицька-Корчун В.І. - довіреність № 196 від 10.05.2009 року.
Люлькіс І.М. - довіреність № 195 від 10.05.2009 року.
відповідача : Томляк О.С. - довіреність № 1-11-17304 від 03.09.2009 року.
Надійшов позов Державного підприємства-дослідне господарство "Корделівське", с.Корделівка, Калинівський район, Вінницька область до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі відділення № 24 філії ВАТ КБ "Надра" Вінницького регіонального управління, м. Вінниця про стягнення на користь позивача 5759,01 грн. грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку позивача, 5759,01 грн. збитків, 617,69 грн. пені в зв'язку з неналежним виконання останнім умов договору банківського рахунку від 11.12.2006 року.
Ухвалою від 17.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/183-09 та призначено до розгляду на 13.08.2009 року.
В судове засідання 13.08.2009 року відповідач не з'явився.
Разом з тим, 11.08.2009 року останній надав суду відзив на позовну заяву в якому просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що ним проведено розрахунки за предметом спору. Також відповідач у відзиві вказує на те, що 10.02.2009 року постановою правління НБУ № 59 від 10.02.2009 року в банку призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій у зв'язку з чим і на підставі ст.85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносно банку не нараховуються неустойка (штраф, пеня).
В зв'язку з необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 08.10.2009 року.
В судовому засіданні 08.10.2009 року в зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів було оголошено перерву до 14.10.2009 року.
В зв'язку з ненаданням сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 03.11.2009 року.
30.10.2008 року відповідач подав до суду докази проведення розрахунків та письмові заперечення стосовно вимог позивача про стягнення збитків та пені в яких зокрема посилається на 85 ЗУ "Про банки та банківську діяльність", якою передбачено, що під час дії мораторію забороняється нарахування неустойки та інших штрафних санкцій, які були нараховані позивачем. У даному письмовому поясненні вказано на виконання Банком своїх зобов'язань за платіжними дорученнями позивача 29.07.2009 року. Вимоги позивача про стягнення збитків відповідач вважає необґрунтованими, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що саме діями банку було спричинено збитки ДП ДГ "Корделівське".
03.11.2009 року представником позивача подано заяву в якій останній посилаючись на те, що відділення № 24 філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке регіональне управління згідно положення про відділення не є юридичною особою і не наділено повноваженнями на участь в розгляді справи в якості сторони просить суд вважати, що позов заявлено не до Банку в особі відділення, а до Банку в особі філії до складу якої входить відділення.
Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.
При цьому судом враховано, що позов заявлено до юридичної особи (ВАТ КБ "Надра"), а із умов договору випливає, що його укладення відбувалось зі сторони Банку на підставі Положення про філію. Крім того, як вбачається із Положення про філію остання здійснює від імені ВАТ КБ "Надра" керівництво відділеннями Банку, операції яких відображаються на балансі філії (п.1.3 Положення).
В судовому засіданні 03.11.2009 року оголошено перерву до 10.11.2009 року з метою підготовки повного тексту рішення.
За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
11.12.2006 року між ВАТ КБ "Надра" (Банк) в особі начальника відділення № 24 філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке РУ Боровської І.М., що діє на підставі Положення про філію та довіреності № 24/2-11-4776 від 25.05.2005 року та ДП ДГ "Корделівське" (Клієнт) було укладено договір банківського рахунку, згідно п.1.1 якого Банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26002024015001 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобов'язується приймати на розраховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачених чинним законодавством України.
В пункті 2.3 Договору передбачено зобов'язання Банку, серед яких наступні: своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування Клієнта, у відповідності з законодавством України. У разі відсутності або недостатності коштів на Рахунку Клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за РКО на момент подання розрахункових документів до Банку, здійснювати списання коштів з Рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремо укладеним договором між Клієнтом та Банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення; забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок Клієнта (п.п.2.3.3, 2.3.4 Договору).
Згідно п.4.2 Договору операції за розрахунковими документами в гривнях, що надійшли до Банку в операційний час, виконуються Банком того ж дня.
Як вказує в позовній заяві позивач він 22.01.2009 року звернувся до Банку з платіжними дорученнями №№ 528, 529, 530, 130 та 131 на перерахування коштів своїм контрагентам на загальну суму 5759,01 грн. (а.с.16-18, т.1).
Як вказує позивач вказані платіжні доручення були здані в банк в двох примірниках, але другий примірник з відміткою банку повернуто не було, як і не було здійснено перерахування коштів за ними. При цьому залишок коштів на рахунку станом на 21.01.2009 року складав 4532,34 грн., станом на 23.01.2009 року 1355,37 грн., в підтвердження чого суду надано виписки з банківського рахунку (а.с.19-21, т.1).
20.03.2009 року листом № 35-00-24/0033 Банк (у відповідь на його звернення від 20.03.2009 року) підтвердив, що платіжні доручення №№ 528, 529, 530, 130, 131 від 22.01.2009 року були взяті до виконання, але не були виконані в зв'язку з відсутністю коштів на відсутність коштів на кореспондентському рахунку Банку. Також у вказаному листі Банк вказував на введення тимчасової адміністрації та запевняв про виконання своїх зобов'язань щодо перерахування коштів найближчим часом.
Невиконання своїх зобов'язань за договором банківського рахунку на протязі тривалого час та неповернення коштів спонукало позивача звернутись з позовом до суду про стягнення 5759,01 грн. боргу, 5759,01 грн. збитків та 617,69 грн. пені.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків стосовно вимоги про стягнення 5759,01 грн. боргу.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 4-5 ст.341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.
З моменту укладення сторонами договору банківського рахунку від 11.12.2006 року між ними виникли зобов'язання які регулюються як загальними нормами цивільного законодавства України так і спеціальними, зокрема, главою 72 Цивільного кодексу України "Банківський рахунок".
Згідно ч.ч. 1-3 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Частинами 1, 3 ст.1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п.32.3 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.
Згідно положень п.п. 22.6, 22.7, 22.9 ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.
У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.
У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.
Згідно п.п.8.1, 8.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
Відповідно до п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (в редакції чинній на момент пред'явлення до виконання платіжних доручень - 21.01.2009 року) розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. Розрахункові документи на списання коштів з рахунків платника, що надійшли до банку після операційного часу, банк може виконувати в день їх надходження, якщо це визначено договором банківського рахунку. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.
Відповідно до ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
Частиною 1 ст.1072 ЦК України встановлено, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Статтею 1079 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Беручи до уваги викладене вище суд вважає необхідним зазначити наступне.
При укладенні договору банківського рахунку банк взяв зобов'язання здійснювати розрахункові операції з грошовими коштами клієнта, які знаходяться на його рахунку. Тобто, банк зобов'язався виконувати доручення клієнта про виконання платежів та отримання коштів, належних клієнтові. У таких відносинах банк визнається повіреним клієнта, який надає послуги по виконанню платіжного доручення.
Згідно з приписами п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Таким чином, позивач має право на пред'явлення вимог про зобов'язання виконати платіжні доручення, а не про стягнення з банку коштів. Право власності клієнта на вказані кошти не змінюється, не оспорюється, тому підстави для їх стягнення в якості боргу з банку відсутні.
З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 5479,01 грн. заборгованості за договором банківського рахунку є необґрунтованими і в їх задоволенні суд відмовляє.
Відмовляючи в задоволенні вказаної вимоги суд також враховує, що 29.07.2009 року Банком здійснено перерахування грошових коштів за платіжними дорученнями № 130 (866,38 грн.) та № 131 (3412,63 грн.). Згідно листа позивача від 23.06.2009 року № 28 кошти перераховані згідно платіжних доручень від 22.01.2009 року № № 528, 529, 530 повернуто на банківський рахунок позивача. Як вбачається із довідки відповідача № 36-02-04-5783 від 26.10.2009 року залишок коштів на поточному рахунку ДП ДГ "Корделівське" № 26002024015001 станом на 26.10.2009 року складає 2031,35 грн..
Посилання позивача про те, що він не може розпорядитись коштами, які знаходяться на його поточному рахунку № 26002024015001 оцінюються судом критично, оскільки в підтвердження наведеного суду не надано відповідних доказів, як то невиконаний розрахунковий документ після 29.07.2009 року тощо.
Розглянувши вимогу позивача про стягнення з Банку 5479,01 грн. збитків, яка обґрунтована тим, що в зв'язку з невиконанням Банком своїх зобов'язань позивач змушений був перерахувати платежі на суму 5479,01 грн. повторно з іншої банківської установи, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступних міркувань.
Як вказувалось раніше, в ст.1073 ЦК України передбачено право клієнта на відшкодування з банку завданих збитків у тому рахунку і в разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка.
Регулювання правовідносин щодо відповідальності банків за здійснення переказів здійснено ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Згідно п.п.32.1, 32.2 ст.32 названого Закону банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
При цьому у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Виходячи з наведених приписів Закону заявлення вимоги позивачем (який є платником) до Банку про відшкодування збитків завданих неперерахуванням грошових коштів отримувачам платежу є безпідставним, оскільки право на відшкодування збитків в такому випадку згідно наведених вище приписів має отримувач платежу, а платник має право на отримання з банку пені.
Відмовляючи позивачу у його вимозі про стягнення збитків судом також враховано наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (презумпція вини завдавача шкоди).
Слід зазначити, що під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Відповідно до приписів ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст.147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
В статті 20 ГК України та ст.16 ЦК України одним із способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначено відшкодування збитків.
Відповідно до приписів п.4 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності (елементів складу цивільно-правового правопорушення):
- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;
- наявність збитків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;
- вина боржника.
В разі відсутності хоча б одного із таких елементів цивільна відповідальність не настає.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі N 42/266-6/492).
Як вбачається із позовної заяви позивачем не визначено виду збитків (реальні збитки чи упущена вигода), не обґрунтовано та не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення та розмір заявлених до стягнення збитків тощо, що крім наведеного вище також унеможливлює задоволення вимоги про стягнення збитків.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 617,69 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В п. 3.1 Договору сторони встановили, що за несвоєчасне чи неправильне списання з вини Банку суми з рахунку Клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить Клієнту, Банк сплачує Клієнту пеню в розмірі ставки, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення, але не більше 10 % від суми переказу.
Приписами п.32.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" також передбачена відповідальність банку за порушення строків виконання доручень клієнта.
Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, останнім заявлено її за період з 21.01.2009 року по 01.07.2009 року на суму заборгованості в розмірі 4279,01 грн. та за період з 05.01.2009 року по 01.07.2009 року на суму заборгованості в розмірі 1480,00 грн..
Суд не погоджується із вказаним розрахунком пені, вважає його невірним виходячи з наступного.
За змістом ст.85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, котрий поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, а в період його дії, серед іншого, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Після закінчення дії мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.
Оскільки судом встановлено, що Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 10.02.2009 року № 59, за якою в ВАТ КБ "Надра" з 10.02.2009 року призначена тимчасова адміністрація строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 10.02.2009 по 10.08.2009 року - нарахування пені з 10.02.2009 року є неправомірним, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, суд не погоджується із періодами які визначив в обрахунку позивач.
Як встановлено судом позивачем надано для виконання Банку платіжні доручення датовані 21.01.2009 року. Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів та положень п.3.1 Договору правомірним буде нарахування пені в період з 22.01.2009 року по 09.02.2009 включно.
Провівши перерахунок пені за вказаний період судом отримано 71,95 грн. пені:
(24/365*19(22.01.2009-09.02.2009=71,95).
Виходячи з наведеного, суд відмовляє в стягненні 545,74 грн. пені.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням мотивів щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення боргу та збитків та часткової відмови в стягнені пені.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Разом з тим, згідно постанови КМУ від 08.07.2009 року № 693, яка набрала чинності з 14.07.2009 року відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 361, тобто розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становив з 14.07.2009 року 118,00 грн..
Як вбачається позовна заява здана нарочно до канцелярії господарського суду Вінницької області 14.07.2009 року.
Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.
Керуючись п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 8, 22, 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст.ст. 6, 11, 16, 22, 509, 525, 526, 527, ч.ч. 1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст. 543, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ч.1 ст.553, ч.ч.1, 2 ст.554, ст.610, п.п.3, 4 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ч.ч.1, 2 ст.623, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч.ч.1-3, ст.1066, ч.1,3 ст.1068, ст.1071, ч.1 ст.1072, ст.ст.1073, 1079, 1166 ЦК України, ст.ст. 20, ч.ч.1, 3, 4 ст.147, ст.ст.173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.224, ч.1 ст.225, ст.ст.230, 341 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке регіональне управління, площа Жовтнева, 1, м.Вінниця, 21000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 25962332) на користь Державного підприємства дослідного господарства "Корделівське", вул.40-річчя Перемоги, 1, с.Корделівка Калинівського району Вінницької області, 22445 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00497644) - 71 грн. 95 коп. - пені, 00 грн. 72 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 00 грн. 69 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 197 грн. 00 коп. Державному підприємству дослідного господарства "Корделівське", вул.40-річчя Перемоги, 1, с.Корделівка Калинівського району Вінницької області, 22445 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00497644) сплаченого за платіжним дорученням від 01.07.2009 року № 2735 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/183-09 (а.с.9, т.1).
6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 листопада 2009 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. 40-річчя Перемоги, 1, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область, 22445.
3 - відповідачу - пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця, 21001.