Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
27.10.2009Справа №2-2/5140-2009
за позовом Державного підприємства Державний проектний інститут «Діпроверф» (03110, м.Київ, вул..І.Кліменка, 25)
до Відкритого акціонерного товариства «Бухта Двуякірна» (м.Феодосія, смт.Орджонікідзе, вул..Леніна, 20)
про стягнення 108 291грн81коп.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Від позивача: Сізова - адвокат, св-во у справі.
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору:
Позивач звернувся до Господарського суд АРК із позовною заявою до відповідача про стягнення 108 291грн81коп, з яких 80 339грн40коп сума боргу, 14 621грн77коп пеня, 5 623грн76коп - 7% від суми боргу, 5 945грн12коп інфляційні та 1 761грн82коп річні.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами було укладено договір №27-08 від 02.7.2008р на виконання робіт по обстеженню гідротехнічних споруд. На виконання умов договору позивач передав відповідачу роботу, тоді як відповідач, у порушення умов договору, оплату за отриману роботу не здійснив та мотивовану відмову від прийняття робіт н е надіслав, що призвело до виникнення заборгованості, яка погашена не була, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Представник позивача у судовому засіданні повідомив суд, що 01.10.2009р відповідачем була частково погашена сума заборгованості у розмірі 20 000,00грн, що відображено у протоколі судового засідання.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позовну заяву, не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією.
Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.
Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.
Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Між Державним підприємством Державний проектний інститут «Діпроверф», як виконавцем, та Відкритим акціонерним товариством «Бухта Двуякірна», як замовником, був укладений договір №27-08 від 02.7.2008р проектно - вишукувальної продукції (ПВП), відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по обстеженню гідротехнічних споруд по ВАТ «Бухта Двуякіна».
Вартість проектних робіт за договором нарахована згідно з кошторисом, що додається. Договірна ціна , відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток №1) становить у сумі 200 846грн40коп у тому числі ПДВ 33 474грн40коп, аванс на виконання робіт у розмірі 60% від усієї вартості робіт становить 120 507грн84коп, у тому числі ПДВ - 20 084грн64коп. Розрахунки з виконавцем проводяться замовником у такому порядку: перерахуванням авансу згідно з п.2.2, після прийняття ПВП в цілому - сплатою вартості робіт, яка залишилася несплаченою після проміжних розрахунків. Сплата проводиться протягом 15-ти банківських днів з моменту оформлення договору, прийняття робіт. (р.2 договору).
Відповідно до п.3.3 договору замовник протягом 5 днів з дня отримання акту здачі - прийняття робіт і звітних документів, зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт здачі - прийняття ПВП або надіслати мотивовану відмову від прийняття робіт.
Відповідно до календарного плану робіт, зазначеному у додатку №2 до договору позивач зобов'язаний виконати роботи за договором протягом 2,5 місяців після одержання авансу та отримання вихідних даних.
23 липня 2008 року відповідач відповідно до п.2.2 договору сплатив позивачу авансовий платіж у розмірі 120 507,00грн з ПДВ, що підтверджується матеріалами справи.
Позивач виконав свої зобов'язання по договору, що підтверджується матеріалами справи.
Мотивованої відмови відповідача від прийняття робіт до позивача не надходило.
Листом №352 відповідачу була спрямована претензія на суму 80 339грн40коп, на яку відповідач відповів листом №291/11 від 14.7.2009р відповідно до якого визнав претензію та зазначив, що погашення боргу буде проведено у два етапи: липень - 40 000,00грн та серпень - 40 339грн40коп.
Але на момент звернення з позовом до суду сума боргу у розмірі 80 339грн40коп відповідачем погашена не була, що підтверджується матеріалами справи.
Судом встановлено, що сума основного боргу у розмірі 20 000,00грн була погашена відповідачем 01.10.2009р, що підтверджується випискою по банківському рахунку позивача, яка знаходиться у матеріалах справи, тобто після звернення позивача з позовом у суд, у зв'язку із чим суд вважає, що у частині стягнення основного боргу у розмірі 20 000,00грн провадження у справі підлягає припиненню за п.1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідач не довів належне виконання умов договору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Отже, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 60 339грн40коп. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.
Таким чином, позов про стягнення 60 339грн40коп. боргу обґрунтований, підтверджується матеріалами справи, у тому числі двостороннім актом звірки розрахунків, та підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення 14 621грн77коп пені 5 623грн76коп - 7% від суми боргу, але вказані вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного:
Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач в обґрунтування вимог по стягненню штрафу посилається на ст.231 ГК України.
Дійсно відповідно до ст..231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У обґрунтування вимоги про стягнення пені, позивач посилається на п.4.8 договору, яким передбачено, що за порушення умов п.2.2 договору замовник, тобто відповідач, сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від договірної ціни за кожен день прострочування, тоді як п.2.2 договору передбачає сплату авансу на виконання робіт у розмірі 60% від усієї вартості робіт, що становить 120 507грн84коп, у тому числі 20 084грн64коп ПДВ.
Відповідно до ст. 547 ЦК України угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі.
Але сторони у договорі не передбачили відповідальність відповідача у вигляді сплати 7% штрафу та пені у випадку порушення строків оплати вартості робіт, яка залишилася несплаченою після проміжних розрахунків.
Що стосується вимоги позивача про стягнення 5 945грн12коп інфляційних (відповідно до розрахунку позивача: за період січня по серпень 2009р), то вказана вимога також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вже зазначалося, повний розрахунок з виконавцем проводяться замовником після прийняття ПВП в цілому - сплатою вартості робіт, яка залишилася несплаченою після проміжних розрахунків. Сплата проводиться протягом 15-ти банківських днів з моменту оформлення договору, прийняття робіт. При завершенні робіт виконавець надає замовнику акт здачі - приймання ПВП, комплект документації, передбаченої завданням та умовами договору. Замовник протягом 5 днів з дня отримання акту здачі - прийняття робіт і звітних документів, зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт здачі - прийняття ПВП або надіслати мотивовану відмову від прийняття робіт (п.2.3, 3.2, 3.3 договору).
Позивач не представив до суду доказів отримання відповідачем акту здачі - прийняття ПВП, лише листом №291/11 від 14.7.2009р відповідач визнав отримання проектно - вишукувальної продукції та зазначив, що погашення боргу буде проведено у два етапи: липень - 40 000,00грн та серпень - 40 339грн40коп, отже, відповідно, інфляційні слід нараховувати з 14 липня 2009 року.
Відповідно до представленого розрахунку, позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних по серпень 2009р, але у липні - серпні 2009 року інфляції не було, тому інфляційні позивачем нараховані неправомірно, а отже вимога про стягнення 5 945грн12коп інфляційних задоволенню не підлягає.
Вимога позивача про стягнення 1 761грн82коп річних за період з 15.12.2008р по 15.9.2009р підлягає лише частковому задоволенню, оскільки відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.
Як вже зазначалося, позивач не представив до суду доказів отримання відповідачем акту приймання, отже, відповідно, річні слід нараховувати з липня 2009 року та по серпень 2009р, як то заявлено позивачем, тому у частині стягнення річних у розмірі 422грн60коп. за період з 14.7.2009р по 15.9.2009р позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, а у частині стягнення 1 339грн22коп річних суд вважає за необхідне у позові відмовити у зв'язку з необґрунтованим нарахуванням.
Витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача з суми 80 762,00грн згідно з ст. 49 ГПК України, оскільки частина суми боргу у розмірі 20 000,00грн була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду, тому що відповідно до штампу на позовній заяві позивач звернувся з позовом до суду 16.9.2009р.
В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення оформлене та підписане 30.10.2009р.
Керуючись ст.ст. 49,75, п.1-1 ст.80, ст..ст.82,84,85 ГПК України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути Відкритого акціонерного товариства «Бухта Двуякірна» (м.Феодосія, смт.Орджонікідзе, вул..Леніна, 20, р/р 26003301351402 в ПІБ м.Феодосія, МФО 324388, ЗКПО 14312513, св..пл. ПДВ №100023415 від 20.02.2007р, ІНН 143125101112) на користь Державного підприємства Державний проектний інститут «Діпроверф» (03110, м.Київ, вул..І.Кліменка, 25, р/р 26007010000081 у Залізничній філії КБ «Хрещатик» м.Києва, МФО 322595, ЗКПО 14311465) 60 339грн40коп боргу, 422грн60коп річних 607грн62коп державного мита, 132грн.41коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
3. У частині стягнення 20 000,00грн боргу припинити провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету позову.
4. У частині стягнення 14 621грн77коп пені, 5 623грн76коп - 7% від суми боргу, 5 945грн12коп інфляційних та 1 339грн22коп річних відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.