Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
Іменем України
29.10.2009Справа №2-15/2525-2009
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» (61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 14, 61037, м. Харків, Московський проспект, 130/1, ідентифікаційний код 32566187)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим» (95000, м. Сімферополь, вул.. Проїзна, 32, 95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 66/1/7 кв. 4, ідентифікаційний код 34946112)
Про стягнення 251957, 20 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко
представники:
Від позивача - Резнікова Т.П., довіреність б/н від 08.07.2009р., у справі.
Від відповідача - не з'явився.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим» про стягнення 11238,45 грн.
Позивач позовні вимоги підтримав, мотивуючи тим, що відповідно договору № 39 від 03.12.2007 р. ним були виконані зобов'язання належним чином - передані відповідні автомобілі відповідачу під реалізацію, однак відповідач обов'язки за договором щодо повної та своєчасної оплати за поставлені автомобілі не виконав неналежним чином та у повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 186726,00 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 6840,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 23033,43 грн., пеню в розмірі 35356,93 грн.
09.07.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 266181,36 грн., в тому числі заборгованість у розмірі 186726,00 грн., 3% річних у розмірі 6840,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 37257,59 грн., пеню в розмірі 35356,93 грн.
Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти збільшення розміру позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та подальший розгляду справи здійснювати в межах зменшеного розміру позовних вимог.
У судовому засіданні 29.10.2009 р. представником позивача була надана заява про залишення без розгляду позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неможливістю надання розрахунків.
Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
03 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» (Постачальник)(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим»(Дилер) (відповідач) був укладений Договір № 39. (а.с. 10-14)
Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник надає для реалізації Дилеру нові автомобілі марки PEUGEOT 206, SAMAND, а також інші (товар), а Дилер зобов'язується реалізувати товар в порядку та на умовах, визначених дійсним Договором.
Відповідно до пункту 5.4 Договору Дилер перераховує встановлену Постачальником вартість товару з урахуванням дилерської знижки на рахунок, зазначений Постачальником, в національній валюті України згідно виставленим Постачальником рахункам-фактурам.
Дилер перераховує вартість товару протягом 2 днів після отримання Дилером оплати від покупця (пункт 5.5 Договору).
Згідно пункту 6.1 Договору Замовлення на товар складається Дилером в письмовій формі та направляється Постачальнику поштою, факсом, електронною поштою. В замовленні повинні бути зазначені: найменування необхідного товару, кількість, дата поставки, ціни, спосіб доставки.
Постачальник протягом 2 днів з моменту отримання замовлення зобов'язаний підтвердити в будь-якій доступній формі отримання замовлення, наявність товару та можливість поставки. (пункт 6.2 Договору).
Відповідно до пункту 6.8 Договору передача товару оформлюється підписанням акту приймання-передачі товару.
Сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
У відповідності з умовами договору Дилером були надіслані за допомогою факсимільного зв'язку заявку/гарантійний лист вих.. № 34 на автомобілі Samand LX (кузов 73500112) від 26.02.2008 р. , вих.. № 32 на автомобілі Samand CNG (кузов 70702019) від 25.02.2008 р. та вих.. № 206 на автомобілі Samand CNG (кузов 70700794).
Матеріали справи свідчать, що Постачальником обов'язки за договором були виконані - автомобілі були передані, що підтверджується наступним: автомобіль Samand CNG (кузов 70702019) -25.02.2008 р., автомобіль Samand LX (кузов 73500112) - 01.03.2008 р., автомобіль Samand CNG (кузов 70700794) - 20.12.2007 р. Крім того, позивачем були представлені відповідачу ВТД та сертифікати якості, 25.04.2008 р. був виставлений рахунок фактура на загальну суму 236726,00 грн. (а.с. 25)
Дилером на підставі гарантійних листів було гарантовано виплату в дводенний строк після отримання виплати Дилером від покупця, а на автомобіль Samand CNG (кузов 70702019) був надісланий окремо гарантійний лист, в якому йдеться, що виплату буде здійснено до 05.03.2008 р. (а.с. 27)
Постачальником 16.04.2008 р. було надіслано вимогу вих..№ 77 від 16.04.2008 р. про погашення заборгованості за поставлений товар на суму 236726,00 грн., яка була отримана представником відповідача 21.04.2008 р., як свідчить копія картки поштового повідомлення. (а.с. 21-22). Вказана вимога була відповідачем проігнорована.
29.05.2008 р. Постачальником була надіслана Претензія вих.. № 112 від 27.05.2008 р. на суму 236726,00 грн.(а.с. 23-24)
Відповідачем у виконання свого зобов'язання було частково погашено вартість отриманих автомобілів у розмірі 50000,00 грн. від 25.09.2008 р., про що свідчать додані позивачем до матеріалів справи копії виписки по банківському рахунку позивача.
Отже, на час звернення з відповідним позовом до суду відповідач не виконав свої обов'язки за договором щодо повної оплати поставлених позивачем автомобілів, відповідей на претензію не надав, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі 186726,00 грн., що і послужило підставою для звернення ТОВ «Мегатранс» із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов'язання за договором по оплаті поставленого позивачем товару не виконав належним чином у повному обсязі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 186726,00 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а отже підлягає стягненню з відповідача. Відповідачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду жодного доказу, які б спростовували вказані обставини. Крім того, відповідачем не було надіслано позивачу відповідей на претензію стосовно причин затримки платежів.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 6840,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 37257,59 грн.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд з цього приводу зазначає наступне.
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом неодноразово запрошувався від позивача докладний розрахунок стягуваної суми у відповідності до вимог чинного законодавства з обов'язковим зазначенням періодів нарахування, чітке визначення дати початку прострочення виконання зобов'язання. Проте позивачем зазначені вимоги суду виконані не були.
Наданий до позовної заяви розрахунок стягуваної суми не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не вбачається можливим встановити період, за який здійснюється нарахування процентів, інфляційних втрат. Крім того, у своїй заяві позивач сам визнає той факт про неможливість надання обґрунтованого розрахунку.
Судом період виникнення заборгованості, а отже і розрахунок самостійно не може бути визначений, що являє собою вихід за межі позовних вимог.
Так, ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору, перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, оскільки суд позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування стягуваних з відповідача сум.
Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Позивачем не надано суду доказів поважності причин невиконання вимог суду щодо надання витребуваних судом документів (детального розрахунку стягуваних сум), необхідних для вирішення спору, отже суд вважає за необхідне залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6840,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 37257,59 грн. без розгляду.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку. (частина 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Також, позивачем були заявлені позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 35356,93 грн. за період з 28.03.2008 р. по 28.11.2008 р.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 256 Цивільного процесуального кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлені правили щодо спеціальної позовної давності. Так пунктом 1 частини 2 вказаної статті передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, з матеріалів справи вбачається і як зазначає сам позивач, що йому стало відомо про порушення його права 28.03.2008 р. Про це свідчить і той факт, що позивачем здійснюється розрахунок пені саме з цієї дати.
Отже, з урахування правил встановлених статтею 258 Цивільного кодексу строк позовної давності щодо вимог позивача у дійсній справі про стягнення пені скінчився 28.03.2009 р. Позивач звернувся до суду з відповідним позовом 28.04.2009 р., про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява. (а.с. 30)
Однак, позивач не скористався своїм правом звернення до суду за захистом свого порушеного права у межах встановленого законом строку.
Відповідно до пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.
У зв'язку з викладеним, враховуючи сплив строку позовної давності для стягнення пені, суд вважає за необхідне у задоволенні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим» 35356,93 грн. пені відмовити.
Державне мито витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, пунктом 5 частини 1 статті 81, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим» (95000, м. Сімферополь, вул.. Проїзна, 32, 95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 66/1/7 кв. 4, ідентифікаційний код 34946112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізінг Крим» (95000, м. Сімферополь, вул.. Проїзна, 32, 95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 66/1/7 кв. 4, ідентифікаційний код 34946112) 186726,00 грн. заборгованості, 1867,26 грн. державного мита та 219,22 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення пені в розмірі 35356,93 грн. в позові відмовити.
4. В частині стягнення 3% річних у розмірі 6840,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 37257,59 грн. позов залишити без розгляду.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.