ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.03.2017Справа №910/1041/17
За позовомТовариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"
доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово"
провідшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 4358,02 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Сергутін В.А. - представник за довіреністю;
від відповідача: Левківський М.А. - представник за довіреністю.
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" (надалі - відповідач) про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 4358,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2\02-207-00227 від 04.05.2016 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191, 1192 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 порушено провадження у справі №910/1041/17, розгляд справи призначено на 20.02.2017, зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо полісу №АІ/2019872.
02.02.2017 до відділу діловодства суду від МТСБУ надійшла витребувана судом інформація.
20.02.2017 від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 розгляд справи відкладено до 06.03.2017.
Представник позивача в судовому засіданні 06.03.2017 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
У свою чергу представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 06.03.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04 травня 2016 року між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2\02-207-00227 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься зокрема ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 05.05.2016 по 04.05.2017 (п. 7.4. договору добровільного страхування).
За умовами п. 4.2. договору добровільного страхування визначення розміру збитку проводиться на підставі якого здійснюється розрахунок страхового відшкодування є, за рішенням страховика, акт автотоварознавчого дослідження, проведеного експертом, погодженим зі страховиком або деталізована калькуляція щодо вартості відновлювального ремонту ТЗ, складена на СТО, що рекомендована страховиком.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
17 травня 2016 року о 12 год. 40 хв. на Одеській площі у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечного інтервалу та дистанції, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2016 у справі №752/8003/16-п встановлено порушення ОСОБА_4 вимог п. 13.1. Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також накладено стягнення у вигляді штрафу.
Стаття 990 Цивільного кодексу України передбачає, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Аналогічні за змістом положення містяться в ст. 25 Закону України «Про страхування».
18.05.2016 власник автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з заявою про настання події, в якій просив виплатити страхове відшкодування на рахунок СТО.
Відповідно до Звіту №21-D/21/7 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1 від 08.06.2016, складеного оцінювачем ОСОБА_5 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №8393 від 07.07.2012) вартість (розмір) матеріального збитку завданого власнику КТЗ, приймається рівним вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу запчастин, без урахування ВТВ та складає 17157,90 грн.
Згідно з нормами чинного законодавства та з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2\02-207-00227 від 04.05.2016, позивач склав страховий акт №СТ/16/0080 від 29.06.2016, відповідно до якого пошкодження автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 15591,16 грн.
На підставі складеного страхового акту №СТ/16/0080 від 29.06.2016 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 15591,16 грн. на рахунок СТО ФОП ОСОБА_6, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №24091 від 29.06.2016.
За фактом ремонту пошкодженого автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, СТО ФОП ОСОБА_6 було складено акт виконаних робіт №00061 від 06.07.2016 на загальну суму 15591,16 грн.
Позивач звертався до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Здорово» (як особи, відповідальної за завдану шкоду) з заявою на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), в якій просив компенсувати витрати в розмірі 15591,16 грн.
Втім, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Здорово» сплатило лише 11233,14 грн. страхового відшкодування, про що свідчить платіжне доручення №573 від 20.10.2016, копія якого міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з цим Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про відшкодування невиплаченої частини страхового відшкодування в розмірі 4358,02 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач наголошує на тому, що відповідно до Звіту №59335 про оцінку колісного транспортного засобу від 02.09.2016, складеного оцінювачем ОСОБА_7 (свідоцтво ФДМ України МФ №5915 від 05.04.2008) вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, завданий власникові автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ складає 13479,76 грн.
При цьому оскільки страхове відшкодування здійснювалось не на рахунок ремонтної організації, а документального підтвердження факту проведення відновлювального ремонту позивачем надано не було, на думку відповідача, сума оціненої шкоди має бути зменшена на суму податку на додану вартість. Враховуючи зазначене, ПрАТ "СК "Здорово" зазначає, що здійснило виплату страхового відшкодування на користь ТДВ "СК "Альфа-Гарант" в сумі 11233,14 грн., чим виконало свої зобов'язання в повному обсязі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом зокрема є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Позивач виплативши згідно з Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2\02-207-00227 від 04.05.2016 страхове відшкодування потерпілому, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191, 1192 ЦК України, на які посилається позивач.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_8 та знаходився під керуванням ОСОБА_4
Доказів того, що ОСОБА_4 не мав права керування транспортним засобом «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, які закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 керував вказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_4 у ДТП встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується ним як законним володільцем вказаного транспортного засобу.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_8 уклав з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово" Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту №АІ/2019872, строк дії якого встановлено з 21.09.2015 по 20.09.2016 та предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_4 експлуатував автомобіль марки «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово".
За умовами п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом №АІ/2019872 передбачено, що страхова сума (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну) становить 50000,00 грн., франшиза - 0 грн.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тоді як статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника в сумі без врахування коефіцієнту фізичного зносу не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2\02-207-00227 від 04.05.2016, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
З урахуванням вимог пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", наявність страхового акту №СТ/16/0080 від 29.06.2016, акту виконаних робіт №00061 від 06.07.2016 та платіжного доручення №24091 від 29.06.2016, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Крім того, Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Зазначена правова позиція також наведена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі №910/7163/14, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України; а також в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2016 у справі №910/6190/15-г, від 02.02.2016 у справі №910/13155/15, від 02.02.2016 у справі №910/25250/15 (ухвалою Верховного Суду України від 01.03.2016 у справі №3-214г16 відмовлено у допуску справи №910/25250/15 до провадження Верховного Суду України), від 03.02.2016 у справі №910/15485/15, від 28.11.2016 у справі №910/5161/15-г та ін.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (15591,16 грн.); визначені полісом №АІ/2019872 розміри лімітів відповідальності та франшизи (0 грн.), а також суму, відшкодовану відповідачем (11233,14 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 4358,02 грн. (15591,16 грн. - 11233,14 грн. = 4358,02 грн.).
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
Доводи ж Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" щодо зазначення в ремонтній калькуляції №20816 від 08.06.2016 транспортного засобу, реєстраційний номер та VIN-код якого не відповідають об'єкту оцінки, а додаток до звіту - протокол №21217/16 від 06.06.2016 не підписано особою, яка його склала, судом не приймаються до уваги, оскільки визначення розміру страхового відшкодування здійснювалось позивачем на підставі деталізованої калькуляції щодо вартості відновлювального ремонту ТЗ, складеної на СТО (як це передбачено пунктом 4.2. договору добровільного страхування), а не на підставі звіту.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" (03680, м. Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 86-Н; ідентифікаційний код 33637321) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598) страхове відшкодування в розмірі 4358 (чотири тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 02 коп. та 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.03.2017.
Суддя Грєхова О.А.