08 лютого 2017 року Справа № 907/190/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівДанилової М.В., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року
у справі господарського суду Закарпатської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", м. Київ
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я", с. Солочин, Закарпатська обл.
простягнення заборгованості
за участю представників
позивача: не з'явився,
відповідача: Олійник Р.Б.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі за текстом - ПАТ АКБ "Київ") звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я" (далі за текстом - ТОВ "Сузір'я") про стягнення 1 217 029, 80 грн. основного боргу, 552 531, 53 грн. інфляційних втрат та 49 914, 89 грн. 3 % річних.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.06.2016 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що у відповідача є невиконане зобов'язання перед банком за Договором про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року в сумі 1 217 029, 80 грн., однак, за захистом свого порушеного права позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності, а оскільки відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до прийняття рішення у справі, у задоволенні як основної вимоги про стягнення заборгованості, так і додаткових вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат необхідно відмовити.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ АКБ "Київ" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 07.06.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ТОВ "Сузір'я" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ АКБ "Київ" (управитель) та ТОВ "Сузір'я" (забудовник) укладено Договір про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року, згідно з умовами якого управитель, який діє в інтересах довірителів Фонду фінансування будівництва (ФФБ), замовляє забудовнику збудувати належної якості багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Ужгород, вул. Д. Климпуша, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування (квартири) довірителям ФФБ у власність. При цьому, управитель взяв на себе зобов'язання забезпечити своєчасне фінансування будівництва за рахунок грошових коштів, отриманих у довірчу власність за укладеними з довірителями договорами про участь у ФФБ.
Довірителями ФФБ виступили як фізичні особи, так і ПАТ "АКБ "Київ" в особі Святошинської філії, інвестувавши в будівництво 750 239 грн. власних коштів.
Оскільки забудовник не виконав взяті на себе зобов'язання, зокрема, не завершив у визначені строки будівництво об'єкта інвестування, довірителі вирішили скористатись своїм правом вийти з ФФБ та отримати внесені кошти. В такому випадку, згідно з Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", Правил ФФБ та умов Договорів, укладених із довірителями, банк як управитель ФФБ зобов'язаний виплатити довірителям кошти на умовах та в порядку, визначених Правилами фонду.
Так, відповідно до п. 3.5 Правил ФФБ для досягнення визначеної довірителями мети управління коштами ФФБ управитель в порядку та в строки встановлені у Договорі про організацію спорудження об'єкта будівництва перераховує забудовнику не менш ніж 90 % від залучених в управління коштів довірителів. Решту грошових коштів, але не більше ніж 10 % від залучених в управління коштів довірителів, управитель спрямовує для формування оперативного резерву.
Управитель сформував оперативний резерв у максимально дозволеному обсязі 10 % від залучених коштів, 90 % залучених коштів були перераховані управителю.
Згідно з Правилами ФФБ кошти довірителів повертаються зі спеціально створеного рахунку оперативного резерву. Кошти оперативного резерву були використані на розрахунки з довірителями, які першими звернулись із заявами про вихід з ФФБ.
Пунктом 5.4.4 Правил ФФБ виду "А" передбачено, що у випадку недостатності коштів оперативного резерву для повернення довірителю коштів забудовник на письмову вимогу управителя зобов'язаний перерахувати на рахунок ФФБ відповідну суму. Виплата коштів довірителю не може здійснюватись за рахунок власних коштів управителя.
У зв'язку з тим, що в оперативному резерві кошти для повернення довірителям відсутні, позивач звертався до відповідача із письмовими вимогами про перерахування коштів для розрахунку із довірителями, проте, такі вимоги залишились без належного виконання.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.10.2013 року у справі № 5008/1137/2012 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 року за позовом прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Сузір'я" про розірвання Договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року та зобов'язання ТОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок банку грошові кошти в розмірі 3 586 757, 45 грн. розірвано Договір про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року, укладений ТОВ "Сузір'я" та ПАТ "АКБ "Київ"; зобов'язано ТОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ АКБ "Київ" кошти, необхідні для розрахунків з довірителями ФФБ в розмірі 3 586 757, 45 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014 року вищезазначені судові акти скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ТОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ "Київ" кошти, необхідні для розрахунків з довірителями ФФБ, у розмірі 3 586 757, 45 грн. з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014 року у справі № 5008/1137/2012 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2015 року позов прокурора задоволено частково: зобов'язано ТОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ "Київ" 1 217 029, 80 грн. коштів, необхідних для розрахунків з довірителями ФФБ.
Таким чином, вищевказаними судовими актами підтверджено наявність зобов'язання ТОВ "Сузір'я" по перерахуванню на рахунок позивача коштів, необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва, у розмірі 1 217 029, 80 грн.
На виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014 року 30.03.2015 року господарським судом видано наказ № 5008/1137/2012, який передано на примусове виконання до виконавчої служби, однак, у зв'язку з неможливістю виконати рішення суду виконавче провадження на підставі ч. 3 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено, про що винесено постанову ВДВС Свалявського РУЮ від 14.05.2015 року, а виконавчий документ повернуто до суду.
Враховуючи неможливість виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014 року у справі № 5008/1137/2012, ПАТ "АКБ "Київ" звернулось до суду із заявою про зміну способу та порядку його виконання, а саме, шляхом стягнення з ТОВ "Сузір'я" на користь ПАТ "АКБ "Київ" 1 217 029, 80 грн.
Однак, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.10.2015 року залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2016 року у справі № 5008/1137/2012 заяву ПАТ "АКБ "Київ" залишено без задоволення.
Оскільки відповідач зобов'язання по перерахунку коштів не виконав, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 819 476, 22 грн., з яких: 1 217 029, 80 грн. боргу, який відповідач зобов'язаний повернути за неналежне виконання умов Договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року, а також нараховані на суму заборгованості відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 552 531, 53 грн. та 3 % річних у розмірі 49 914, 89 грн.
В силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судовими рішеннями у справі № 5008/1137/2012 підтверджено наявність зобов'язання відповідача перерахувати на рахунок позивача кошти у розмірі 1 217 029, 80 грн., необхідні для розрахунків з довірителями ФФБ.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
В ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що судовими рішення у справі № 5008/1137/2012 підтверджено неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо перерахування на рахунок позивача коштів у розмірі 1 217 029, 80 грн., необхідних для розрахунків з довірителями ФФБ, у зв'язку з чим позивачем правомірно здійснено нарахування на суму невиконаного грошового зобов'язання (з моменту набрання рішенням суду у справі № 5008/1137/2012 законної сили) інфляційних втрат за період з 19.12.2014 року по 31.03.2016 року у розмірі 552 531, 53 грн. та 3 % річних за період з 19.12.2014 року по 30.04.2016 року у розмірі 49 914, 89 грн.
Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. ст. 257, 267 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21.03.2012 року ПАТ "АКБ "Київ" звернулось до ТОВ "Сузір'я" з вимогою про розірвання Договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 року, а за умовами п. 3.3.10 цього Договору відповідач зобов'язаний був на першу письмову вимогу управителя, в термін не пізніше 10 (десяти) банківських днів, перерахувати грошові кошти в необхідному обсязі, тобто у строк до 04.04.2012 року, а отже, саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності по вимозі про перерахування коштів для розрахунку та мав закінчитись 04.04.2015 року. При цьому, судами правомірно зауважено, що позивачем також пропущено строк позовної давності після переривання його перебігу (звернення 28.11.2012 року прокурора до суду з позовом до ТОВ "Сузір'я" у справі № 5008/1137/2012), оскільки з позовом у даній справі позивач звернувся до суду лише 24.03.2016 року, тобто поза межами загального трирічного строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За приписами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
З огляду на вищезазначені правові приписи та обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що звернення до суду з позовом поза межами строку позовної давності без подання судам доказів поважності причин чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, не може бути підставою для захисту порушеного права, а тому судами правомірно відмовлено у задоволенні як основної вимоги про стягнення заборгованості, так і додаткових вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат через сплив позовної давності.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПАТ АКБ "Київ", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року у справі № 907/190/16 - залишити без змін.
Головуючий суддяО.М. Сибіга
Судді М.В. Данилова
В.О. Швець