ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 березня 2017 року № 826/8986/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів Балась Т.П., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКабінету Міністрів України
провизнання Постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 незаконною в частині,
13.06.2016 р. ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 р. "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції " (далі - Постанова 850).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що п. 2 Постанови № 850 від 21.10.2015 р., який визначає, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 р. № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707 ( далі- Постанова 707) є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки на думку позивача не відповідає статтям 3 та 46 Конституції України та порушує її права.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що Постанова № 850 від 21.10.2015 р. прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Оскаржувана Постанова № 850 від 21.10.2015 р., на думку представника відповідача, ніяким чином не застосовується до правовідносин, які стали підставою для звернення до суду, оскільки одноразова грошова допомога мала бути виплачена членам сім'ї, відповідно до положень чинної на той час Постанови № 707.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.4 ст.122 КАС України, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, син ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера взводу № 2 роти № 3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.
11.10.2014 р. був відряджений до міста Маріуполь Донецької області, однак 16.10.2014 р. син позивача загинув в районі с. Нетайлове Ясинуватського району Донецької області. 29.10.2014 р. наказом ГУ УМВС України в Дніпропетровській області був виключений зі списків особового складу в зв'язку зі смертю.
Після смерті сина ОСОБА_1 зверталася з листами до ГУ МВС України в Дніпропетровській області та МВС України про надання їй, як члену сім'ї та особі, що фактично перебувала на утриманні загиблого, одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) працівника міліції. Листами ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 31.12.2014 р., 12.05.2015 р. та листом МВС України від 19.03.2015 р. у виплаті одноразової грошової допомоги їй було відмовлено, на підставі того, що допомога вже була виплачена доньці загиблого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 05.08.2015 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2016 р. касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а постанову Київського районного суду м. Полтави від 05.08.2015 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 р. залишено без змін.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи підставою для відмови у задоволенні позовних вимог слугувало те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду, діяли положення ч. 7 ст. 23 Закону України "Про міліцію», якою визначено якщо працівник міліції та члени його сім'ї одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат. Вказані вище норми ч. 7 ст. 23 Закону України "Про міліцію» також відтворені у Постанові № 707.
Вважаючи, що п. 2 Постанови № 850 суперечить нормам чинного законодавства, позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та третьої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 та статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та Постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Як убачається зі ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Згідно з частиною другою статті 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», яка кореспондує статті 117 Конституції України, Уряд на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - Постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України, зокрема, мають члени Кабінету Міністрів України. Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (стаття 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» порядок проведення засідань Уряду, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності визначені Регламентом Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, син позивача загинув в районі с. Нетайлове Ясинуватського району Донецької області 16.10.2014 р., в той же час суд зазначає, що на момент загибелі ОСОБА_3 діяли положення ч.1 ст. 23 Закону України "Про міліцію", якими визначено, що у разі загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував
на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків сім'ї загиблого (померлого), його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних вище положень Закону України "Про міліцію", Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 707 від 12.05.2007 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції».
Вказану постанову Кабінету Міністрів України опубліковано в бюлетені «Урядовий кур'єр» 23.05.2007 № 89, у зв'язку із чим остання відповідно до параграфу 31 Регламенту КМУ набрала чинності.
Разом з тим, ч. 1 ст. 1 Постанови № 707 встановлює, що одноразова грошова допомога виплачується у разі загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України від 13.02.2015 р. "Про внесення змін до ст. 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" Кабінетом Міністрів України прийнято оскаржувану постанову від 21.10.2015 № 850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції.
Вказану постанову № 850 Кабінету Міністрів України опубліковано в бюлетені «Урядовий кур'єр» 31.10.2015 № 203, у зв'язку із чим остання відповідно до параграфу 31 Регламенту КМУ набрала чинності.
В той же час, п. 2 Постанови № 850 від 21.10.2015 р. встановлює, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 р. № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707.
Однак, підп. 1 п. 3 Постанови № 850 вказує, що грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).
На думку позивача, вказаний пункт 2 Постанови № 850 суперечить Конституції України, та порушує її право на отримання одноразової грошової допомоги, що встановлено ст.ст. 97-99 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки до набрання чинності Постановою № 850 виплата одноразової грошової допомоги здійснювалася відповідно до порядку та умов виплати працівникам міліції, податкової міліції, затверджених постановою № 707.
Тобто, оскаржувана Постанова № 850 ніяким чином не застосовується до правовідносин, які виникли 16.10.2014, оскільки однаразова грошова допомога мала бути виплачена членам сім'ї відповідно до чинної на той момент Постанови № 707.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
А відповідно до частини першої ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, першим принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є саме верховенство права, яким, як зазначено частиною першою ст. 8 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та згідно з яким, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною першою ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Підп. 1,2 п. 2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 встановлює, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги чинними були положення Постанови № 707, то оскаржуваний п.2 Постанови № 850 від 21.10.2015 р. "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції " прийнятий Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Вказану вище постанову № 850 прийнято Кабінетом Міністрів України з урахуванням того, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскаржувана Постанова Кабінету Міністрів України прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства України та в межах наданих повноважень, тобто аналізуючи наведене вище, суд вважає, що Уряд при виданні оскаржуваної Постанови № 850 реалізував законодавчо визначені повноваження.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відповідність оскаржуваної Постанови правовим актам вищої юридичної сили, на підставі ч. 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, враховуючи встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд вважає, що оскаржувана Постанова КМУ № 850 від 21.10.2015 р. прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підстави для визнання її незаконною відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Судді Т.П. Балась
А.В. Літвінова