КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
22 лютого 2017 року справа № П/811/919/16.
провадження № 2-ап/811/34/16
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., за участю секретаря Бондар Я.Г. та представників:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: Попович С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дій, -
ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), просить суд:
- скасувати рішення відповідача стосовно заперечення щодо поновлення договору оренди землі;
- зобов'язати відповідача надати наказ на укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення зі змінами, які були запропоновані Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, викладеними у листі від 25.03.2016 р. вих.№31-23696/0-2275/0/6-16.
Відповідна адміністративна справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом на підставі ухвали від 13 грудня 2016 року.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 року провадження у вказаній справі закрито.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 року, ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 року у справі №П/811/919/16 - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, та у відповідності до вимог ст. 15? КАС України справу передано на розгляд судді Жуку Р.В.
При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що закриваючи провадження у справі, судом першої інстанції порушено право позивача на звернення до суду, також наголошено на тому, що суд першої інстанції невірно визначив підсудність спору, оскільки даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, так як Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повідомляючи про своє заперечення щодо подовження договору оренди землі, впливає на договір оренди землі здійснює владні управлінські функції, реалізує покладені державою у сфері управління.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що маючи переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держеокадастру у Кіровоградській області з відповідною заявою та з дотриманням усіх передбачених законом вимог до такого роду заяв, від Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області отримав протиправне заперечення у поновленні дії договору оренди земельної ділянки, тобто відмову у задоволенні такої заяви, у зв'язку з пропуском встановленого строку, що є порушенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовних вимог не визнав та у письмових запереченнях проти позову вказав що, оскільки позивач не дотримався усіх вимог законодавства для надання поновлення договору оренди земельної ділянки, в тому числі дотримання передбаченого законодавством строку звернення щодо поновлення вказаного договору, а тому вважає такі позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають судовому захисту. Також представник відповідача наголошував на тому, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати наказ на укладання додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення передбачають втручання суду в діяльність суб'єкта владних повноважень (а.с.126-129).
Представником відповідача у судовому засіданні позицію викладену у письмових запереченнях підтримано та наголошено на відмові у задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, дійшов наступних висновків.
Предметом розгляду даної справи є відмова Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, зобов'язання надати погодження на укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.
19 жовтня 2000 року між позивачем та Щасливською сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 60,00 га, строком на п'ятнадцять років, на території Щасливської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області з метою сільськогосподарського використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі земель за №12317 (а.с.5-9).
29 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки. Разом із вказаним листом на адресу відповідача ОСОБА_3 було направлено копію договору оренди землі, копію паспорту та ідентифікаційного номеру, проект додаткової угоди до вищезазначеного договору, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки, технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, затверджену районною радою; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; матеріали, що підтверджують належне виконання обов'язків за договором оренди (а.с.131-132).
Вказаний лист відповідачем отримано 07 жовтня 2015 року (а.с.131).
Листом від 25.03.2016 року №31-23696/0-2275/0/6 відповідач повідомив, що розглянув заяву позивача та запропонував узгодити істотні умови договору оренди землі, а саме: розмір орендної плати на рівні 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, з урахуванням коефіцієнта, а також встановлення строку дії договору.
14 квітня 2016 року позивач на виконання вищезазначеної пропозиції Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області надіслав заяву на ім'я начальника Головного управління в якій просив надіслати відповідь стосовно прийнятого рішення щодо поновлення договору оренди (а.с.34). Принагідно, просив долучити до справи №263 від 29.09.2015 року додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з урахуванням змін (а.с.135-137).
Вказану заяву відповідач отримав 18.04.2016 року (а.с.134).
Натомість, 25 березня 2016 року листом №31-23696/0/-2275/0/6-16 повідомило позивача, що розглянувши заяву про внесення змін до договору оренди землі та запропонувало ОСОБА_4 надати відповідь щодо погодження чи заперечення щодо встановлення вищевказаного розміру орендної плати, а також встановлення строку дії договору - 7 років та надати документи, що підтверджують належне виконання обов'язків за умовами договору оренди землі та узгодити істотні умови договору оренди землі, посилаючись на положення статті 15 Закону України "Про оренду землі" (а.с.13).
Разом з тим, 10.06.2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачеві надіслано лист-повідомлення №Г-6593/0-5332/0/6-16, в якому повідомило про прийняте рішення на вищевказану заяву позивача, а саме, заперечило щодо поновлення договору оренди землі оскільки заява позивача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 квітня 2016 року, тобто з пропуском встановленого строку, що є порушенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (а.с.133).
Вважаючи такі дії відповідача такими, що суперечать чинному законодавству, позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Основний Закон України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Таке право реалізується громадянами та юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч.1, 9 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
За змістом статті 6 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
На підставі частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України передання у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.
У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Таким чином, виходячи із аналізу вищевказаних правових норм, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області діє у спірних правовідносинах у якості орендодавця.
Відповідно до статті 1 Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно із статтею 13 Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, а стаття 15 цього Закону визначає строк дії договору оренди як істотну умову такого договору.
Статтею 5 Закону передбачено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Статтею 13 Закону договір оренди землі визначено як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Суд відзначає, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентується питання поновлення договору оренди землі, тобто, можливість продовження строку його дії понад строк, визначений сторонами при його укладенні.
При цьому частиною першою статті 33 Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Для реалізації такого права, відповідно до частини другої статті 33 Закону орендар, зобов'язаний повідомити орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. При цьому до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 Закону).
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 встановлено, що в разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди переважне право орендарів на поновлення договору оренди, передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі», поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що при зверненні із листом-повідомленням від 29 вересня 2015 року про продовження договору оренди землі до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області позивач дотримався вимог щодо строків звернення та надав документи, перелік яких вичерпно встановлено статтею 33 Закону України „Про оренду землі".
Зазначений лист-повідомлення відповідачем розглянуто лише 25 березня 2016 року про що направлено лист з пропозицією узгодження істотних умов договору (а.с.13).
14 квітня 2016 року позивачем на виконання вищезазначеної пропозиції Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області надіслано для долучення до справи додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з урахуванням змін (а.с.134-137).
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 33 Закону орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Таким чином, зі змісту положень статті 33 Закону України „Про оренду землі" вбачається, що виключними підставами для заперечення орендодавцем поновлення договору оренди земельної ділянки та направлення орендареві відповідного листа-повідомлення є: невідповідність надісланого орендарем листа-повідомлення з проектом додаткової угоди вимогам закону та неузгодження з орендарем істотних умов договору оренди земельної ділянки.
При цьому, згідно частини першої статті 15 Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Водночас, у листі відповідача від 10.06.2016 року №Г-6593/0-5332/0/6-16, яким позивачеві заперечно щодо поновленні договору оренди земельної ділянки, йдеться лише про порушення позивачем вимог законодавства в частині недотримання строку звернення передбаченого частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для подальшого поновлення договору оренди земельної ділянки, про недотримання позивачем істотних умов договору в даному листі-повідомленні вказано не було; проте, у вказаному листі наголошено на тому, що згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 договору оренди землі, зареєстрованого 08.11.2000 року №5, для продовження терміну дії договору орендар зобов'язаний повідомити письмово другу сторону про бажання пролонгації договору на новий строк (а.с.133).
Суд зазначає, що стаття 33 Закону України „Про оренду землі" є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відтак, недопустимим є надіслання орендодавцеві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки з підстав, не визначених статтею 33 Закону України „Про оренду землі", позаяк судом встановлено дотримання позивачем строків звернення до відповідача з відповідною заявою та передбаченими законодавством документами для поновлення договору оренди земельної ділянки.
Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, „із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, суд приходить до висновку, що заперечення відповідача у поновленні договору оренди земельної ділянки з підстав пропуску позивачем строку встановленого частиною 2 статті 33 Закону, є протиправною.
Більш того, суд зазначає, що 18.04.2016 року позивач не звертався з листом-повідомленням про поновлення договору оренди, а виконував пропозиції відповідача щодо узгодження істотних умов договору оренди викладені у листі від 25.03.2016 року №31-23696/0-2275/0/6-16 (а.с.130), яке в свою чергу було направлено з прийнятим рішенням щодо узгодження істотних умов договору за наслідками розгляду листа-повідомлення позивача від 29.09.2015 року про поновлення договору оренди (а.с.133-137).
Однак, листом від 10.06.2016 року №Г-6593/0-5332/0/6-16 відповідач, не спростовуючи того, що позивачем надані всі необхідні документи для поновлення договору оренди, відмовив у задоволенні листа-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки у зв'язку недотриманням строку передбаченого частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для подання до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області заяви щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, та наголосило, що така заява позивача зареєстрована в Головному управлінні Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 квітня 2016 року (а.с.133).
При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не взяло до уваги, що позивач звернувся з відповідним питанням вперше 29 вересня 2015 року, тобто у строк, визначений підпунктом 2.2 пункту 2 Договору від 19 жовтня 2000 року та статтею 33 Законом України "Про оренду землі".
Суд наголошує, що безпідставне витребування в орендаря додаткових документів обумовило зволікання у прийнятті законного та обґрунтованого рішення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та призвело до повторного звернення позивача з клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки після закінчення строку його дії.
Таким чином, відповідач штучно створив умови, які стали підставами прийняття рішення про заперечення в поновленні договору оренди.
За таких умов, суд вважає, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 10.06.2016 року викладеного у листі - повідомленні №Г-6593/0-5332/0/6-16, прийнято не у спосіб встановлений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України надав визначення поняттям "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина" у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним, є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати наказ на укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення зі змінами, які були запропоновані Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровогралській області викладеними у листі від 25.03.2016 року вих. №31-23696/0-2275/0/6-16, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Оскільки видання наказу на укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, за своєю суттю належать до виключної компетенції Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, то зобов'язуючи відповідача видати вищевказаний наказ, суд фактично перебере на себе функції територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. Таким чином, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Водночас, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути лист - повідомлення ОСОБА_3 від 29.09.2015 року про поновлення договору оренди землі з урахуванням заяви від 14.04.2016 року щодо зміни орендної плати за земельну ділянку та дії договору.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Разом з тим, Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003р. №3-рп/2003 наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес, при цьому інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти не будь-який інтерес, а правовий, тобто такий, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичних особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності ті іншим загально-правовим засадам.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р., поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.
Встановлені судом обставини справи та наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що відповідачем, при вчиненні оскаржуваних дій, не дотримано зазначених принципів, зокрема, останнім відмовлено позивачу без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття правомірного рішення.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 551,20 грн. (а.с.2)
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 159-163, 167 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 10.06.2016 року викладеного у листі - повідомленні №Г-6593/0-5332/0/6-16 стосовно заперечення щодо поновлення договору оренди.
3.Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути лист - повідомлення ОСОБА_3 від 29.09.2015 року про поновлення договору оренди землі з урахуванням заяви від 14.04.2016 року щодо зміни орендної плати за земельну ділянку та дії договору.
4.В решті позовних вимог - відмовити.
5.Присудити на користь ОСОБА_3 (код - НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню, двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код - 39767636).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Жук