02 березня 2017 року (о 10 год. 15 хв.) Справа № 808/3737/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., за участю секретаря судового засідання Лялько Ю.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або Бердянська ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому з урахуванням уточнень просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №7427-17, винесене Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області;
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 28.12.2016 № 2148-17, винесену Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області (Приморське відділення).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Законом України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2016 році» внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, в частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016. Проте, у зв'язку із тим, що за приписами п.п.4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, зміни до будь яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому можуть діяти нові плавила та ставки, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Беручи до уваги вищенаведене, зазначений Закон не може бути застосовано до належного ОСОБА_1 транспортного засобу, оскільки дата першої реєстрації транспортного засобу - 15.12.2015, у зв'язку із чим, застосування податковим органом зазначеного Закону з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, що свідчить про передчасність винесення податкового повідомлення - рішення. Крім того зазначає, що під час винесення податкової вимоги відповідачем не враховано, що протягом строку оскарження рішення на підставі якого визначено грошове зобов'язання, таке зобов'язання вважається не узгодженим, а тому підстави для прийняття податкової вимоги відсутні. З урахуванням вищезазначеного, для захисту своїх прав позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Представник позивача у судове засідання не прибув, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження (вх. № 6421 від 02.03.2017). Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання також не прибув, до суду надав письмові заперечення (вх. № 6378 від 02.03.2017), в яких просить розглянути справу за його відсутності у порядку письмового провадження. Зокрема зазначає, щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою - платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Право власності на транспортний засіб у позивача виникло з 15.12.2015, у зв'язку із цим сума податку з власників транспортних засобів нараховувалась саме з 15.12.2015 та становить 25 000 грн., у відповідності з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач в такому разі є платником зазначеного податку. Таким чином, при винесення оскаржуваного рішення податковий орган діяв на підставі та в межах визначених повноважень. Також, зазначає що, враховуючи той факт, що у позивача наявний податковий борг зі сплати транспортного податку у розмірі 25 000 грн., податковим органом і була сформована податкова вимога. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовним вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи подані клопотання представників сторін, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником автомобіля марки VOLKSWAGEN TOUAREG, сірого кольору, 2015 року випуску, з об'ємом двигуна 2967 кубічних сантиметрів, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 15.12.2015, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 25-26).
02.07.2016 позивачем засобами поштового зв'язку отримано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №7427-17 від 29.06.2016, винесене Приморською ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області згідно з пунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. (а.с. 19).
11.07.2016 позивач звернувся до Приморської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області із заявою (вх. № 2759/10) про відкликання податкового повідомлення-рішення №7427-17 від 29.06.2016 на підставі п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України (а.с. 12-14).
Листом Приморської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області № 2859 від 28.07.2016 позивачу роз'яснено, що ОСОБА_1 у відповідності до п.п.267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку (а.с.17-18).
05.01.2017 позивачем засобами поштового зв'язку отримано податкову вимогу форми «Ф» № 2148-17 від 28.12.2016, в якій зазначено, що станом на 27.12.2016 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 25024,80 грн., у т.ч. із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 24,80 грн. та з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - Податковий кодекс України).
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2016 році», яким внесено ряд змін до Податкового кодексу України, зокрема, змінено вимоги до об'єкта оподаткування (як елемента транспортного податку). Тобто зміни до об'єкта оподаткування транспортним податком внесено пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2016 рік), в якому такі правила застосовуються.
Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п.267.2.1 Податкового кодексу України є об'єктами оподаткування.
Об'єктами оподаткування у відповідності до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2016) є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Як передбачено підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Пунктом 267.4 Податкового кодексу України встановлена ставка транспортного податку у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 Податкового кодексу України, з розрахунку на календарний рік.
За підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період при сплаті транспортного податку дорівнює календарному року.
При цьому, календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.
Річний обсяг повинен обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу.
Вказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №21-94а13 від 16.04.2013.
Відповідно до підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 01 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Зазначене кореспондує підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за яким контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; а також нормі пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, відповідно до якої, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом, відповідно до статті 54 Податкового кодексу України .
Підпунктом 267.7.1 пункту 267.7 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що транспортний податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
У відповідності до а) підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Разом з тим, відповідно до принципів, встановлених пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, згідно із пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку, який у обов'язковому порядку повинен бути встановлений місцевою радою.
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24.12.2015 рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
Згідно із пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Приписи пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Таким чином, податкові зобов'язання з місцевого податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок.
Згідно з класифікацією доходів бюджету, встановленою статтею 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються, зокрема, за такими розділами, як податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Як було зазначено раніше, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2016 році», згідно з якими змінився критерій відбору легкових автомобілів, які будуть обкладатись транспортним податком, ухвалений 24.12.2015, тобто після 15 липня поточного року.
Відтак, враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися транспортний податок до об'єктів оподаткування, визначених відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII, є 2017 рік.
Так, судом встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зокрема транспортного органом місцевого самоврядування не приймалось.
Щодо застосування, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то суд виходить з наступного.
Враховуючи положення вказаних законодавчих норм, якими передбачено право на встановлення виду податку, його розміру, порядку адміністрування та сплати, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правового акту, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
При цьому, основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Застосовуючи у цій справі принцип верховенства права, суд вважає за необхідне звернутися і до практики ЄСПЛ, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, відносини, що є предметом спору у цій справі підпадають під дію статті 1 Першого протоколу ЄКПЛ, з огляду на те, що майном у цій справі є грошові кошти позивача обов'язок сплати яких визначив податковий орган, а втручання у майнові права позивача допущено податковим органом шляхом визначення транспортного податку, який підлягає сплаті протягом 60 днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, викладену вище, суд вважає можливим застосувати у цій справі висновки ЄСПЛ, викладені у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06 від 14.10.2010).
Так, повторюючи загальні принципи ЄСПЛ у пункті 50.51 наголосив, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Ухвалюючи рішення у справі «Щокін проти України» суть якої зводиться до зобов'язань сплатити прибутковий податок з громадян, визначений податковим органом на підставі поданої ОСОБА_4 декларації, ЄСПЛ вказав (п.п.56, 57), що відсутність чіткості та точності в національному законодавстві, яке передбачало можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону» передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів у майнові права заявника.
Національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливий для платника податку, що відповідає вимогам підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року.
З огляду на викладену позицію ЄСПЛ суд зазначає, що положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону за своїм змістом відповідає вимогам пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що застосування контролюючим органом вищевказаних положень Податкового кодексу у 2016 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
При цьому, судом враховано також, що позивач є власником автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, 2015 року випуску, з об'ємом двигуна 2967 кубічних сантиметрів, а отже згадуваний транспортний засіб не відносився до об'єктів оподаткування транспортним податком у відповідності до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про скасування податкової вимоги № 2148-17 від 28.12.2016, суд зазначає наступне.
Пунктами 59.1 та 59.3 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Суд зазначає, що на момент прийняття податкової вимоги № 2148-17 від 28.12.2016, грошове зобов'язання ОСОБА_1 зі сплати транспортного податку з фізичних осіб на суму 25 000 грн. не набуло статусу узгодженого, у зв'язку із судовим оскарженням податкового повідомлення-рішення №7427-17 від 29.06.2016, яким останньому визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25 000 грн., а відтак у податкового органу були відсутні підстави для прийняття податкової вимоги на суму 25000 грн., у зв'язку із чим податкова вимога форми «Ф» № 2148-17 від 28.12.2016 в частині сплати податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено частинами першою, другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів частини третьої статті 94 КАС України Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №7427-17, винесене Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 28.12.2016 № 2148-17, винесену Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області (Приморське відділення) в частині сплати податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму судового збору 550 (п'ятсот п'ятдесят) грн. 93 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Батрак