Україна
24 березня 2009 р. справа № 2а-11257/08/0570
час прийняття постанови: 13:45
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді
при секретарі Горб О.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
позовом Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш
Байк Україна» (м. Маріуполь)
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
за участю сторін:
представника позивача - Мандров О.А. за дов. від 15.07.2008 року
предсатвника відповідача - Антощук О.С. за дов. від 08.01.2009 року,
Котлубей О.Д. за дов. від 24.02.2009 року
Спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк
Україна» (надалі позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з
адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.
Маріуполя ( надалі відповідач ) про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення № 0000022344/2 від 19.05.2008 року.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Договір оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01.10.2006 року фактично не припинив своєї дії 31.01.2007 року. 31.01.2007 року була укладена додаткова угода про заміну сторони. Фактичне користування приміщенням підтверджується відповідними первинними документами, тому посилання відповідача на п. 4.2. Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставним. Позивач зазначає, що при зарахуванні сум податку на додану вартість (надалі ПДВ) до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Строй Центр» та ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН», він керувався судовою практикою та роз'ясненнями ДПА України, які викладені у листі від 26.01.2007 року № 10-1118/279.
Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що договір оренди № 2/4 від 01.10.2006 року був розірваний 31.01.2007 року. При розірванні цього договору позивач повинен був нараховувати податкові зобов'язання по ПДВ на суму понесених витрат на поліпшення орендованих основних засобів. Щодо правовідносин з ТОВ «Строй Центр» та ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» відповідач визначає, що при отриманні податкових накладних від своїх контрагентів з відповідними недоліками позивач повинен був звернутися до органу податкової служби із заявою у порядку, передбаченому п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Оскільки позивачем такі дії не були виконані, то він не мав права на включення до податкового кредиту відповідних сум ПДВ.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін суд -
Відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 01.10. 2006 по 30.09.2007 року, за результатами якої складений акт від 30.01.2008 року за № 206/23-7/24651206 «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» (код за ЄДРПОУ 24651206) з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування на розрахунковий рахунок платника за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р.». На підставі цього акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2008 року № 0000022344/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 103471 грн. та застосовані фінансові санкції 51735,5 грн.
Позивач оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку. Рішенням про розгляд повторної скарги від 08.05.2008 року № 8945/10/25-0-013 вказане податкове повідомлення - рішення у частині 79791 грн. (основний платіж - 53194 грн., штрафні санкції - 26597 грн.) скасовано. За результатами оскарження відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення № 0000022344/2 від 19.05.2008 року, яким позивачу за порушення п. 4.2, п. 4.9. ст. 4, п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2. п.п. 7.3.1. п. 7.3. п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 75415,5 грн., з яких ПДВ - 50277 грн. та штрафні санкції - 25138,5 грн.
Згідно розшифровки донарахованого податкового зобов'язання, яка надана відповідачем, позивачеві у зв'язку із порушенням п. п.4.2., 4.9. ст. 4, п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон) донараховано ПДВ в сумі 45609 грн., застосовано фінансову санкцію в сумі 22804,5 грн., в т.ч. за період до 01.10.2006 року - 9852 грн. та фінансова санкція в сумі 4926 грн., за період з 01.10.2006 року в сумі 35757 грн. та фінансова санкція 17878,5 грн. Порушення полягають у наступному. Позивач уклав договір оренди нежитлового приміщення з фізичною особою Петенуццо Урбано. Згідно договору позивач здійснив капітальний ремонт орендованого приміщення на загальну суму 543089,89 грн., у тому числі ПДВ - 108617,98 грн. Після закінчення строку дії договору - 31.01.2007 року, орендодавець повинен був відшкодувати позивачеві вартість ремонту. На момент перевірки цього не було зроблено, тому відповідач робить висновок (стор. 23 акту перевірки), що оскільки основні виробничі фонди або невиробничі фонди безоплатно передаються особі, яка не зареєстрована платником податку, то така безоплатна передача чи переведення розглядаються, для цілей оподаткування, як поставка таких основних виробничих чи невиробничих фондів за звичайними цінами, але не менш їх балансової вартості і у такому випадку, позивач повинен був нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ на суму понесених витрат на поліпшення орендованих засобів.
У відповідності до п. 4.2. Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Згідно п. 4.9. Закону, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та фізичною особою Петтенуццо Урбано був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01.10.2006 року, строком дії по 01.09.2007 року. Згідно п. 1 додаткової угоди № 1 від 31.01.2007 року до цього договору сторони досягли згоди про дострокове розірвання вказаного договору оренди з 31.01.2007 року.
12.01.2007 року Петтенуццо Урбано зареєстровано у якості суб'єкта підприємницької діяльності, номер запису про державну реєстрацію 22740000000014145, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія В02 № 502564.
01.02.2007 року позивачем з фізичною особою - підприємцем Петтенуццо Урбано укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/1, предметом якого є те саме приміщення, яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Італійська, 9.
П. 8 вказаного договору оренди вказано, що орендодавець зобов'язаний відшкодувати орендарю, після закінчення договору, вартість невід'ємних поліпшень, які здійснені ним за рахунок власних коштів та з погодження орендодавця
У відповідності до п. 19 вказаного договору витрати, які понесені орендатором на проведення ремонту, будуть прийняті ним на баланс та відшкодовані орендодавцем після повернення орендарем об'єкту оренди за актом прийому-передання з урахуванням зносу.
З огляду на зазначене, фактично сторони договору не змінювались, лише змінився статус орендодавця, а саме П. Урбано був зареєстрований у якості суб'єкта підприємницької діяльності. Доказів фактичного повернення приміщення орендодавцю (акт приймання - передачі, тощо) до матеріалів справи сторонами не надано.
П. 3.1. ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.
Таким чином, матеріалами справи встановлюється відсутність події щодо повернення орендованого майна орендодавцю, тобто основні виробничі фонди або невиробничі фонди безоплатно не передавались особі, яка не зареєстрована платником податку і тому у орендодавця не виникає зобов'язань, передбачених п. 8, 19 договору оренди нежитлового приміщення № 2/4 від 01.10.2006 року, відповідно відсутня операція, яка є об'єктом оподаткування ПДВ. Тому у позивача теж не виникло зобов'язання щодо нарахування податкових зобов'язань з ПДВ на суму понесених витрат у розмірі 108617,98 грн. на поліпшення орендованих засобів.
Згідно розшифровки донарахованого податкового зобов'язання, яка надана відповідачем, позивачеві на порушення п.п. 7.2.1., 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон) донараховано ПДВ в сумі 4668 грн. та застосовано фінансову санкцію в сумі 2334 грн. Порушення полягають у наступному. На думку відповідача, податкові накладні, які видані його контрагентами не відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону, а саме не містять номенклатуру товарів (робіт, послуг) та їх кількість, відповідно позивач не мав права зараховувати суми ПДВ за цими податковими накладними до складу податкового кредиту. Відповідач також вважає, що позивач повинен був надати до податкового органу податкову декларацію за звітний період разом із заявою та скаргою на свого контрагента і тільки після цього він би отримав право на зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Матеріалами справи встановлюється, що між позивачем, ТОВ «Строй Центр» та ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» відбувалися договірні правовідносини згідно договорів. ТОВ «Строй Центр» здійснювало для позивача ремонтно-відділочні роботи на підставі договору підряду № 41 на виконання робіт від 02.10.2006 року, які були сплачені позивачем платіжними дорученнями, після чого йому були надані податкові накладні.
ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» - ремонтно-будівельні на підставі договору підряду № 1072007 на виконання робіт від 01.07.2007 року, які були сплачені позивачем платіжними дорученнями, після чого йому були надані податкові накладні.
В графі «номенклатура поставки товарів (послуг) продавця» податкових накладних, виданих контрагентами позивача, вказано « авансовий платіж згідно угоди № 41» та «передплата за матеріали згідно договору - підряду № 1072007 від 01.07.2007 року».
Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач не мав підстав для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки податкові накладні мають недоліки та оскільки він не надав до податкового органу скаргу на своїх контрагентів, з огляду на наступне.
П.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону визначає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Виходячи із змісту вказаної норми, зрозуміло, що податкова накладна не повинна обов'язково містити реквізит " опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм)", а податкові накладні, які надані позивачеві його контрагентами об'єктивно не можуть містити вказаний реквізит, оскільки вони складені у зв'язку із здійсненням передплати за виконані роботи.
До того ж, до матеріалів справи надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції та проведення розрахунків між позивачем та його контрагентами, а саме: акти виконаних робіт, платіжні доручення, банківські виписки.
Крім цього, відповідачем також здійснені невиїзні документальні перевірки ТОВ «Строй Центр» та ТОВ «Інжинірингова компанія РІКОН» з питань правових відносин з позивачем. За результатами вказаних перевірок складені довідки від 07.04.2008 року № 870/23-4/32939166 та від 12.04.2008 року № 337/23-4/35129004. Зазначені довідки свідчать про те, що контрагентами позивача дійсно були виконані роботи для позивача, які були ним сплачені та нараховані податкові зобов'язання по цих операціях.
Пп. 7.4.5 ст.7 Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За таких підстав, суд вважає, що позивач має право на включення сум ПДВ до податкового кредиту по зазначеним операціям.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких підстав, суд вважає, що перший відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових рішень.
Таким чином, податкові повідомлення - рішення № 0000022344/2 від 19.05.2008
року не може вважатися обґрунтованим та законним, відповідно позовні вимоги щодо
визнання його недійсним підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.
З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.
На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про податок на додану вартість», Наказом ДПА України N 165 від 30.05.97 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037 , ст. 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної
державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000022344/2 від 19.05.2008 року, яким
Спільному підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна»
донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 75415,5 грн.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Спільного
підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Флеш Байк Україна» витрати по
сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Постанову підписано 27 березня 2009 р.
Суддя Наумова К.Г.