06 березня 2017 року Справа № 914/1258/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,
суддів:Євсікова О.О.,
Кролевець О.А.
розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторіа"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р.
та рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р.
у справі№914/1258/16 господарського суду Львівської області
за позовомПриватного підприємства "Вікторіа"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми"
простягнення 906013,90грн.
за участю представників
позивача - Тертичний А.О.;
відповідача - Могильницький А.М.
Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. (суддя Мазовіта А.Б.) у справі №914/1258/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. позовні вимоги Приватного підприємства "Вікторіа" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" 115478,14 грн. основного боргу, 50000 грн. пені, 70758, 48 грн. 15 % річних та 10823,52 грн. судового збору. В частині стягнення 319666,56 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою в частині зменшення пені з 206547,09 грн. до 50000 грн. Приватне підприємство "Вікторіа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в цій частині просить рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. в частині зменшення пені з 206547,09 грн. до 50000 грн. скасувати та винести нове рішення, яким стягнути з відповідача 206547,09 грн. пені.
Заперечуючи проти вимог касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" подало до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог заявника касаційної скарги та просить відмовити у задоволенні його касаційної скарги, залишивши в силі оскаржувані судові акти.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство "Вікторіа" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" основного боргу у розмірі 435144,70 грн., пені - 206547,09 грн., а також 15% річних в сумі 70758,48 грн. та 193563,63 грн. - 7%-го товарного кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2015 р. між Приватним підприємством "Вікторіа" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (покупець) було укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10, за умовами якого постачальник (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки, що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Водночас, судами досліджено, що на виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10342585, 10 грн., що підтверджується видатковими накладними №ВИК00000237 від 22.07.2015 р., №ВИК00000255 від 29.07.2015 р., №ВИК00000256 від 29.07.2015 р., №ВИК00000262 від 31.07.2015 р., №ВИК00000282 від 06.08.2015 р., №ВИК00000310 від 13.08.2015 р., №ВИК00000332 від 20.08.2015 р., №ВИК00000361 від 28.08.2015 р., №ВИК00000373 від 03.09.2015 р., №ВИК00000374 від 03.09.2015 р., №ВИК00000400 від 11.09.2015 р., №ВИК00000417 від 17.09.2015 р., №ВИК00000434 від 22.09.2015 р., №ВИК00000442 від 24.09.2015 р., №ВИК00000465 від 02.10.2015 р., №ВИК00000469 від 02.10.2015 р., №ВИК00000499 від 15.10.2015 р., №ВИК00000517 від 22.10.2015 р., №ВИК00000587 від 02.12.2015 р., №ВИК00000601 від 10.12.2015 р., №ВИК00000614 від 16.12.2015 р., №ВИК00000622 від 23.12.2015 р., №ВИК00000623 від 23.12.2015 р., №ВИК00000629 від 25.12.2015 р., №ВИК00000010 від 14.01.2016 р., №ВИК00000018 від 21.01.2016 р., проте відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання з оплати за отриманий товар, що і стало підставою для виникнення спору у даній справі
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено зобов'язання покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.
Як зазначено судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено частково основний борг у розмірі 319666, 56 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень. Враховуючи часткову оплату, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і апеляційний господарський суд, обгрунтовано припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 319666,56 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, встановивши у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованість вимог позивача стосовно наявної несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про задоволення позову в частині стягнення 115478,14 грн.
В силу положень ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 610, 626, 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Перевіривши обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 15% річних за прострочення виконання зобов'язання, розмір яких, встановлено договором, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про задоволення позову в частині стягнення з ТОВ "Агролайф Корми" 70758, 48 грн.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає також обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відмови ПП "Вікторіа" у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 193563,63 грн. процентів за користування товарним кредитом, оскільки як вірно зазначено судами, з урахуванням положень частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, проценти, які за умовами договору (пункт 2.5) нараховуються за кожен день, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України), яка вже нарахована відповідно до пункту 6.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період. Тоді як відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Разом з тим, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, з посиланням на приписи ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив суму заявленої позивачем до стягнення пені та стягнув з відповідача 50000 грн., що і стало підставою для звернення Приватного підприємства "Вікторіа" до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у даній справі. Колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначений висновок судів передчасним та таким, що здійснений внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.
Згідно пункту 1 статті 230, пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п.3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Разом з цим, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних умов, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту оскаржуваних рішення та постанови вбачається, що в якості обґрунтування зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, судами попередніх інстанцій зазначено лише про те, що відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, а його контрагентами - споживачами є в більшості сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства, які протягом весняно-осіннього періоду не є платоспроможними. При цьому, зазначено також що суди врахували ступінь виконання зобов'язання боржником станом на день розгляду справи та інтереси обох сторін, проте обґрунтованих висновків стосовно зазначеного та конкретних обставин, з посиланням на належні та допустимі докази згідно статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, з яких виходили суди, дійшовши таких висновків, оскаржувані постанова та рішення не містять.
Водночас, суди попередніх інстанцій не надали у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України належної оцінки матеріальним інтересам позивача, його фінансовому стану, наявності інфляційних процесів у економіці держави, систематичності прострочення виконання, тощо.
Тобто судами попередніх інстанцій не було належним чином обґрунтовано виняткової сукупності обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру стягуваної неустойки більш ніж на 75%. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, прийняті судові рішення в частині зменшення заявленої до стягнення пені не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в зазначеній частині та стали наслідком порушення норм процесуального права.
Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, суд дійшов висновку про скасування рішення та постанови судів в частині заявлених позовних вимог про стягнення Приватним підприємством "Вікторіа" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" пені на загальну суму 206547,09 грн.
Під час нового розгляду справи судам слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторіа" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. у справі №914/1258/16 скасувати в частині заявлених позовних вимог про стягнення Приватним підприємством "Вікторіа" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" пені на загальну суму 206547,09 грн. Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.
В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р.у справі №914/1258/16 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В.Владимиренко
Судді О.О.Євсіков
О.А.Кролевець