09 березня 2017 року м. Київ справа № 800/88/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Штульман І.В., вирішуючи питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконними Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VІ та Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ в частині, -
4 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просить:
- визнати незаконним Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VІ;
- визнати незаконним Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ в частині скасування положення частини 2 статті 59 Конституції України та внесення до неї нової статті 1312, якою звужується обсяг вже існуючих прав людини і громадянина, встановлених статтею 59 Конституції України та статтею 244 Цивільного кодексу України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України визначені статтею 1711 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У пункті 1 частини 3 статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
У відповідності до частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Згідно частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Повноваження Конституційного Суду України визначені у статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР, у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції не поширюється на спори про визнання незаконними законів.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконними законів не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 17, 109, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконними Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VІ та Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ в частині.
Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Штульман