07 березня 2017 року м. Київ К/800/21567/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Головчук С.В., Заїки М.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року
у справі № 807/1630/14
за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТ Аутомотив Україне»
про стягнення адміністративно-господарської санкції, -
встановив:
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, відмовлено Закарпатському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в позові до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТ Аутомотив Україне» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 671301,33 грн.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік. Відповідно до рядка 01 звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 2354 осіб. Таким чином, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875 становить 94 особи. Відповідно до рядка звіту 02, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 74 осіб. Відтак, відповідачем не працевлаштовано, відповідно до нормативу, інвалідів в кількості 20 осіб.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правомірно вказували про таке.
Так, за змістом статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом із тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтею 18-1 зазначеного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 02 квітня 2013 року у справі №21-95а13.
З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Головчук
М.М. Заїка