"22" жовтня 2009 р.Справа № 30/171-09-4436
За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Стальканат»,
До відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРПРОМКАНАТ”
Про визнання договору недійсним
Суддя:Рога Н.В.
від позивача:
Представники:
Гювенч О.В. - довіреність №34 від 10.11.2008р.
від відповідача:Оксюта В.В. - довіреність від 12.06.2009р.
СУТЬ СПОРУ: Позивач - Відкрите акціонерне товариство (далі-ВАТ) «Стальканат», звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) ІНТЕРПРОМКАНАТ” про визнання недійсним договору №145 поставки оптової партії товарів від 07.04.2008р., укладеного між сторонами у справі.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
07 квітня 2008 р. між ВАТ «Стальканат» (Постачальник) та ТОВ „ІНТЕРПРОМКАНАТ” (Покупець) було укладено Договір №145 поставки оптової партії товарів, згідно якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець купити продукцію для власних виробничих потреб, асортимент, кількість та цина якої зазначаються в специфікаціях (додатках) до цього Договору та є його невід'ємними частинами.
Від імені ВАТ „Стальканат” зазначний договір був підписаний Генеральним директором Бороган В.А. Позивач вважає, що зазначений Договір від імені ВАТ був підписаний особою, яка не мала та то достатніх повноважень, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до п.7.1 Статуту ВАТ „Стальканат” органами управління товариства є загальні збори акціонерів -вищий орган товариства, Спостережна рада (Наглядова рада відповідно до змін до Статуту від 19.09.2007р.) -наглядовий орган, Генеральний директор -виконавчий орган, ревізійна комісія -контролюючий орган. Відповідно до п.п.8 п.7.3.2 Статуту прийняття рішень стосовно питань, пов'язаних із володінням, користуванням та розпорядженням майном товариства (в тому числі, але не виключно, укладання договорів продажу, міни, лізингу, ренти, застави, іпотеки, управління майном, доручення, комісії на будь-який строк та оренди на строк вище 6 місяців), вартість якого перевищує 50 000 грн. віднесені виключно до компетенції Спостережної (Наглядової) ради.
Позивач по справі вважає, що продукція, яка виробляється ВАТ „Стальканат” є майном, у зв'язку з чим на укладання договорів поставки на суму свище 50 000 грн. потрібно отримання згоди Наглядової ради ВАТ. Наглядова рада ВАТ „Стальканат” своєї згоди на укладання Договору №145 поставки оптової партії товарів від 07.04.2008р. з ТОВ „ІНТЕРПРОМКАНАТ” не надавала.
За таких обставин, позивач вважає, що зазначений Договір має бути визнаний недійсним на підставі п.3 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України, адже, на думку позивача, підписаний ВАТ „Стальканат” 07.04.2008р. Договір поставки з ТОВ „ІНТЕРПРОМКАНАТ” не відповідає волі акціонерів ВАТ „Стальканат”, так як воля товариства виявляється у волі його акціонерів.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно розділу 7.4 Статуту ВАТ „Стальканат” його виконавчим органом є генеральний директор, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства. Єдине обмеження повноважень генерального директора міститься у п.п.є п.7.4.3. Статуту, відповідно до якого генеральний директор самостійно приймає рішення про підписання (укладення) угод (контрактів), за винятком тих, на підписання (укладення) яких відповідно до цього Статуту потрібно одержати обов'язковий дозвіл Наглядової ради. При цьому, відповідно до п.7.3.2 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить вирішення питань, передбачених законом та Статутом товариства, зокрема, надання дозволу Генеральному директору на видачу Товариством будь-яких поручительств та (або) гарантій на суму, що перевищує 50 000 грн. (п.п.4), надання Генеральному директору товариства дозволів на відчуження та \або придбання , набуття іншим способом у власність та (або ) управління корпоративних прав юридичних осіб на суму , що перевищує 10 000 грн. (п.п.5), та надання Генеральному директору товариства дозволу на укладання угод про заставу та іпотеку майна товариства на суму, що перевищує 10 000 грн. (п.п.6).
Відповідач вважає, що Договір №145 під жодну з вищенаведених категорій договорів (правочинів, угод) не підпадає, отже, для укладення оскаржуваного Договору обов'язків дозвіл Наглядової ради потрібний не був.
У положеннях п.п.8 п.7.3.2. Статуту ВАТ „Стальканат” , на думку відповідача, мова йде про виключну компетенцію Наглядової ради щодо прийняття рішень стосовно питань, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням майном товариства, вартість якого перевищує 50 000 грн.
При цьому, на думку відповідача, рішення Наглядової ради та дозвіл Наглядової ради на укладення договорів не є тотожніми поняттями ані за формою, ані за змістом. Зокрема, ці поняття та положення розрізняються у самому Статуті ВАТ „Стальканат”.
Крім того, відповідач зазначив, що згідно п.7.4.2 Статуту ВАТ „Стальканат” генеральний директор вправі без довіреності діяти від імені товариства у відносинах з підприємствами, організаціями, державними органами і громадськими організаціями, іншими юридичними особами та громадянами. За таких обставин, відповідач вважає, що Договір №145 був укладений повноважною особою.
Відповідач також звернув увагу на те, що згідно ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення право чину цією особою. Право чин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення право чину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього право чину. Тобто, наступне схвалення особою договору, укладеного від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту укладення. З моменту укладення Договору №145 між ВАТ „Стальканат” та ТОВ ІНТЕРПРОМКАНАТ” існували сталі господарські відносини , сторонами протягом тривалого часу належним чином виконували умови Договору , зокрема, відповідач надавав заявки про поставку відповідної продукції та оплачував її, а позивач виконував заявки ( виробляв, відвантажував відповідну продукцію) та приймав оплату за продукцію, що підтверджується платіжними дорученнями, видатковими накладними.
За таких обставин, відповідач вважає, що позов ВАТ „Стальканат” задоволенню не підлягає.
Розглянув матеріали справи, суд доходить до такого висновку:
Статтею 46 Закону України «Про господарські товариства»визначено, що в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада (спостережна рада) акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на наглядову раду акціонерного товариства може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про господарські товариства»акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Зазначені установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів.
З огляду на це, наглядова (спостережна) рада може виконувати окремі функції, а отже здійснювати повноваження з питань, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів. При цьому такі функції передаються наглядовій (спостережній) раді статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів.
Відповідно до п.7.3.2 Статуту ВАТ „Стальканат” в редакції , що діяла на момент укладення оскаржуваного Договору, до виключної компетенції Спостережної ради належить вирішення питань, передбачених законом та Статутом товариства, а також переданих Спостережній раді для вирішення Загальними зборами, зокрема, надання дозволу Генеральному директору на видачу Товариством будь-яких поручительств та (або) гарантій на суму, що перевищує 50 000 грн. (п.п.4), надання Генеральному директору товариства дозволів на відчуження та \або придбання, набуття іншим способом у власність та (або ) управління корпоративних прав юридичних осіб на суму, що перевищує 10 000 грн. (п.п.5), та надання Генеральному директору товариства дозволу на укладання угод про заставу та іпотеку майна товариства на суму, що перевищує 10 000 грн. (п.п.6), прийняття рішення у тому числі укладення правочинів стосовно поточної господарської діяльності, що не стосується володіння, користування та розпорядження майном товариства, якщо за умовами такого рішення (у тому числі правочину) передбачено здійснення товариством оплати на суму , що перевищує 500 000 грн. (п.п.7), прийняття рішення стосовно питань , пов'язаних з володінням , користуванням та розпорядженням майном товариства , (в т.ч., але не виключно, укладання договорів продажу, міни, лізингу, ренти, застави, іпотеки, управління майном , доручення , комісії на будь-який строк та оренди на строк вище 6 місяців), вартість якого перевищує 50 000 грн. (п.п.8) тощо.
В обґрунтування позову позивач посилається на порушення при укладанні оскаржуваного Договору п.п.8 п.7.3.2. Статуту ВАТ „Стальканат”, але, у цьому підпункті мова йде про прийняття рішення стосовно питань, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням майном товариства вартість якого перевищує 50 000 грн., а не про укладення поточних господарських договорів, пов'язаних із щоденною господарською діяльністю підприємства. Згідно ж п.7.4.2 Статуту ВАТ „Стальканат” генеральний директор вправі без довіреності діяти від імені товариства у відносинах з підприємствами, організаціями, державними органами і громадськими організаціями, іншими юридичними особами та громадянами.
В силу вищенаведених фактичних обставин справи, суд не може погодитись з доводами позивача, щодо того, що Договір №145 поставки оптової партії товарів від 07.04.2008р. не відповідає волі акціонерів ВАТ „Стальканат” та Статуту ВАТ «Стальканат».
Так, презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 Цивільного кодексу України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.
Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Як встановлено, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною є обов'язковою умовою визнання його недійсним.
Проте суд не вбачає наявності правових підстав для спростування правомірності Договору №145. Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч.1 ст.628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно норм ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте та на підставі вищенаведеного, суд вважає, що при укладені Договору №145, сторонами Договору було в повній мірі дотримано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, зміст укладеного правочину не суперечить чинному законодавству. Особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що підтверджується Статутами обох Товариств та вищенаведеними обставинами справи.
Волевиявлення учасників правочину в момент їх вчинення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Вимоги чинного законодавства, а саме ч.1 ст.208, 712 Цивільного кодексу України, вчинений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Дане підтверджується матеріалами справи . З огляду на це, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач -ВАТ «Стальканат» схвалив оспорений Договір №145, укладений Генеральним директором Бороган В.А.
Відповідно до пункту 9 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»визначено, що як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Згідно п.9.1. Роз'яснення особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Відповідно до п.9.2. Роз'яснення наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на це та враховуючи правову позицію президії Вищого арбітражного суду України, висловлену у Роз'ясненні від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання оспореного Договору №145 поставки оптової партії товарів від 07.04.2008р. недійсним задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Стальканат»- відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили протягом 10-денного строку з дня його підписання.
Рішення підписане 26 жовтня 2009р.
Суддя