"21" жовтня 2009 р.Справа № 16/141-09-3929
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді -Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань -Скоробрух Т.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Зуб А.Ю. за довіреністю № 163 від 11.06.09р.
Від відповідача: Прокопов М.В. за довіреністю від 01.06.2009р.
Від третьої особи: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст.. 77 ГПК України справу за позовом закритого акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” в особі Одеської філії закритого акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія ”ОРАНТА” в особі Одеської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія ”ОРАНТА” за участю якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Карасовського Костянтина Олександровича про стягнення 8 690,91 грн., -
Закрите акціонерне товариство страхова компанія „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” в особі Одеської філії закритого акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” (далі по тексту -ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Одеської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (далі по тексту ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”) про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 6290,20 грн., витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у сумі 375 грн., 3% річних у сумі 283,32 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1742,39 грн. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на необхідність відшкодування збитків, які були заподіяні позивачу, у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування, здійсненого відповідно до договору добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 670536275, укладеного між страховиком (позивачем) та Марченко В.В. (страхувальником).
Ухвалою від 31.08.09р. господарським судом Одеської області було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Карасовського Костянтина Олександровича.
ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” позов ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” було визнано в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі в сумі 5299,05 грн. При цьому, відповідач наголошує на завищенні матеріальної шкоди на суму 991,15 грн. Крім того, відповідач вважає необґрунтованим та безпідставним позов в частині вимог про стягнення витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у сумі 375 грн., 3% річних у сумі 283,32 грн., а також інфляційних витрат у розмірі 1742,39 грн., посилаючись, при цьому, на відсутність прострочених грошових зобов'язань, оскільки ані потерпілий ані позивач не звертався до відповідача з повідомленням про страховий випадок та заявою про виплату страхового відшкодування, а також відсутність підстав, передбачених ст.. 34 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV для покладення на відповідача, як страховика, обов'язку з відшкодування витрат на проведення експертизи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Між ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (Страховик) та гр.. Карасовською Оленою Костянтинівною (Страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу - автомобіля OPEL VECTRA, реєстраційний номерний знак 44023 ОК, шляхом видачі страхового полісу № ВА/6349179. При цьому, за умовами вказаного договору було застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника та гр. Карасовського Костянтина Олександровича. Строк дії договору визначений сторонами з 28.06.2007р. до 27.06.2008р.
За змістом статті 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами. Відповідно до ст. 16 Закону України „Про страхування” N 85/96-ВР від 07.03.1996р. договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Проаналізувавши зміст договору страхування № ВА/6349179, суд доходить висновку, що вказаний договір є договором третього типу відповідно до ст. 15 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV, а саме договором страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі.
Відповідно до постанови по справі № 3-2412/08 від 16.01.2008р., Іллічівським міським судом Одеської області було встановлено, що 08.12.2007р. у м. Іллічівськ по вул..Леніна, гр. Карасовський Костянтин Олександрович (особа, відповідальність якої застрахована згідно з полісом № ВА/6349179), керуючи автомобілем OPEL VECTRA, номерний знак 44023 ОК, в порушення п. 15.12 Правил дорожнього руху, здійснив зупинку автомобіля, але не ввімкнув ручне гальмо, в результаті чого автомобіль самостійно почав рухатися та здійснив наїзд на автомобіль „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН). Відповідно до вказаної постанови, Іллічівським міським судом Одеської області гр. Карасовського Костянтина Олександровича було визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП, у зв'язку з чим, останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 68 грн. При цьому, на час настання страхового випадку діяв договір страхування № ВА/6349179, укладений з відповідачем.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН), який належав гр.. Марченко Вікторії Вікторівні. Згідно з довідкою Третього міжрайонного відділу ДАІ УДАІ ГУ МВС України в Одеській області, автомобіль „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН) отримав наступні механічні пошкодження: було деформовано декоративну накладку на задньому бампері, наявні потертості на кожусі запасного колеса. Згідно з протоколом огляду транспортного засобу № 12-018 від 13.12.2007р. комісією, до складу якої увійшов у тому числі і представник відповідача, також було виявлено і інші пошкодження автомобілю „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН).
Вказаний автомобіль був застрахований закритим акціонерним товариством страховою компанією „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” згідно з полісом страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 670536275 від 08.08.2007р. Страхувальником за вказаним договором страхування виступила гр. Марченко Вікторія Вікторівна.
З метою визначення вартості матеріальної шкоди, завданої володільцю автомобіля „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН), позивачем (страховиком) було замовлено проведення автотоварознавчого дослідження вказаного автомобілю. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріальної шкоди, завданої Марченко В.В., в результаті пошкодження автомобіля „Сузукі” при ДТП вартість матеріальної шкоди, завданої володільцю вказаного транспортного засобу, визначена у розмірі 6309,05 грн. При цьому, згідно з рахунком № 177 від 18.12.2007р., виписаним ПП Хлевним А.В. вартість ремонту автомобілю „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН) складає 7300,20грн.
Відповідно до ст. 25 Закону України „Про страхування” N 85/96-ВР від 07.03.1996р. здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
10.12.2007р. гр.. Марченко В.В. звернулася до страховика - закритого акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” з повідомленням про автоаварію, яка відбулася 08.12.2007р.
В подальшому, 18.12.2007р. гр.. Марченко В.В. звернулася до позивача (страховика за договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 670536275 від 08.08.2007р.) з заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 7300,20 грн..
Згідно з страховим актом № 1783, складеним на підставі вказаної заяви, пошкодження автомобілю „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН), що відбулося 08.12.2007р. внаслідок зіткнення із автомобілем OPEL VECTRA, номерний знак 44023 ОК, було визнано страховим випадком та було розраховано суму страхового відшкодування у розмірі 6290,20 грн.
В свою чергу, на підставі вказаних документів, ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” платіжним дорученням № 167 від 21.01.2008р. ПП Хлевному А.В. було перераховано 6290,20 грн. страхового відшкодування, яке мало бути сплачено вигодонабувачу (страхувальнику) за договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 670536275 від 08.08.2007р. Крім того, страховиком (позивачем) було здійснено оплату вартості проведеної експертної оцінки у розмірі 375 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2981 від 27.12.2007р. та рахунком № 12-002 від 20.12.2007р.
Відповідно до ст. 27 Закону України „Про страхування” N 85/96-ВР від 07.03.1996р. до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Крім того, аналогічні вимоги містить і стаття 993 ЦК України.
Положеннями ч.1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В свою чергу, відповідно до ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З огляду на наведені положення діючого законодавства України, ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” звернулося до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення в порядку регресу з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 6290,20 грн., витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у сумі 375 грн., а також 3% річних у сумі 283,32 грн., та інфляційних витрат у розмірі 1742,39грн., нарахованих на суму фактично сплаченого страхового відшкодування у розмірі 6290,20 грн..
Проаналізувавши вимоги чинного законодавства України, наявні в матеріалах справи документи та доводи представників сторін, суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” позову, з огляду на наступне.
Дійсно, за змістом наведених по тексту рішення вище приписів ст. 27 Закону України „Про страхування” N 85/96-ВР від 07.03.1996р. та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Відповідно до чинного законодавства реалізація страховиком права регресної вимоги можлива тільки після виплати страховиком страхового відшкодування та одержання його страхувальником (правонаступником страхувальника або особою, визначеною умовами договору страхування).
Крім того, згідно з статтею 34 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було відомо про настання страхового випадку, про що свідчить зміст протоколу огляду транспортного засобу № 12-018 від 13.12.2007р., відповідно до якого відповідач направив свого представника для огляду транспортного засобу автомобілю „Сузукі” (номерний знак ВН 2052 ВН). Однак, зі змісту заперечень вбачається, у триденний термін відповідач не направив аварійного комісара або власного експерта для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
При цьому, відповідно до п. 37.1. ст.. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
В свою чергу, відповідно до ст.. 35 цього ж Закону для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися: а) найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; б) назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих; ґ) обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства; д) розмір шкоди; е) підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.
Однак, під час розгляду даної справи було встановлено, що на момент подання даного позову до суду будь-яких звернень та заяв щодо виплати страхового відшкодування з переліком передбачених у статті 35 вказаного Закону документів, а також відшкодування витрат, понесених у зв'язку з проведенням експертизи, ані позивач, ані потерпілий до ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” не подавали. Жодних доказів спростовуючих викладене позивачем з дотриманням вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України суду представлено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк виплати ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” страхового відшкодування на підставі договору № ВА/6349179 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного з гр.. Карасовською О.К. та витрат, понесених позивачем у зв'язку з проведенням експертизи, на момент звернення ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” до суду з даним позовом не настав.
З урахуванням наведених висновків суду, слід звернутися до статті 1 ГПК України, приписами якої встановлено, що до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За переконанням суду, зміст приведеної законодавчої норми чітко встановлює правило для перелічених суб'єктів господарського права на звернення до суду за захистом саме своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів. При цьому, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, за результатами розгляду даного спору суд дійшов висновку, що на момент звернення ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” до суду з даним позовом у позивача не виникло право пред'явлення вимог щодо стягнення страхового відшкодування та витрат, понесених позивачем у зв'язку з проведенням експертизи, а відтак не виникло і кореспондуюче цьому праву грошове зобов'язання ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” з виплати страхового відшкодування та витрат, понесених позивачем у зв'язку з проведенням експертизи. Наведене свідчить про відсутність факту порушення прав позивача, та тягне за собою необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині позовних вимог. При цьому, суду не вбачається за доцільне надавати правову оцінку розміру заявленої до стягнення суми страхового відшкодування з огляду на вищенаведені висновки суду.
Враховуючи позицію позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз наведеної законодавчої норми дозволяє суду дійти висновку, що настання обов'язку із сплати трьох відсотків річних та інфляційних витрат можливо лише за одночасної наявності двох умов: існування грошового зобов'язання та його прострочення.
Як зазначалося по тексту рішення вище, у відповідача на момент звернення ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” з даним позовом не виникли грошові зобов'язання із сплати страхового відшкодування позивачу, а тим більш відсутній факт прострочення цих зобов'язань.
За таких підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 283,32 грн. та інфляційних витрат у сумі 1742,39грн., нарахованих позивачем на суму фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, огляду на вищенаведені висновки, суду не вбачається за доцільне надавати правову оцінку розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат.
Таким чином, суд оцінює заявлені ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” до ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” позовні вимоги про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування, витрат, понесених позивачем у зв'язку з проведенням експертизи, та 3% річних та інфляційних витрат як необґрунтовані та такі, що не базуються на законних підставах.
При цьому, зважаючи на правову позицію відповідача щодо позовних вимог ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 5299,05 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Однак, в даному випадку, з огляду на наведений по тексту рішення вище правовий аналіз ситуації, яка виникла між сторонами по справі, визнання відповідачем вказаних позовних вимог суперечить діючому законодавству.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” щодо стягнення в порядку регресу з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 6290,20 грн., витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у сумі 375грн., 3% річних у сумі 283,32 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1742,39 грн.
Підсумовуючи зазначене, суд доходить висновку щодо необґрунтованості, неправомірності заявлених ЗАТ СК „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 625, 933, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст. 15, 22, 34, 35, 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року № 1961-IV, ст. ст. 16, 27 Закону України „Про страхування” N 85/96-ВР від 07.03.1996р., ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. У позові відмовити.
2. Видати закритому акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” в особі Одеської філії закритого акціонерного товариства страхової компанії „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” /65058, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4д, оф. 32, бізнес центр „Шевченківський”, п/р 26506090574 у ООФ АППБ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 328351, код ЄДРПОУ 26015795 / довідку на повернення зайве сплачених витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 197 грн. 00 коп. / сто дев'яносто сім грн. 00 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст.ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення підписано 21.10.2009р.
Суддя