Єдиний унікальний номер № 201/2794/16-к
Номер провадження 1-кп/201/32/2017
03 березня 2017 року м. Дніпро
вул. Паторжинського, 18а
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Солонянської виправної колонії № 21 УДПтСУ у Дніпропетровській області, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 20 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650000245 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 20 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650000245 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
До підготовчого судового засідання потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та його законний представник ОСОБА_8 , не з'явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином, надали суду заяви про проведення підготовчого судового засідання за їх відсутності через різні об'єктивні причини, а тому суд вважає за можливе провести підготовче судове засідання за їх відсутності, враховуючи наявні в матеріалах кримінального провадження заяви останніх.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 висловила думку про можливість призначення судового розгляду за даним обвинувальним актом, вважаючи його відповідним вимогам ст. 291 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 погодився із думкою прокурора та вважав за можливе призначити судовий розгляд за вказаним обвинувальним актом.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши наданий суду обвинувальний акт та матеріали, додані до нього, суд приходить до висновку про неможливість призначення судового розгляду за цим обвинувальним актом, з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, ст. 291 цього кодексу, з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.
До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов'язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.
Відповідно до доктринального тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.
Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
При цьому, п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
В положеннях ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, зокрема, презумпція невинуватості, тощо.
Статтею 7 КПК України визначені загальні засади кримінального провадження, зокрема презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Ст. 17 КПК України зазначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено і встановлено вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «…Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (AllenetdeRibemont, §41; Daktarasv.Lithuania, §§41-43; Butkeviciusv. Lithuania, §49).
Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що суд чи посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину.
Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)….»
Крім того, аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «…Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308).
Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. ), 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року).
У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса (Dektaras),п. 43)….».
Даний перелік Рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення презумпції невинуватості з боку правоохоронних органів не є вичерпним і свідчить про те, що дотримання презумпції невинуватості є вкрай важливим і недотримання якої є наслідком порушення п.2 ст.6 Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року, ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України.
З огляду на викладене, враховуючи, що дійсно в обвинувальному акті, зокрема у викладі фактичних обставин та при викладі обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , прокурор ОСОБА_3 у стверджувальній формі зазначає, що ОСОБА_4 «продовжуючи свою злочинну діяльність…», «умисні дії ОСОБА_4 виразилися у нападі з метою заволодіння чужим майном….», «обставини, які обтяжують покарання підозрюваного ОСОБА_4 , передбачені ст. 67 КК України - вчинення злочину щодо малолітнього…», суд приходить до висновку про неприпустимість тверджень про вчинення ОСОБА_4 злочинів в обвинувальному акті, враховуючи що винуватість останнього не встановлена обвинувальним вироком суду, що призвело до порушення принципу презумпції невинуватості, які можуть впливати на формування позиції суду та думку громадськості.
Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку, має місце порушення вимог КПК України, що в свою чергу, позбавляє суд можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, та є безумовною підставою для повернення обвинувального акту прокурору.
Окрім того, відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Як вбачається із наданого суду обвинувального акту потерпілими у даному кримінальному провадженні є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
Водночас, в порушення вимог п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, наданий суду обвинувальний акт не містить відомостей про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням кожному з потерпілих.
Більш того, при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, за епізодом обвинувачення відносно потерпілої ОСОБА_5 , зазначено, що обвинувачений ОСОБА_4 в результаті розбійного нападу на останню, заволодів її майном - мобільним телефоном, вартістю 1 399 гривень та гаманцем, вартістю 44 гривні, в якому знаходилася картка «Універсальна» ПАТ КБ «Приватбанк».
При цьому, в обвинувальному акті вказано, що « ОСОБА_4 разом із викраденим майном зник з місця вчинення кримінального правопорушення, та заволодівши карткою «Універсальна» ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , що належить потерпілій, однак взагалі не вказано, а значить і не встановлено, чи представляє для ОСОБА_5 зазначена картка матеріальну цінність, чи ні, що свідчить про не встановлення органом досудового розслідування в повному обсязі обставин, передбачених ст. 91 КПК України, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Отже, наведені вище порушення вимог кримінального процесуального закону позбавляють суд можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки не можуть бути усунені під час судового розгляду.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному 20 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650000245 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, повернути прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області, з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ст. 291 цього кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 314 КПК України, суд,
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному 20 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650000245 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, повернути прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області, з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.
Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.
Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1