Справа № 201/16507/16-ц
2/201/699/2017
02 березня 2017 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Демидової С.О.
за участю секретаря Пісчанської Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 29 травня 2013 року слідчим СВ Покровського РВ ГУМВД України в Дніпропетровській області до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013040540000512 внесено відповідні відомості та зареєстроване кримінальне провадження відносно неї за ознаками правопорушення передбаченого ч.1 ст. 356 КК України. 21 серпня 2013 року перекваліфіковано дії на ч.2 ст. 197-1 КК України. 27 серпня 2013 року слідчим СВ Покровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, а саме в самовільному зайнятті земельної ділянки, вчинене особою в зонах особливого режиму використання земель. Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року, який залишений без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року, позивача засуджено за ч.2 ст. 197-1 КК України до 3 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року суд повернув прокурору обвинувальний акт, та ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2015 року зазначену ухвалу скасовано. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року кримінальну справу направлено на розгляд до Васильківського районного суду Дніпропетровської області. Начальником Покровського відділу Синельниківської місцевої прокуратури ОСОБА_2 03 жовтня 2016 року винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12013040540000512 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України. Підставою для відмови від обвинувачення стало те, що Вищим спеціалізованим судом зазначено, що дії позивача пов'язані з протиправним використанням земельної ділянки були спрямовані на отримання корисних властивостей земельної ділянки - викіс трави для реалізації на сіно та не були поєднані фактичним заволодінням земельної ділянки, що свідчить про передчасність висновку суду про вчинення самовільного зайняття земельної ділянки. Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року закрито кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 197-1 КК України. Позивач перебувала під слідством і судом 37 місяців, що негативно вплинуло на її душевний стан і завдало страждань, погіршились стосунки з оточуючими людьми, юридичними особами, односельчанами та органами виконавчої влади. Позивач впродовж тривалого часу була позбавлена можливості вести звичайний спосіб життя, вимушена пристосовуватись до несприятливих обставин, були порушені нормальні життєві зв'язки. Тому позивач просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 200 000 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Державної казначейської служби України заперечував проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність підстав, встановлених ч.2 ЗУ «Про порядок відшкодування школи, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди, не надано розрахунки та належні докази.
Представником прокуратури Дніпропетровської області надано до суду письмові заперечення, відповідно до яких прокуратура Дніпропетровської області не згодна з позовними вимогами та заперечує проти їх задоволення в зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували правомірність стягнення саме 200 000 грн., а також позовна заява не містить належних обґрунтувань завданої моральної шкоди.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 28 травня 2013 року до ЧЧ Покровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшов рапорт працівників СДСБЕЗ Покровського РВ про виявлення факту самовільного укосу трави приватним підприємцем ОСОБА_1 без будь-яких дозвільних документів та за відсутності договору оренди землі. Відомості за даним фактом СВ Покровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області 29 травня 2013 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040540000512 за ознаками ст. 356 ч.1 КК України.
Постановою слідчого СВ Покровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 серпня 2013 року перекваліфіковано дії по кримінальному провадженню № 2013040540000512 зі ч.1 ст. 356 КК України, на ч.2 ст. 197-1 КК України /а.с.10/
Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року, який залишений без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року, позивача визнано винною в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття покарання та встановлено іспитовий строк 2 роки /а.с.13-20/.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 204 року вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції /а.с.21-22/.
Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року клопотання прокурора Покровського району Дніпропетровської області про повернення обвинувального акту задоволено. Повернуто прокурору Покровського району Дніпропетровської області обвинувальний акт, складений відносно ОСОБА_1, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України /а.с.23/. Вказана ухвала скасована ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2015 року, призначено новий судовий розгляд в тому самому суді в іншому складі /а.с.24-25/.
В подальшому ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року подання Покровського районного суду Дніпропетровської області про вирішення питання підсудності кримінального провадження щодо ОСОБА_1 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України задоволено, матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом щодо ОСОБА_1 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, направлено до територіально наближеного Васильківського районного суду Дніпропетровської області для здійснення судового розгляду.
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року прийнято відмову прокурора Лісневського Д.О. від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 2013040540000512 від 29 травня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 197-1 КК України. Закрито кримінальне провадженні № 2013040540000512 від 29 травня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 197-1 КК України /а.с.32-36/.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Вичерпний перелік підстав, з яким пов'язується виникнення у особи права на відшкодування шкоди, визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Так, статтею 1 Закону встановлено, що підставами для відшкодування шкоди є незаконне засудження, незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, накладення штрафу; незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 11 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, з відповідними змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Вимоги до письмових доказів встановлені ст. 64 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
В той час, ст. 59 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують спричинення їй моральних страждань та в чому полягали її моральні страждання. Також позивачем не надано доказів на підтвердження зміни способу її життя.
Окрім того, позивачем зазначено, що спричинену їй моральну шкоду вона оцінює в 200 000 грн. В той же час, в своєму позові позивач не зазначила з яких міркувань та критеріїв вона виходила оцінивши свої моральні страждання саме в таку суму.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивач в позовній заяві та під час судового розгляду не надав належних доказів наявності моральної шкоди на підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили. після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя С.О. Демидова