СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/13013/16-ц
пр. № 2/759/1096/17
06 березня 2017 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Войтенко Ю.В.
секретаря - Самчик І.М.
позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Державна міграційна служба у Святошинському районі м. Києва, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, який в подальшому було уточнено та просить суд постановити рішення, яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. Позов аргументує тим, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 31/100 частина квартири під номером АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу частини квартири від 17 вересня 2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у реєстрову книгу за № д. 1277-166, реєстровий запис № 8728 від 29 вересня 2004 року. Зазначена 31/100 частина квартири складає одну кімнату №46 житловою площею 12,3 кв.м., загальна площа 24,22 кв.м. В спірній квартирі зареєстровані члени сім'ї позивача, а також, відповідач, який був чоловіком доньки позивача. Після розлучення відповідач у вказаній квартирі фактично не проживає, поряд з цим, у позивача виникають проблеми із сплатою надмірних комунальних послуг, у зв'язку з чим, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, зазначивши, що відповідач не проживає у вказаній квартирі більше двох років, не бере участі в утриманні вказаної квартири, не залишив в квартирі своїх особистих речей. Пояснила, що вимушена була звернутись до суду у зв'язку з наявністю заборгованості за житлово-комунальні послуги, на підтвердження чого надала відповідні повідомлення та договір про надання розстрочки (а.с.14,15).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 42, 50), в тому числі шляхом публікації оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» №33 (5902) від 21 лютого 2017 року, про причини неявки суду не повідомив, заперечень, пояснень щодо позову не надавав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Треті особи, в судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України
Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, суд дійшов до таких висновків.
Згідно з ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 31/100 частина квартири під номером АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу частини квартири від 17 вересня 2004 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у реєстрову книгу за № д.1277-166, реєстровий запис № 8728 від 29 вересня 2004 року. Зазначена 31/100 частина квартири складає одну кімнату № 46 житловою площею 12,3 кв.м., загальна площа 24,22 кв.м. (а.с. 4).
В спірному житлі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що підтверджується довідкою Форми-3 КК «Центр комунального сервісу» м. Києва від 17.08.2016 року (а.с. 5).
Відповідач ОСОБА_3 не проживає за адресою: АДРЕСА_1, кім.46 з травня 2015 року по теперішній час. За твердженням позивача, відповідач особистих речей в квартирі немає, квартирою не цікавиться, не сплачує квартплату та комунальні послуги, тобто не відноситься до спірного житла як до свого постійного місця проживання. Вказане підтверджується актом від 28.10.2015 року, висновками про перевірку матеріалів, зареєстрованих в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення від 02.11.2015 р., від 10.07.2015 р. (а.с. 7).
Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний (а.с. 8).
Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015р. з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 750 грн на кожну дитину (а.с.32).
В частині 1 ст.316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
А у відповідності до частини 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Крім цього, відповідно до частини 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В статті 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживанняі проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.7 Закону України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Частина 2 ст.405 ЦК України вказує про те, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Крім того, відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено також і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Верховною радою УРСР 19 жовтня 1973 року (ст. 11), з якого вбачається, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права.
Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Згідно з вимогами ст. 8 ЦПК України суд вирішуючи справу діяв відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з яких вбачається, що право на житло є невідчужуваним та непорушним правом особи, тому воно гарантується і не може бути скасовано.
Відсутність відповідача ОСОБА_3 за місцем реєстрації підтверджується показами позивача, актом від 28.10.2015 року, затвердженим начальником ЖЕД-6. Витрати по оплаті квартирної плати та комунальних послуг відповідач не несе.
Невід'ємною умовою застосування норм ст.405 ЦК України є відсутність особи без поважних причин понад один рік.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про те, що в судовому засіданні встановлені обставини, які свідчать про відсутність відповідача ОСОБА_3 за місцем реєстрації понад один рік і доказів про поважність причин такої відсутності суду не надано, що відповідно до частини 2 ст.405 ЦК України є правовою підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням та задоволення позову.
Відповідно до ст.88 ЦПК України суд присуджує стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 551,21 грн.
Окрім того, позивачем надано докази, понесених витрат на публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача до суду в газеті «Урядовий кур'єр» в розмірі 336.00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 328, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, Законом України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст.ст.10, 30, 60, 61, 88, 179, 209,212-215, 218 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Державна міграційна служба у Святошинському районі м. Києва, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 551,21 грн, а також суму витрат пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в сумі 336,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України - шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України - після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.В. Войтенко