28.02.2017 р. Справа № 914/3678/15
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
скарги ОСОБА_1 міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м.Львів
на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України, м.Київ
у справі №914/3678/15
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ
до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м.Львів
про стягнення 28254547,65 грн.
За участю представників сторін:
від скаржника не з'явився;
від стягувача ОСОБА_2;
від ДВС ОСОБА_3
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
Суть: Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго” звернулось до господарського суду Львівської області із скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить визнати дії державного виконавця незаконними та визнати недійсними постанови від 05.07.2016 р. ВП № 51338962 про стягнення виконавчого збору і постанови від 05.07.2016 р. ВП № 51338962 про арешт коштів боржника.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.08.2016р. у справі №914/3678/15 скаргу ОСОБА_1 міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України задоволено, визнано незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України щодо винесення постанови від 05.07.2016р. ВП №51338962 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1261222,78 грн. та постанови від 05.07.2016р. ВП №51338962 про арешт коштів боржника в межах суми 13873450,54 грн., визнано недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України від 05.07.2016р. ВП №51338962 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1261222,78 грн. та визнано недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України від 05.07.2016р.
ВП №51338962 про арешт коштів боржника в межах суми 13873450,54 грн.
Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. ухвалу господарського суду Львівської області від 30.08.2016р. у справі №914/3678/15 залишено без змін, апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2016р. касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України задоволено частково, ухвалу господарського суду Львівської області від 30.08.2016р. і постанову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. у справі №914/3678/15 скасовано, а справу в частині розгляду скарги комунального підприємства “Львівтеплоенерго” на дії органу Державної виконавчої служби передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Ухвалою суду від 16.01.2017р. скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.02.2017р. Ухвалою суду від 07.02.2017р. розгляд скарги відкладено на 28.02.2017р.
В судове засідання з'явились представники стягувача та ДВС. Представник ДВС проти задоволення скарги заперечив.
Розглянувши скаргу на дії органу державної виконавчої служби, суд встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі №914/3678/15 вирішено стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 25224455,56 грн. (з яких: 15874417,12 грн. - основний борг; 6840999,47 грн. - інфляційні; 283860,68 грн. - 3% річних; 2225178,29 грн. - пеня) з розстрочкою виконання рішення на дванадцять місяців із проведення щомісячно до 17-го числа, починаючи з січня 2016 року, виплат у розмірі 2102037,96 грн., а останні два місяці (до 17.11.2016 р. та до 17.12.2016 р. ) - 2102037,98 грн.
Предметом спору у справі № 914/3678/15 було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 2244/14-БО-21 від 22.01.2014р.
Зазначене рішення залишено без змін постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016 р. у справі № 914/3678/15.
23.02.2016 р. на виконання рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі № 914/3678/15 видано відповідні накази.
Станом на 01.05.2016 у боржника була передплата за іншим договором поставки природного газу (від 15.12.2015 № 1398/16-БО-21) у сумі 7420281,92 грн., у зв'язку з чим боржник надіслав стягувачу листа від 31.05.2016 № 05-6481 з проханням зарахувати вказану переплату як оплату за договором купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 №2244/14-БО-21 (на часткове погашення заборгованості згідно з рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2015 у справі №914/3678/15).
У цьому листі боржник просив також зарахувати як часткове погашення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 №2244/14-БО-21 такі платежі: від 11.05.2016р. у сумі 2224565,41 грн.; від 12.05.2016р. у сумі 265471,63 грн.; від 13.05.2016р. у сумі 89681,04 грн.
Стягувач зарахував зазначені платежі як погашення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 №2244/14-БО-21, що підтверджується актом звірки між сторонами від 31.05.2016.
Крім того, станом на 23.06.2016 у боржника була передплата за договором поставки природного газу від 29.03.2016 № 198/16-ПР-13 у сумі 1765613,36 грн., у зв'язку з чим боржник надіслав стягувачу листа від 23.06.2016 №05-7324 про зарахування зазначеної передоплати як оплати за договором купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 № 2244/14-БО-21, і стягувач здійснив таке зарахування, що підтверджується актом звірки між сторонами від 30.06.2016.
Станом на 05.07.2016 (день винесення оскаржуваних постанов) боржник згідно з рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2015 у цій справі мав сплатити 12612227,76 грн. (з 17.01.2016 по 17.06.2016); боржником погашено заборгованість у сумі 11765613,36 грн., і, отже, на зазначений день прострочило оплату в сумі 846614, 40 грн.
Однак, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 10.06.2016 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 51338962) з виконання наказу господарського суду Львівської області від 23.02.2016 р. у справі №914/3678/15.
05.07.2016 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 51338962 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1261222,78 грн.
05.07.2016 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП №51338962 про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках у банківських установах та належать ЛМКП “Львівтеплоенерго” у межах суми 13873450,54 грн.
Не погоджуючись із постановами від 05.07.2016 р. ВП №51338962 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1261222,78 грн. та накладення арешту на кошти боржника у межах суми 13873450,54 грн., ЛМКП “Львівтеплоенерго” звернулось до господарського суду зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить визнати зазначені постанови недійсними, а дії державного виконавця щодо винесення таких постанов протиправними.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органом Державної виконавчої служби), примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
За приписами ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органом Державної виконавчої служби), державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби), примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.
Згідно ч.2 ст.25 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Частинами 1 і 3 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби) встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби), заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно з пп. 3.4.3 п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (надалі- Інструкція), у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до пп. 3.7.2 п. 3 Інструкції, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
Суд звертає увагу скаржника, що згідно із абзацом другим частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби) виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
Крім того, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби) сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що боржник чи стягувач письмово повідомив державного виконавця про самостійне (часткове) виконання боржником рішення суду внаслідок чого, станом на 05.07.2016р. боржник прострочив оплату лише у сумі 846614, 40 грн., а відтак боржник не дотримався вимог ч.5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону чинній на час винесення оскаржуваних постанов органу Державної виконавчої служби) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Таким чином, враховуючи те, що боржник (скаржник) не дотримався вимог ч.5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" та письмово не повідомив державного виконавця про самостійне (часткове) виконання рішення і не надав документального підтвердження такого виконання, беручи до уваги те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", а постанова про арешт коштів боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні, оскільки державний виконавець виносячи оскаржувані постанови діяв у межах та у відповідності до вимог приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє (п.9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення скарги на дії ДВС, а отже у задоволенні скарги слід відмовити.
Отже, враховуючи обставини встановлені судом, керуючись ст.ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України у справі №914/3678/15.
2. Ухвала може бути оскаржена до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду в порядку і строки вказані в ст.ст.91-93 ГПК України.
Суддя Петрашко М.М.