Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" лютого 2017 р.Справа № 922/4117/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши справу
за позовом Заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі
позивача 1 - Міністерства оборони України, 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 000340022;
позивача 2 - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, код ЄДРПОУ 07923280;
до відповідача 1 - Харківської міської ради, 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243;
відповідача 2 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, 61058, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1;
про визнання недійсним рішення Харківської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та вилучення земельної ділянки,
за участю представників:
прокурора - Волик О.Г (посвідчення № 035279 від 26.08.2015);
позивача 1 - Вельма І.О. (довіреність №220/466/д від 26.12.2016);
позивача 2 - Сумцова Н.В. (довіреність №10010 від 29.12.2016);
відповідача 1 - Настусенка Д.Д. (довіреність №08-11/180/2-17 від 12.01.2017);
відповідача 2 - ОСОБА_6 (довіреність № 2220 від 11.11.2016);
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Суть спору:
Заступник військового прокурора Харківського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова з позовом до Харківської міської ради і приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради № 1473/14 від 26.02.2014, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, укладеного відповідачами 29.09.2014; та вилучення у приватного підприємця ОСОБА_2 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова вказаної земельної ділянки.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2015 р. по справі № 922/4117/15 позовні вимоги прокурора задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 р. рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2016 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015 р. у справі № 922/4117/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд господарському суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2016 у позові відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 922/4117/15 рішення господарського суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016 р. касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону задоволено частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 922/4117/15 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2016 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Автоматизованою системою документообігу суду було здійснено визначення судді для розгляду справи № 922/4117/15, та на підставі протоколу від 23.12.15 р. справу № 922/4117/15 призначено для розгляду судді Новіковій Н.А.
Ухвалою суду від 26 грудня 2016 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.01.2017 о 12:20 год.
Ухвалою суду від 11.01.2017 було відкладено розгляд справи на 15.02.2017 об 11:00 год.
Суд перейшов до розгляду справи по суті у судовому засіданні 15.02.2017 р.
Ухвалою суду від 15.02.2017 р. розгляд справи було відкладено на 27.02.2017 о 10:00 год. з метою витребування у прокурора інформації та здійснення запиту до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Цією ж ухвалою було виключено зі складу учасників процесу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Харківську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.
На виконання вимог суду, прокурором було надано до матеріалів справи завірену копію інформації Харківського міського бюро технічної інвентаризації стосовно нерухомого майна, що було розташоване за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 та належало на праві власності ТОВ "Сафарі-Україна".
З наданих прокурором листів вбачається, що на запит директора ТОВ "Сафарі-Україна" комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" надано відповідь від 06.11.2012 року № 2392230 відносно того, що у зв'язку із знесенням нежитлових будівель літ. А-1, Б-1, В-1, Г-1, Д-1, Е-1, Ж-1, З-1, К-1, Л-1, М-1, Н-1, О-1, П-1, які розташовані по АДРЕСА_2, реєстрація права власності за ТОВ "Сафарі-Україна" на ці будівлі анульована.
Прокурор у судовому засіданні та у наданих поясненнях позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що однією із підстав позову є саме рішення Харківської міської ради народних депутатів трудящих №19/244-свід 25.06.1951, яким було виділено спірну земельну ділянку Харківській КЕЧ району орієнтовною площею 45 га на західних схилах "Залютіного яру" м. Харкова. Вказане рішення не скасовано. Крім того, зауважив, що вказана земельна ділянка використовувалася Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова за радянських часів за цільовим призначенням для потреб оборони в якості єдиного стрільбища на території м. Харкова та в подальшому була забудована з метою розміщення стрілецько-стендового комплексу, який тривалий час перебував у користуванні гарнізонної ради Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу. Також наголосив, що підставою позову є і рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 по справі №5023/4224/12, що залишене силі постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014, яким позов військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Харків до ТОВ "Хантер" (ліквідоване у 2013 році), Харківської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про визнання недійсним договору, задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу стрілецько-стендового комплексу Ради спортивного товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України, укладений 28.12.2000. Зауважив, що як Міністерство оборони України, так і КЕВ м. Харків за період з 29.11.2000 по 29.12.2000 були позбавлені фактично можливості належного оформлення земельної ділянки стрілецько-стендового комплексу, виготовлення технічної та правовстановлюючої документації на останню, у зв'язку із чим і виявилось можливим його подальше протиправне відчуження ТОВ "Хантер" разом із земельною ділянкою ТОВ "Сафарі Україна" та надалі привласненням фактичним засновником зазначених товариств ОСОБА_2
Представник позивача 1 підтримує вимоги прокурора у повному обсязі, у судових засіданнях та у наданих письмових поясненнях (вх.№ 5266 від 15.02.2017 року) просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі вказуючи, що спірна земельна ділянка має статус військового майна та повинна перебувати у державній власності, а тому Харківська міська рада будь-яким чином позбавлена права вирішення питання щодо зміни цільового призначення земель державної власності та їх подальшої передачі в оренду третім особам, а тому вищезазначене рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.2014 року та договір оренди землі від 29.09.2014 року є такими, що не відповідають вимогам Закону.
Представник позивача 2 у повному обсязі погоджується з поясненнями та правовою позицією прокурора та позивача 1, наголошуючи на ідентичності спірної земельної ділянки стрілецько-стендового комплексу Ради Спортивного Товариства Військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України (стенд Харківських мисливців "Залютін Яр"), якій було надано статусу військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - 258, із земельною ділянкою наданою в оренду відповідачу 2 та поглинання останньої - ділянкою пл. 4,3 га, правовий статус якої встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 року по справі № 5023/4224/12. Ці обставини, на думку позивача 2, що співпадає з позицією прокурора та позивача 1, підтверджуються, крім вищезазначеного рішення суду, рішенням виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютиного яру для використання під стрільбище; актом прийому-передачі земельної ділянки, будівель, споруд та майна стенду Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000, згідно якого Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України здало, а Харківська КЕЧ, як структурний підрозділ Міністерства оборони України, прийняло на облік земельну ділянку площею 25,46 га, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву (вх. №5267 від 15.02.2017), а представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначив, що спірна земельна ділянка, яка розташована у АДРЕСА_2, і яка була передана ОСОБА_2 в оренду, є комунальною власністю і належить до земель житлової та громадської забудови. Зауважив, що доказами, які підтверджують, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови є також додана до позовної заяви копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в якому також зазначено, що власником цієї земельної ділянки є Харківська міська рада. Крім того, вказав, що у матеріалах справи міститься копія рішення Харківської міської ради від 03.10.2007 №196/07 «Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», що є підставою для формування земельної ділянки та її державної реєстрації, що не скасоване та не оскаржувалося, а також копія рішення Харківської міської ради від 17.04.2013 №1102/13 «Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на розробку технічної документації щодо становлення (відновлення) меж земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», на підставі якого припинено ТОВ "Хантер" право користування земельною ділянкою площею 5,0394 га за його добровільною відмовою, а ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо спірної земельної ділянки. Наголосив, що рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 №1473/14 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», яким ФОП ОСОБА_2 надано в оренду спірну земельну ділянку площею 5,0394 га по АДРЕСА_2 із земель житлової та громадської забудови, було прийнято на підставі вищевказаного рішення про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, і на підставі якого спірна земельна ділянка сформована, та права на яку зареєстровані згідно із вимогами закону. Цільовим призначенням спірної земельної ділянки є землі житлової та громадської забудови. Документів, які б підтвердили надання статусу чи віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони у встановленому законодавством порядку (прийняття рішення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування), ні прокурором, ні позивачами не надано.
Відповідач 2 у запереченні на позов (вх. №4412 від 08.02.2017), а представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що на підставі рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 №1473/14 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» був укладений договір оренди землі від 29.09.2014 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, які знаходяться на цій земельній ділянці і є власністю ФОП ОСОБА_2 Крім того, саме рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2012 року по справі 2014/9266/2012 визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі літ. «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ-1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ. «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року задоволено заяву заступника прокурора Харківської області про відмову від апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 і закрито апеляційне провадження. Зауважив, що власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 5,0394 га по АДРЕСА_2, є Харківська міська рада, цільове призначення (категорія) земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. На цій земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна (22 нежитлові будівлі), що є власністю ОСОБА_2. Наголосив, що у матеріалах справи не міститься жодних належних та допустимих доказів - документів (технічної документації, проектів землеустрою, актів на право користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, цільове призначення земельної ділянки, як землі оборони) які б відповідно до чинного законодавства України посвідчували б право Держави або Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користування земельною ділянкою як площею 10 га, так і площею 25,46 га чи 45 га.
Представники сторін та прокурор у судовому засіданні зазначили, що ними надані усі документи необхідні для розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, враховуючи пояснення представників сторін та прокурора, суд встановив наступне.
26.02.14 Харківською міською радою було прийнято рішення №1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд". Відповідно до пункту 15.2 додатку до вказаного рішення Приватному підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду строком до 01.02.2039 року земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер НОМЕР_2) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15), площею 5,0394 га, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу у АДРЕСА_2 (т. І а. с. 15-16, 17).
На виконання зазначеного рішення між Харківською міською радою (орендодавцем) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендарем) був укладений договір оренди землі від 29.09.14 (т. ІІ а. с. 34-38).
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що спірний пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.14 прийнято Харківською міською радою з порушенням закону та перевищенням повноважень щодо розпорядження землями оборони, та підлягає скасуванню, а спірний договір оренди земельної ділянки від 29.09.14 р., укладений між відповідачами, суперечити вимогам Закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Такі дії відповідачів, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Як на докази належності спірної земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2, площа 5,0394 га) до державного майна зі статусом оборонного, прокурор та позивачі посилаються на:
- рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютіного яру для використання під стрільбище згідно доданого до цього плану (том 1 аркуш справи 24).
- акт прийому-передачі будівель та споруд, майна товариства мисливських та рибальских господарств стенду Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000, згідно якого Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України здало, а Харківська КЕЧ прийняло на облік земельну ділянку площею 25,46 га, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці (том 1 аркуш справи 125-127). При цьому, як зазначає прокурор, у подальшому вказаному стрілецько-стендовому комплексу було надано статус військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - 258;
- рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 по справі № 5023/4224/12 (том 1 аркуші справи 42-52), яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014 (том 1 аркуші справи 53-56). Даним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу "Стрілецько-Стендовий комплекс Залютін Яр" № 01-10-2000 від 27.12.2000 року, який укладено між Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних сил України та ТОВ "Хантер".
В свою чергу, відповідачі, як на докази належності спірної земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2, площа 5,0394 га) до земель комунальної власності, землі житлової та громадської забудови, посилаються на:
- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер НВ- 6300891852014 від 13.02.2014 р.) з кадастровим номером НОМЕР_2 (том 5 аркуші справи 160-163), в якому зазначено, що державна реєстрація земельної ділянки площею 5,0394 здійснена 05.04.2012, форма власності - комунальна, власник - Харківська міська рада, категорія землі - землі житлової та громадської забудови.
- рішення Харківської міської ради від 17.04.2013 р. № 1102/13 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 5,0394 га для обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_2 (том 5 аркуші справи 166-167).
- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер 55964589 від 25.03.2016 p.), в якій зазначається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 120877263101, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, форма власності - комунальна, власник - Харківська міська рада Харківської області, дата та час державної реєстрації права власності - 18.07.2013 року, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4561394 від 30.07.2013 р.)
- рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2012 року по справі 2024/9266/2012 (том 5 аркуші справи 201-203), яким було задоволено позов ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності за ОСОБА_2 на самочинно збудовані нежитлові будівлі літ. «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ-1», літ. «АД-1», літ «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ. «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1»;
- ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року (том 5 аркуші справи 204-205), якою задоволено заяву заступника прокурора Харківської області про відмову від апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 року і закрито апеляційне провадження.
- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права номер 31375706 від 22.12.2014 p. (том 5 аркуші справи 177-178), яким підтверджується про реєстрацію речового права (договір оренди), орендодавець (власник) - Харківська міська рада, орендар - ОСОБА_2, на земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ-1», літ. «АД-1», літ «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ. «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С- 1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. Х-1», літ. «Ц-1», літ. «4-1», літ. «Ш-1», літ. Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1» (стор. 2 Витягу).
- витяги про державну реєстрацію прав, виданих КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2012 року (том 5 аркуші справи 179-200) на об'єкти нерухомого майна (літ. «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ-1», літ. «АД-1», літ «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ. «АК- 1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. Х-1», літ. «Ц- 1», літ. «4-1», літ. «Ш-1», літ. Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1»), власником яких є ОСОБА_2 та які розташовані за адресою АДРЕСА_2.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Постановою Вищого господарського суду від 06.12.2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 р. та рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016 року у справі № 922/4117/15 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
В даній постанові зазначено про те, що судами не надано оцінку всім доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, а саме:
- судом достеменно не з'ясовано правовий статус та категорію спірної земельної ділянки, надавши оцінку усім доводам сторін;
- судом не надано жодної оцінки доводам та доказам позивача та прокурора про знаходження на орендованій земельній ділянці військового майна, яке є нерухомими майном - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Залютін Яр" (18 будівель) та належить до відання Міністерства оборони України; вказані обставини встановлено рішенням суду у справі № 5023/4224/12, яке є чинним.
- судом не з'ясовано статус та цільове призначення земельної ділянки в межах території, яка використовується для розміщення відповідного військового майна;
- не досліджено зміст та обсяг правомочностей власника нерухомого майна щодо земельної ділянки, на якій розташоване це майно.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 06.12.2016 року по справі № 922/4117/15, суд:
З метою з'ясування правового статусу та категорії спірної земельної ділянки, дослідивши надані сторонами докази та надавши оцінку усім доводам сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Право власності/користування землею повинно бути підтверджено та доведено належними доказами.
Станом на час прийняття рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, на яке посилаються прокурор та позивачі, діяв Земельний кодекс УРСР, прийнятий 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16 жовтня 1922 року, який унормовував, що усі землі в межах існуючої міської межі визнаються міськими землями, які знаходилися у віданні Міської Ради (ст. 146, ст. 147 ЗК УРСР); до складу державного земельного майна входять всі ті землі, які залишаються в єдиному державному земельному фонді після надання з нього земель у безпосереднє користування трудових землекористувачів ті їх об'єднань, а також міст і селищ міського типу; до складу державного земельного майна не входять землі, які знаходяться під лісовими, гірничими виробками, залізничними дорогами, фортецями та іншими військовими спорудами; ці землі знаходяться в управлінні відповідного відомства; відвід земель спеціального призначення здійснюється за загальним правилом землевпорядного провадження (ст. 158 ЗК УРСР); складення проекту землеустрою має враховувати детально та точне зазначення місць відводу земель учасникам землеустрою, і з враженням відводу земель на проектному плані землеустрою (ст. 187 ЗК УСРР); після кінцевого затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами складається та, після державного запису створених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землевпорядкування належні посвідчуючи документи; в цих документах повинні бути зазначені ознаки границь, місця розташування, простір і склад землекористувань, а також зазначені їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підстава, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в ухвалі про затвердження проекту землеустрою (ст. 193 ЗК УРСР); всякого роду плани та інші акти землеустрою, складені крім землевпорядних установ або належно ними не посвідчені, визнаються недійсними і не можуть служити доказами належного землекористування, що відбувається з ним (ст. 194 ЗК УРСР).
Таким чином, рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, без надання належних посвідчуючи документів передбачених ст. 193 ЗК УСРР, не може слугувати належним доказом відводу земель та правомірного землекористування. При цьому у самому рішенні зазначено про необхідність оформлення відводу земельної ділянки в натурі (п.4). Доказів оформлення такого відводу із зазначенням меж земельної ділянки та найменування землекористувачів до матеріалів справи не надано.
У подальшому, набув чинності Земельний кодекс Української РСР від 08.07.1970 року, який не передбачав такого цільового призначення (категорії) земель, як землі оборони.
Разом з тим, ст. 20 ЗК РСР 1970 року встановлювала, що землекористування засвідчується державними актами на право постійного користування землею. Форми актів встановлюються радою Міністрів СРСР. Документи, що засвідчують право постійного користування землею, видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Жодного документу, який би посвідчував, в порядку ст. 20 ЗК РСР 1970 року, право постійного користування спірною земельною ділянкою та підтверджував би розмір і межи виділеної під стрільбище земельної ділянки, до суду не надано.
Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1990 р., який було введено в дію 15 березня 1991 року (ЗК УРСР 1990 p.), у ст. 3 закріпив поділ земель України на категорії, однією з яких визначено землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.
Статтею 4 цього кодексу визначено, що віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Згідно з Земельним кодексом Української РСР 1990 земельні ділянки могли надаватися у володіння і користування.
Статтею 7 ЗК УРСР 1990 p. передбачалося, що у постійне користування (без заздалегідь встановленого строку) земля могла надаватися, зокрема, для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу (тобто військовим частинам, установам, військово-навчальним закладам, підприємствам та організаціям Збройних Сил і внутрішніх військ).
Згідно зі статтею 23 вказаного Кодексу право володіння або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
Акт прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 (площа земельної ділянки - 25,46) та відомості, які містяться в наданій прокурором Інформації про інвентаризацію земель Міністерства оборони України (військове містечко), приблизна площа 10,00 га, не підтверджують факт віднесення земельних ділянок до категорії земель оборони, як це передбачено статтею 4 Земельного кодексу України, а також надання земельних ділянок по АДРЕСА_2 Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова та Міністерству оборони України у користування та виникнення у позивачів права користування земельною ділянкою за вказаною адресою. При цьому, слід зазначити, що Актом прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 взагалі не визначене конкретне місце розташування земельної ділянки та її межі.
Військове містечко № 258 (статус військового містечка, як вказують позивачі, було присвоєно стрілецько-стендовому комплексу разом з земельною ділянкою), не було та не є юридичною особою, яке утворено згідно із чинним законодавством, а тому йому не могла передаватися у користування і спірна земельна ділянка.
Таким чином, жодних доказів віднесення спірної земельної ділянки до відповідної категорій, зокрема до категорії земель оборони, доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право та взагалі доказів наявності правовстановлюючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, в порядку вимог Земельного кодексу Української РСР 1990, до матеріалів справи не надано.
В свою чергу Земельний кодекс України від 21 жовтня 2001 року, який набув чинності 1 січня 2002 року (ЗК України 2001 p.), у статті 77 визначив, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Законом України "Про використання земель оборони" у ст. 2 визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.
Частиною 1 ст. 20 цього кодексу визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ч. З ст. 126 ЗК України 2001 р.).
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони та акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, виданий в порядку Земельного кодексу України 2001 р.
Таким чином, системний аналіз норм права, які у різні час, а саме як станом на час прийняття рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, так і на час набуття Україною незалежності та на час складання акту прийому-передачі від 29.11.2000, регулювали земельні відносини щодо набуття та реалізації права постійного користування землею, свідчить, що ними (нормами права) було передбачено певний чітко встановлений порядок набуття права землекористування, який у випадку надання земельної ділянки у постійне користування передбачав складання технічної документації, виділ земельної ділянки в натурі та видачу власнику/користувачу правовстановлюючих документів певного зразка, а також передбачено певний порядок віднесення земель до тієї чи іншої категорії та порядок зміни її цільового призначення (прийняття відповідного рішення повноважними органами).
У даному випадку в матеріалах справи не міститься жодних належних та допустимих доказів - документів (технічної документація, проекти землеустрою, акти на право постійного користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, рішення повноважних органів щодо віднесення земельної ділянки до землі оборони), які б у відповідності з положеннями земельного законодавства, чинного на час виникнення правовідносин, або у відповідності з положеннями Земельного кодексу України від 21.10.2001 р., посвідчували право Держави, Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користування земельною ділянкою площею 45 га, площею 25,0 га або площею 10,00 га., до складу яких би входила спірна земельна ділянка.
Надані прокурором та позивачами документи не підтверджують факт віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони, а також надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова та Міністерству оборони України у користування та виникнення у позивачів права користування земельною ділянкою за вказаною адресою. Крім того, в наданих документах (рішення виконкому, акту прийому-передачі, інформації про інвентаризацію земель Міністерства оборони України) відсутні посилання на межі земельних ділянок які згадуються в цих документах, що унеможливлює будь-яке порівняння спірної земельної ділянки наданої у користування відповідачу 2 та земель на які є посилання у вищенаведених документах.
Враховуючи вищевикладене, суд констатує що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували надання статусу чи віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони у встановленому законодавством порядку (прийняття рішення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування) станом на квітень 2012 року.
Натомість, до матеріалів справи надано належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка загальною площею 5,0394 га, яка розташована у АДРЕСА_2, і яка була передана ФОП ОСОБА_2 в оренду, є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови.
Так, згідно з приписами статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Матеріали справи свідчать, що на спірній земельній ділянці загальною площею 5,0394 га, яка знаходиться у АДРЕСА_2 розташовані об'єкти нерухомого майна (22 нежитлові будівлі), які є власністю ОСОБА_2, що підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2012 року по справі 2014/9266/2012, яке набрало законної сили. Дане рішення не було переглянуто у апеляційному порядку, оскільки заступник прокурора Харківської області відмовився від апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012, у зв'язку з чим ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року було закрито апеляційне провадження у справі № 2014/9266/2012.
Відповідно до приписів статей 83, 84 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У відповідності до приписів статей 79, 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6300891852014 від 13.02.2014 вбачається, що 05.04.2012 відбулася державна реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, яка здійснена на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 20.01.2009 р. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.
Доказами, які підтверджують, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, є також Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в якому зазначено, що власником цієї земельної ділянки є Харківська міська рада.
Таким чином, державна реєстрація права власності на земельну ділянку здійснена після державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що відповідає вимогам статті 79-1 Земельного кодексу України.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 за Харківською міською радою здійснена 18.07.2013, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень.
Таким чином, спірна земельна ділянка до прийняття Харківською міською радою оскаржуваного прокурором рішення була зареєстрована на праві власності за територіальною громадою м. Харкова, тобто є об'єктом права комунальної власності, а тому Харківська міська рада, як власник цієї земельної ділянки, наділена правом приймати рішення про надання її в оренду.
Жодних доказів того, що Харківська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, передавала цю земельну ділянку в порядку, визначеному статтею 117 Земельного кодексу України, до державної власності, прокурором та позивачами не надано.
В свою чергу, Держава в особі відповідних органів виконавчої влади також не зверталася до Харківської міської ради з пропозицією передати спірну земельну ділянку до державної власності.
Отже, рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" прийнято в межах повноважень з дотриманням вимог Земельного кодексу України.
Таким чином, Харківська міська рада правомірно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її у оренду ФОП ОСОБА_2 для обслуговування нежитлових будівель, які останньому належать на праві власності, про що свідчать наявні у справі рішення Ленінського районного суду м. Харкова у справі у справі № 2024/9266/2012, 2/2024/2091/2012 від 07.12.2012, у справі № 2024/2-2705/11 від 12.12.2011 р. та копії витягів про державну реєстрацію прав.
Щодо посилань позивача та прокурора на те, що на орендованій земельній ділянці знаходить військове майно, яке є нерухомими майном - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Залютін Яр" (18 будівель), який належить до відання Міністерства оборони України, що встановлено рішенням суду від 21.07.2014 року у справі № 5023/4224/12, яке є чинним, то суд зазначає наступне.
Посилання прокурора та позивача на рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013р. у справі №5023/4224/12 суд оцінює критично з підстав не відповідності їх приписам ст. 35 ГПК України та п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18.
Так, згідно названих норм не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Проте наразі суб'єктний склад даної справи та справи №5023/4224/12 не співпадають (відповідачі у даній справі не брали участь у справі №5023/4224/12).
Також, у відповідності до ст.35 ГПК України та зазначеної Постанови Пленуму ВГСУ преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Натомість в даному разі прокурор та позивачі, посилаючись на рішення суду у справі №5023/4224/12, вказують саме на оцінку обставин, а не на встановлені рішенням факти. Факт належності саме спірної земельної ділянки до земель оборони або до земель державної форми власності зазначеним рішенням суду не встановлено.
Разом з цим, суд зазначає, що дійсно рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2014 року у справі № 5023/4224/12 встановлено, що цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ" (стрілецько-стендовий комплекс "Залютін Яр"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було передано Міністерству оборони України в особі Харківської КЕЧ району та взято на облік останнім, а відтак набуло статусу військового майна.
Проте в матеріали справи містяться докази (довідка КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 2392230 від 06.11.2012 р.) того, що станом на листопад 2012 року нежитлові будівлі літ. А-1, Б-1, В-1, Г-1, Д-1, Е-1, Ж-1, З-1, К-1, Л-1, М-1, Н-1, О-1, П-1, які розташовані по АДРЕСА_2 зруйновані та їх реєстрація в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" анульована, що свідчить про те, що на спірній земельній ділянці об'єкти військового майна - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ" (стрілецько-стендовий комплекс "Залютін Яр"), - не розташований.
В свою чергу, Ленінським районним судом м. Харкова встановлено, що у АДРЕСА_2 розташовані самочинно збудовані ОСОБА_2 нежитлові будівлі літ. «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ-1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ. «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», на які рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2012 року по справі 2014/9266/2012 визнано право власності за ОСОБА_2, яке зареєстровано належним чином. Вказане рішення набрало законної сили та не переглядалось у апеляційному провадженні (ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року задоволено заяву заступника прокурора Харківської області про відмову від апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 і закрито апеляційне провадження).
Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).
Відповідно, відповідач 2, як власник нерухомого майна, що розташоване у АДРЕСА_2 має право на обслуговування земельної ділянки на якій знаходиться це нерухоме майно та яка була належним чином виділена та надане у орендне користування.
При вирішенні даного спору судом також враховано правову позицією, викладену у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява №29979/04):
- Суд вважає, що право заявника використовувати земельну ділянку, яке ґрунтувалось на рішенні органу місцевого самоврядування, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства", заява N 44277/98, пункти 32 - 35) (п.65);
- дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства", п. 36) (п.68);
- Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119) (п.70);
- принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).
В розрізі вищенаведеного суд констатує, що фактично прокурором та позивачами не доведено порушення прав Держави в особі відповідних органів, оскільки не підтверджено жодними доказами того, що спірна земельна ділянка передавалась Міністерству оборони України, або Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова, або будь-яким іншим військовим частинам або чи військовим формуванням, як юридичним особам, утвореним відповідно до законів України; не надано технічної документації та правовстановлюючих документів, на підставі яких у гарнізонної ради Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу, у Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова виникло право власності (користування) земельною ділянкою, та взагалі неможливо встановити межі та розташування земель, які знаходились у користуванні позивачів; при цьому прокурором не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивачі вчиняли будь-які дії направлені на урегулювання земельних відносин стосовно земель (орієнтовно 45 га, 25 га, 10 га) для використання під стрільбище у відповідності з вимогами чинного законодавства, тобто, у відповідності з матеріалами справи, саме з боку позивачів відбулося порушення вимог земельного законодавства (відсутні вчасно та в належним чином оформлені правовстановлюючі документи на землі (орієнтовно 45 га, 25 га, 10 га) які використовувались під стрільбище), що є порушенням принципу "належного урядування".
А наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
Разом із тим позов пред'явлено в порушення прав відповідачів, які сподівались на легітимність добросовісних дій державного органу (позивачів) та не порушували положень законодавства, позаяк з матеріалів справи такого не вбачається, а саме відповідача 1, який згідно з матеріалами справи є власником спірної земельної ділянки комунальної власності житлової та громадської забудови, та відповідача 2, якому на праві приватної власності належить нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.
Таким чином, у разі задоволення даного позову в частині скасування рішення органу місцевого самоврядування відбудеться втручання в майнові права відповідача-2, оскільки буде анульовано юридичну підставу, на якій виникло його майнове право користування спірною земельною ділянкою, а в частині зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку відбудеться непропорційне втручання в ці майнові права та в майнові права відповідача 2, як власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, а відтак відбудеться порушення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами відповідачів.
Особа не може бути позбавлена майна лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, в такому випадку має місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Такі обставини унеможливлюють визнання прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі позивачів порушеними та, відповідно, виключають можливість задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з урахуванням приписів п. 4.6. постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. № 7 (в редакції, що діяла на момент звернення прокурора із даним позовом), судові витрати у даній справі покладаються на позивачів у рівних частинах.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82- 85 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.03.2017 р.
Суддя Н.А. Новікова