01 березня 2017 року Справа № 910/14970/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),
суддів: Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.
за участю представників:
позивача - Кондратюка С.В.,
відповідача - Саковця А.О., Аргат Т.В.,
третьої особи - Дудник Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016
та на рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2016
у справі № 910/14970/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД"
до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
про визнання договору недійсним
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 недійсним.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.05.2016 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Алданова С.О. - головуючий, судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.), позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір № 2 від 23.05.2013, укладений Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 710.
У касаційних скаргах ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПАТ "Брокбізнесбанк" просять скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 05.05.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних скарг позивач та третя особа стверджують, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 42, 43, 11112, 11128 ГПК України, ст.ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України. Так, на думку скаржників, господарськими судами в порушення вимог 11112 ГПК України не виконано вказівки, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2016. Господарськими судами не враховано правових висновків Верховного Суду України, що є порушенням ст. 11128 ГПК України. Також, на думку скаржників, господарськими судами на надано оцінку тому, що в подальшому оспорюваний договір був схвалений позивачем, а також про те, що позивачем не доведено, що банк знав чи за всіма обставинами не міг не знати про відповідні обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним договір іпотеки № 2 від 23.05.2013, який укладений ПАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "Капітал Інвест ЛТД".
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, господарські суди виходили з того, що:
- рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2015 у справі № 910/8438/15-г, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" від 07.05.2013, що оформлено протоколом № 04/13;
- під час розгляду справи № 910/8438/15-г господарськими судами встановлено, що директор ПрАТ КУА АПФ "Брокбізнесінвест", надаючи згоду від імені останнього, прийняв від імені учасника рішення про активи (майно) товариства та інституційних інвесторів, без попереднього погодження з наглядовою радою ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" та акціонерами ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест", а тим самим перевищив свої повноваження. Директор ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" перевищив свої повноваження, оскільки він безпідставно узгодив від імені власника 100% статутного капіталу можливість укладання значного правочину без будь-якої конкретної інформації про суму правочину, обсяг зобов'язань та строки, безпідставно уповноваживши генерального директора ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" на вчинення усіх необхідних дій (не конкретизувавши яких саме, фактично надавши необмежені повноваження) на укладання договору іпотеки;
- рішення загальних зборів учасників ТОВ "Капітал Інвест Лтд" оформлене протоколом № 04/13 від 07.05.2013, не створило відповідних правових наслідків для сторін, оскільки воно є недійсним;
- за умови виконання вимог ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідач мав можливість виявити відсутність у ОСОБА_6, який на той час був генеральним директором, відсутність повноважень на підписання спірного правочину, зокрема, банк не був позбавлений права співставити рішення прийняте загальними зборами, яке оформлене протоколом № 04/13 від 07.05.2013 та в подальшому було визнано недійсним рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2015 у справі № 910/8438/15-г, з положеннями Статуту позивача, оскільки вказане рішення містило можливість укладання значного правочину без будь-якої конкретної інформації про суму правочину, обсяг зобов'язань та строки;
- в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів наступного схвалення безпосередньо уповноваженим органом - загальними зборами товариства позивача, вчиненого генеральним директором спірного правочину, а отже, такий договір не створює жодних юридичних наслідків.
Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Підставами направлення даної справи на новий розгляд стало те, що сам по собі факт визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства щодо надання повноважень особі, яка підписала оспорюваний іпотечний договір не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки. У цьому зв'язку Вищим господарським судом України було зазначено про те, що для правильного вирішення справи слід було з'ясувати як наявність або відсутність обставин, з якими ст. 92 ЦК України пов'язує юридичну силу обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи так і наявність або відсутність обставин, з якими ст. 241 ЦК України пов'язує чинність правочину у разі його наступного схвалення.
Так, визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За положеннями ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 1 ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (частина перша статті 98 ЦК України).
Статтею 10.2 Статуту позивача передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Оскаржуваний іпотечний договір підписано з боку позивача генеральним директором ОСОБА_6, якого в свою чергу, було уповноважено на підписання цього договору рішенням загальних зборів товариства від 07.05.2013.
Наведене рішення було прийнято як наслідок прийняття загальними зборами рішення виступити майновим поручителем по зобов'язаннях АТ "Брокбізнесбанк", які виникнуть при підписанні договору відновлювальної кредитної лінії між АТ "Державний ощадний банк України" та АТ "Брокбізнесбанк".
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 237 та ч. 2 ст. 244 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
З огляду на приписи ст.ст. 92, 203, 215, 237, 244 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.
У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.
Разом із тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
З огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16).
Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.1968 (68/151/ЕЕС). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним, господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абз. 2 ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Вищий господарський суд України вважає, що висновок господарських судів про те, що банк не був позбавлений права співставити рішення прийняте загальними зборами, яке оформлене протоколом № 04/13 від 07.05.2013 з положеннями Статуту позивача та виявити відсутність повноважень у генерального директора на підписання спірного правочину, є передчасним, оскільки господарськими судами не досліджено, які саме положення Статуту позивача обмежують повноваження генерального директора укладати правочин відповідно до прийнятих загальними зборами учасників рішень.
Зазначаючи про те, що банк мав можливість сам встановити відсутність повноважень у генерального директора на підписання спірного правочину, господарські суди не вказали, якими нормами чинного законодавства України передбачено право банку перевіряти дійсність рішень відповідних органів товариства, зокрема, рішень загальних зборів товариства, які мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства.
Крім того, господарські суди зазначаючи про те, що в матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення безпосередньо уповноваженим органом - загальними зборами товариства позивача, вчиненого генеральним директором спірного правочину, а отже, такий договір не створює жодних юридичних наслідків, не врахували положення п. "і" ч. 5 ст. 41 і ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", якими передбачено те, що до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в Статуті товариства.
Отже, Законом України "Про господарські товариства" передбачено не схвалення договорів загальними зборами, а їх затвердження. Тому сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Разом з тим, відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
В даному випадку господарським судам, крім іншого, необхідно було з'ясувати чи було вчинено позивачем юридично значимі дії, спрямовані на схвалення спірного договору іпотеки.
В той же час, судами не досліджено цю обставину, а лише констатовано, що подальшого схвалення спірного договору іпотеки не відбулось.
При цьому, ПАТ "Державний ощадний банк України" та АТ "Брокбізнесбанк" неодноразово стверджували про те, що товариством було вчинено ряд дій, які свідчать про схвалення договору іпотеки, зокрема:
- прийняття зборами учасників позивача рішення від 17.12.2013 про передачу в наступну іпотеку нерухомого майна, яке є предметом спірного іпотечного договору;
- укладення позивачем договорів страхування нерухомого майна, яке є предметом спірного іпотечного договору, та сплата позивачем страхової суми;
- укладення позивачем та відповідачем додаткового договору до спірного іпотечного договору;
- звернення позивача до господарського суду з позовом про розірвання іпотечного договору від 23.05.2013.
Наведеним пояснення сторін господарськими судами не надано будь-якої оцінки.
Всупереч вимог статей 43, 84, 101, 105 ГПК України господарськими судами також не перевірено тих обставин, чи в наступний період (після 23.05.2013 і до подання позову у даній справі), вищим органом товариства розглядалися та затверджувалися річні звіти правління про результати його фінансово-господарської діяльності, та чи загальними зборами товариства висувалися заперечення щодо передачі в іпотеку нерухомого майна та обумовленого цим перебування його під забороною на відчуження та відображення відповідного обтяження у Державному реєстрі іпотек, адже послідовне затвердження загальними зборами товариства звітів правління про результати фінансово-господарської діяльності без зауважень щодо знаходження належного позивачу нерухомого майна в іпотеці, оформленої оспорюваним правочином, також може свідчити про подальше його схвалення.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Згідно з ч. 1, 2 т. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що господарські суди попередніх інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2016 у справі № 910/14970/15 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: В. Картере
Судді: Т. Барицька Н. Губенко