вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" лютого 2017 р. Справа № 911/177/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіділон", м. Київ,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Гудопт", м. Біла Церква,
про визнання недійсним договору
Суддя О.В. Конюх
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 30.01.2017;
від відповідача: не з'явився;
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Авіділон", м. Київ, звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Гудопт", м. Біла Церква, в якому просить суд визнати договір оренди обладнання №4-08 від 04.08.2016, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Мамахохотала" (в подальшому перейменоване на товариство з обмеженою відповідальністю "Авіділон") та товариством з обмеженою відповідальністю "Гудопт", недійсним.
Позов обґрунтований тим, що під час укладення оспорюваного договору оренди обладнання №4-08 від 04.08.2016, сторони не досягли згоди з істотних умов договору, зокрема не погодили предмет, ціну та строк дії договору, вимоги щодо якості (технічних характеристик) обладнання, що повинно бути надано в оренду позивачу, строків підписання актів прийому-передачі обладнання. Зважаючи на наведене, позивач вважає, що відсутність цих істотних умов договору суперечить вимогам законодавства України, а відтак на підставі ст. 215 та ст. 203 ЦК договір оренди обладнання №4-08 від 04.08.2016 підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.01.2017 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Авіділон" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/177/17 та призначено справу до розгляду на 06.02.2017. Цією ж ухвалою суд зобов'язував позивача додатково уточнити та обґрунтувати позовні вимоги.
06.02.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Авіділон" до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист від 06.02.2017 з додатками.
Ухвалою суду від 06.02.2017 розгляд справи відкладено на 27.02.2017.
В судове засідання 27.02.2017 з'явився представник позивача, в усних поясненнях позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх. Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, в судове засідання 27.02.2017 свого представника не направив, про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином.
Суд, у відповідності до вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України, направляв відповідачу на належну адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, копії ухвал від 16.01.2017, від 06.02.2017 рекомендованим листом з повідомленням. Рекомендовані поштові відправлення повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність адресата.
Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в підпункті 3.9.1 пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог частини першої ст. 64, ст. 87 ГПК України. За змістом зазначених статей, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.
Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "Авіділон", м. Київ (далі - ТОВ "Авіділон"), до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Гудопт", м. Біла Церква (далі - ТОВ "Гудопт") всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд
відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).
Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений між ТОВ "Гудопт" (орендодавець) та ТОВ "Студія Мамахохотала" (орендар) 04.08.2016 договір оренди обладнання, відповідно до умов якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання для організації Заходу (надалі - обладнання), визначене у рахунках-фактурах та актах наданих послуг до цього договору (пункт 1.1 договору);
- передача та прийом обладнання оформлюється Актом прийому-передачі. Обладнання вважається переданим з моменту підписання сторонами акту (пункт 2.1 договору);
- строк оренди становить 1 рік (пункт 2.2 договору);
- розмір плати за користування обладнанням визначається у рахунках-фактурах та актах наданих послуг до цього договору (пункт 3.1 договору);
- орендар зобов'язується повернути обладнання орендодавцю по закінченню строку оренди. Обладнання надається в справному стані, з упаковкою та технічною документацією (комплектно) у стані, не гіршому, ніж при передачі в оренду, з урахуванням фізичного зносу. (пункт 4.2.7 договору);
Суд дослідивши договір оренди обладнання від 04.08.2016 №4-08, встановив, що за правовим змістом укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).
Відповідно до ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Судом встановлено, що ТОВ "Гудопт" надало в оренду ТОВ "Мамахохотала" обладнання, перелік переданого обладнання відображений в рахунках-фактурах та актах здачі-прийняття робіт №30 від 09.08.2016, №31 від 15.08.2016, №32 від 19.08.2016, №33 від 22.08.2016, які підписані та скріплені печатками обох сторін.
Відповідно до п.3.1 договору, ТОВ "Гудопт" виставило ТОВ "Мамахохотала" рахунки на фактуру на оплату, зокрема рахунки-фактури: №30 від 09.08.2016 на суму 495160,00 грн., рахунок-фактура №31 від 15.08.2016 на суму 468240,00 грн., рахунок-фактура №32 від 19.08.2016 на суму 495160,00 грн., рахунок-фактура №33 від 22.08.2016 на суму 333840,00 грн.
Позивач, в свою чергу оплатив надані послуги з оренди обладнання, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень №492 від 25.08.2016 на суму 495 160,00 грн., №493 від 25.08.2016 на суму 468 240,00 грн., № 494 від 25.08.2016 на суму 495 160,00 грн., №495 від 25.08.2016 на суму 333 840,00 грн.
Вимога позивача про визнання недійсним зазначеного договору не підлягає задоволенню.
Так, статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
По-перше, хибним є посилання позивача на відсутність в оспорюваному договорі всіх необхідних істотних умов, та відповідно на ст. 180 Господарського кодексу України, згідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Положеннями ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому у статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Разом із тим, статтею 208 ЦК України встановлено, що правосини між юридичними особами мають вчинятися в письмовій формі.
У ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач твердить, що спірним договором фактично не ідентифіковане майно, яке передбачалося передати в оренду. Проте, з такими висновками позивача суд не погоджується, оскільки умовами договору, зокрема в п.1.1 сторони узгодили, що обладнання,яке передається в оренду позивачу визначене у рахунках та актах наданих послуг до цього договору. Акти здачі прийняття робіт (надання послуг) до цього договору свідчать про передачу обладнання від Орендодавця до Орендаря.
За оспорюваним договором, позивач беззастережно прийняв у відповідача майно у користування і тривалий час його використовував. Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), не викликали зауважень з боку позивача.
Таким чином, неповна, без зазначення номерів тощо, ідентифікація переданого в оренду майна, не означає, що сторони, не розуміли яке конкретно майно передається у платне користування.
Підписуючи та скріплюючи печатками Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), у яких відображено перелік орендованого обладнання, та вартість оренди кожної одиниці, сторони у належній (простій письмовій) формі погодили предмет оренди та визначили вартість оренди кожної одиниці обладнання та відповідно ціну договору.
Щодо строку оренди, то відсутність конкретного його визначенння не суперечить вимогам закону, оскільки для виду майна, яке передано в оренду за оспорюваним договором, законом не встановлено максимального (граничного) строку договору найму. Відповідно до ст. 763 ЦК України якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Пунктом п.6.2 договору сторони передбачили, що договір може бути достроково розірваний за ініціативи орендаря за умови письмово попередження орендодавця за 7 днів до розірвання. А в розділі "Обов'язки сторін" договору №4-08 від 04.08.2016 в п.4.2.7 сторони погодили, що орендар, тобто позивач зобов'язаний - повернути обладнання орендодавцю по закінченню строку оренди. Обладнання повертається в справному стані, з упаковкою та технічною документацією (комплектно) у стані не гіршому, ніж при передачі в оренду, з урахуванням фізичного зносу. Витрати, пов'язані з поверненням та доставкою обладнання, несе орендар. Зазначений обов'язок поширюється на орендаря також у випадку дострокового розірвання договору, як з ініціативи орендаря так і з ініціативи орендодавця.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у письмових документах, якими обмінялися сторони - актах здачі-прийняття робіт, рахунках-фактурах, то сторони не порушили вимог частини першої статті 208 Цивільного кодексу України, уклали письмовий правочин, та у відповідності до ст. 638 ЦК України досягли домовленості з усіх його істотних умов.
Відтак, посилання позивача на те, що з умов договору не можливо встановити предмет, ціну, строк дії договору та технічні характеристики обладнання, матеріалами справи спростовується. Крім того, відсутність в договорі істотних умов договору, на що посилається позивач, могло б слугувати підставою для твердження про те, що договір є неукладеним, а не недійсним.
Слід розрізняти правові поняття неукладений договір та недійсний.
Так, недійсним є договір, визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони з вичерпного переліку підстав, встановлених законом (пункт 2.5.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Поняття неукладений договір є тотожним договору, що не відбувся. Не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 ), відповідно позивач в позові невірно застосовує дане положення закону.
Відповідно до позиції, викладеної в абзаці п'ятому пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 24.11.2011р. №01-06/1642/2011, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 25 червня 2011р. №3-58гс11 та Вищий господарський суд України у постанові від 25.06.2011р. №7/221-09.
Однак, суд звертає увагу, що факт укладення договору та погодження істотних умов підтверджують акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані та скріплені печатками обох сторін, подальше виставлення відповідачем рахунків-фактур на оплату за передане в найм обладнання та факт оплати вказаних рахунків позивачем.
За таких обставин, судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 містить всі необхідні істотні умови, сторонами виконувався, відповідно є укладеним.
По-друга, відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України в постанові 6-849цс15 від 09.12.2015р.
Отже, у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд - встановити наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду судом в разі наявності відповідного спору. За таких обставин, суд ухвалами від 27.12.2016 та від 06.02.2017 зобов'язував позивача додатково уточнити та обґрунтувати позовні вимоги, зокрема розрізняючи поняття недійсний договір та неукладений, та враховуючи положення Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11.
Однак, всупереч вимогам ухвал суду, які набрали законної сили, позивачем взагалі не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, порушення його суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого останнім подано позов.
За встановлених господарським судом обставин, приймаючи до уваги загальні засади цивільного законодавства, зокрема, свободу договору, господарський суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Авіділон" про визнання недійсним договору від 04.08.2016 №4-08 є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Авіділон", судові витрати, згідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові товариству з обмеженою відповідальністю "Авіділон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Гудопт" у справі № 911/177/17 відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 02.03.2017.
Суддя О.В. Конюх