1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року,
за участі: представника ОСОБА_7 ,
Вказаною ухвалою суду задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно ОСОБА_6 , що було вилучене 19 січня 2017 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на пластикові банківські картки видані на ім'я KOSTYANTYN GRININGER - «PrivatBank», «PLATINUM MasterCard», НОМЕР_1 ; «ABLV», «VISA Electron», НОМЕР_2 , «MARCO SHIPPING»; «ABLV», «VISA», НОМЕР_3 , «MARCO SHIPPING S.A.».
Як вбачається з ухвали, слідчий суддя накладаючи арешт на майно вказав, що речі, виявлені та вилучені 19 січня 2017 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні, та є такими, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2017 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Адвокат вважає, що ухвала слідчого судді постановлена з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, без належного обґрунтування прийнятого рішення.
Так, щодо порушень норм матеріального права допущених слідчим суддею під час постановления ухвали про накладення арешту на майно, то як зазначає сторона захисту, слідчим суддею у представника ГСУ СБУ не витребовувались жодні документи, ні в підтвердження описаних, нібито, встановлених фактів, ні в підтвердження обґрунтування клопотання про накладення арешту на майно. Більш того, слідчим суддею в порядку ч. 4 ст. 172 КПК України, не здійснено жодних викликів осіб, або витребування будь - яких матеріалів, що мають значення для вирішення питання про накладення арешту на майно.
На думку адвоката, постанова про визнання майна речовими доказами, являє собою лише формальний процесуальний документ, без будь - яких доводів, які можуть обґрунтувати відношення тимчасово вилученого майна до кримінального провадження та, які свідчили б про дійсно наявність у майна ознак речових доказів, що зберегли в собі чи на собі сліди якогось конкретного злочину.
При цьому, в оскаржуваній ухвалі, та в матеріалах судової справи немає жодних даних, які б вказували, що тимчасово вилучене майно має ознаки речових доказів.
Стверджує, що навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.
Щодо порушень норм процесуального права допущених судом під час постановлення ухвали про накладення арешту на майно, то адвокат зазначає, що клопотання про накладення арешту на майно подане до Шевченківського районного суду міста Києва з порушенням строків на подачу такого клопотання, а слідчим суддею незаконно прийнято ухвалу, якою задоволено вимоги клопотання, не зважаючи на порушення строків подачі такого клопотання.
На думку автора апеляційної скарги, слідчим суддею в ухвалі формально переписано клопотання органу досудового розслідування, що не підкріплено жодним належним та допустимим доказом.
Крім того, адвокат вважає, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог закону, не описано жодного мотиву не прийняття доводів представника ОСОБА_6 , який під час розгляду клопотання подав суду в усній та письмовій формі заперечення на клопотання про накладення арешту на майно, в якому описано не лише факт пропуску процесуального строку, а інші доводи, які мали б бути враховані слідчим суддею під час постановления оскаржуваної ухвали.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її в повному обсязі, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 11 лютого 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 220160000000000026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 258-5, ч. 2 ст. 200 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що з квітня 2014 року і по цей день, громадянином України ОСОБА_6 за попередньою змовою із іншими особами, в тому числі і з невстановленим родичем, мешканцем м. Донецьк, який на даний час обіймає керівну посаду у так званому «МВД ДНР», тобто являється представником терористичної організації, ведеться незаконна діяльність направлена на отримання прибутку злочинним шляхом та подальшого фінансування діяльності терористичних організацій.
Так, для реалізації свого злочинного умислу, вищевказаними особами зареєстровано дві компанії з однаковими назвами, українську - ТОВ «Марко Шипінг С.А.» (основні види діяльності - послуги по технічному та комерційному управлінню суднами (суховантажами і контейнеровозами), фрахтування та брокерські послуги) та панамську - «Marco Shipping S.A.» (основні види діяльності - фрахтування та брокерські послуги, міжнародна оптова торгівля різною продукцією: вугіль, металопрокат, добрива, зернові). Вказане надає зловмисникам змогу підміняти відповідні документи та використовувати реквізити та розрахункові рахунки офшорної компанії «двійника» «Marco Shipping S.A.» для ведення забороненої та незаконної діяльності із суб'єктами та компаніями Російської Федерації та отримання неоподаткованого прибутку, який в подальшому обготівковується в конвертаційних центрах. В подальшому частину вказаних грошових коштів ОСОБА_6 у готівковій формі в іноземній валюті перевозить в м. Донецьк, де передає своєму вищевказаному близькому родичу для потреб так званої «ДНР».
Також встановлено, що протягом останнього року ОСОБА_6 неодноразово виїжджав на територію підконтрольну так званій «ДНР», та використовував грошові кошти отриманні незаконним шляхом для придбання зброї, військового екіпірування та можливого фінансування терористичних актів на українській території.
Згідно з відповіддю Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБ України від 19 січня 2017р. встановлено, що з метою отримання прибутку злочинним шляхом та подальшого фінансування діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» громадянином України ОСОБА_6 використовуються наступні платіжні картки: «PrivatBank» № 5218, НОМЕР_4 ; банку «ABLV» № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , видані на ім'я ОСОБА_10 .
19 січня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року старшим слідчим в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України за місцем проживання ОСОБА_6 проведено обшук та вилучено вищезгадані платіжні картки, які того ж дня відповідною постановою були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 220160000000000026 та приєднані до матеріалів провадження, оскільки містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин протиправних дій, що встановлюються під час кримінального провадження, а також мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.
20 січня 2017 року старший слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , за погодженням прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене вищезгадане майно ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва вищевказане клопотання органу досудового розслідування було задоволено.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону в цілому дотримався.
Задовольняючи клопотання прокурора внесене в межах кримінального провадження № 220160000000000026, про накладення арешту на майно, яке було тимчасово вилучене 19 січня 2017 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що існують достатні підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вищевказане майно, оскільки це майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на зазначене у клопотанні майно, з метою збереження речових доказів, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доводи автора апеляційної скарги про те, що слідчий суддя не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваною, - не спростовують висновків слідчого судді, зокрема тому, що арешт майна з підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Що стосується тверджень в апеляційній скарзі на рахунок того, що клопотання про накладення арешту на майно подане до Шевченківського районного суду міста Києва з порушенням строків на подачу такого клопотання, а слідчим суддею незаконно прийнято ухвалу, якою задоволено вимоги клопотання, не зважаючи на порушення строків подачі такого клопотання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як вбачається з матеріалів провадження, 19 січня 2017 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , було тимчасово вилучено майно ОСОБА_11 , а 20 січня цього ж року, старший слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , за допомогою засобів поштового зв'язку, звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, тобто на наступний день після проведення відповідного обшуку та вилучення. Даний факт підтверджується конвертом, на якому міститься штемпель з відміткою дати подачі вищевказаного клопотання (а.с. 31).
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Інші доводи, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони спростовуються матеріалами судового провадження.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги, колегією суддів не виявлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно ОСОБА_6 , що було вилучене 19 січня 2017року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на пластикові банківські картки видані на ім'я KOSTYANTYN GRININGER - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/796/1055/2017 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_12 Доповідач: ОСОБА_1