ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17 лютого 2017 р. Справа № 909/176/15
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шіляк М. А., секретар судового засідання Феденько Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"
вул. Є. Коновальця, 229, м. Івано-Франківськ, 76014
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
проспект Перемоги, 41, Солом'янський район, м. Київ, 03057
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "МУСТАНГ-8"
вул. Полковника Шутова,9, м. Київ, 03113
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ"
бульвар Дружби народів, 9, м. Київ, 01042
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 акціонерного товариства "С.В.Т.А."
бульвар Дружби народів, 9, м. Київ, 01042
про визнання недійсною Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. укладену між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, 229, ідентифікаційний код: 00218271) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, пр-т Перемоги, 41, ідентифікаційний код: 19357489).
За участю:
від позивача: ОСОБА_4 - представник (довіреність № 20/06-02 від 04.01.2017 р.);
від відповідача: ОСОБА_5 - представник (довіреність № 724/03 від 12.12.2016 р.); ОСОБА_6 - представник (довіреність № 725/03 від 12.12.2016 р.);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ": ОСОБА_7 - представник (довіреність № б/н від 07.07.2016 р.);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 акціонерного товариства "С.В.Т.А.": ОСОБА_8 - представник (довіреність № б/н від 10.02.2017 р.);
від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "МУСТАНГ-8": представник не з'явився.
До Господарського суду Івано-Франківської області подано позов ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним Генерального договору кредитної лінії № 2298 від 12.05.2006 р. (в тому числі всі договори про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладений між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк".
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 03.03.2015 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 р. відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про зупинення провадження у справі до вирішення апеляційних скарг відповідача на ухвали від 16.02.2015 р. та відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 24.03.2015 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2015 р. розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 14.04.2015 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2015 р. продовжено строк розгляду спору, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "МУСТАНГ-8", Приватне акціонерне товариство "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" та Приватне акціонерне товариство "С.В.Т.А." та відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 30.04.2015 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2016 р. зупинено провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 909/415/15 за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" до Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про визнання недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р.
Через канцелярію суду надійшли клопотання Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про поновлення провадження у справі (вх. № 18727 від 22.12.2016 р.) та про зміну предмету позову (вх. № 13584/16 від 22.12.2016 р.), яке мотивовано тим, що Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. у справі № 909/415/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р. Враховуючи наведене, так як вказаним вище судовим рішення визнано недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів на підставі якого між позивачем та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" укладено Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р., а відтак позивач вважає за необхідне змінити предмет позову, а саме: "Визнати недійсною Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. укладену між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, 229, ідентифікаційний код: 00218271) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, пр-т Перемоги, 41, ідентифікаційний код: 19357489)".
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2016 р. поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи та клопотання про зміну предмету позову в судовому засіданні на 17.01.2017 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017 р. прийнято до розгляду клопотання про зміну предмету позову (вх. №13584/16 від 22.12.2016 р.) та відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 26.01.2017 р.
Судове засідання 26.01.2017 р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Шіляк М. А. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2017 р. відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 07.02.2017 р.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2017 р. відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 17.02.2017 р. із проведенням в режимі відеоконференцзв'язку.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, викладені в позовній заяві із врахуванням клопотання про зміну предмету позову підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування позову зазначено, що Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р. визнано недійсним на підставі якого укладено Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. Підставою для визнання недійсним рішення є те, що генеральний директор перевищив свої повноваження, що стало порушенням Закону України "Про акціонерні товариства".
Представники відповідача в судовому засіданні вказали на неналежну підсудність справи, оскільки відповідач ОСОБА_3 акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" знаходиться в місті Києві, а тому розгляд даної справи належить Господарському суду міста Києва. На момент подання позову філії не існувало, тому що Банк знаходився в стадії ліквідації. Стосовно підстав позову зазначили, що ні у позовній заяві ні клопотання про зміну предмету позову немає такої підстави, як відсутність повноважень підписанта і визнання недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів, але навіть якщо і визнано недійним рішення то практика Вищого господарського суду України та постанова пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" зазначає, що не є підставою визнання недійсним договору визнання недійсним Рішення загальних зборів чи відсутність повноважень у підписанта. Також звернули увагу суду на практику Верховного суду України де зазначено, що дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. З огляду на таке, на захист прав третіх осіб (саме яким і виступає Банк, який був контрагентом по договору), які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. На момент укладення Генерального договору кредитної лінії № 2298 від 12.05.2006 р. та Додаткової угоди № 31 від 30.04.2013 р. у підписанта зі сторони позивача були повноваження. Відповідач ОСОБА_9 не знав та не міг знати про відсутність повноважень позивача. Вважають, що позивач договір визнав і проводив оплати, а тому у задоволенні позову просили суд відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" позовні вимоги підтримав із врахуванням клопотання позивача про зміну предмету позову та просив суд позов задовольнити. У письмових поясненнях зазначив, що Генеральний директор позивача при укладені Угоди діяв із перевищенням повноважень, наданих Статутом, так як Загальні збори акціонерів позивача є недійсними згідно з Постановою Львівського апеляційного суду від 08.12.2016 р. по справі № 909/415/45. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші рішення загальних зборів акціонерів позивача щодо укладення такої Угоди, як рішення вищого органу управління до виключної компетенції якого належить право приймати рішення щодо укладення подібних правочинів і надання повноважень генеральному директору чи будь кому іншому на їх підписання. Вважає, що Угода є недійсною, кредитні договори № 3516 від 05.06.2007 р., № 4107 від 20.03.2008 р. укладеного з ПрАТ "Інтеко", № 2298 від 12.05.2006 р. в редакції і обсязі, що діяли до укладення Угоди, припиненні у зв'язку з їх фактичним виконанням (на підставі ст. 599 ЦК України), що не заперечується позивачем.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства "С.В.Т.А." позовні вимоги підтримала в повному обсязі із врахуванням клопотання позивача про зміну предмету позову, вважає, що є всі підстави для визнання додаткової угоди недійсною, а тому просила суд позов задовольнити.
Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "МУСТАНГ-8" в судове засідання не з'явився, причин неприбуття суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, ухвалою суду від 07.02.2017р.
Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заслухавши пояснення представників сторін присутніх у судовому засіданні, оцінивши докази у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
12.05.2006 р. між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - Банк) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (далі - Позичальник) укладено Генеральний договір кредитної лінії № 2298 (далі - Договір).
30.04.2013 р. у зв'язку з реструктуризацією заборгованості між сторонами укладено Додаткову угоду № 31 до Договору, яким вказаний Договір викладено в новій редакції (далі - Угода).
Відповідно до п. 1.5 Угоди, кредит надається Позичальнику (позивачу) на наступні цілі: реструктуризація заборгованості по Генеральному договору кредитної лінії № 2298 від 12.05.2006 р., Генеральному кредитному договору № 3516 від 05.06.2007 р. укладеному з Позичальником (позивачем) та Генеральному кредитному договору № 4107 від 20.03.2008 р. укладеного з ПрАТ "Інтеко".
У пункті 2 Угоди зазначено, що всі інші умови Договору, які не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишаються чинними та без змін.
Як зазначено в Угоді, при її укладені від імені позивача діяв Генеральний директор ОСОБА_10 на підставі Статуту та Протоколу чергових загальних зборів акціонерів ПАТ "ІФАЗ" № 1 від 18.04.2013 р.
Відповідно до п. 10.12. Статуту роботою Правління керує Голова правління (Генеральний директор). Нижче по тексту Статуту Голова Правління (Генеральний директор) іменується скорочено як Голова Правління.
Згідно з п. 10.13. Статуту Голова Правління здійснює свою діяльність з оперативного керівництва діяльністю ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України, цього Статут та Положення про Правління ОСОБА_1.
Відповідно до п. 10.14 Статуту, Голова Правління вправі без довіреності здійснювати дії від імені ОСОБА_1, у тому числі, але не обмежуючись: представляти інтереси ОСОБА_1 у відносинах з юридичними особами та фізичними особами, органами державної влади та управління, органами місцевого самоврядування, вести з ними переговори та вчиняти від імені ОСОБА_1 юридичні дії (правочини тощо), відкривати рахунки у банківських та інших установах та проводити операції по них, підписувати звітність ОСОБА_1, підписувати всі інші документи в межах компетенції, визначеної цим Статутом.
Згідно з п. 10.15. Статуту, Голова Правління має такі повноваження: - розпоряджається коштами та майном ОСОБА_1 в межах, визначених цим Статутом, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради; - приймає рішення про укладення правочинів (договорів, контрактів, угод) на суму до 1 000 000 (одного мільйона) гривень; - вирішує інші питання діяльності ОСОБА_1, повноваження щодо яких делеговані йому Правлінням чи іншими органами управління ОСОБА_1 та/або необхідні для досягнення статутних цілей.
Відповідно до п. 10.9. Статуту, до компетенції Правління належить: - розпорядження майном ОСОБА_1 у межах, що віднесені цим Статутом, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради до його компетенції; - розробка та затвердження поточних фінансово-господарських планів і оперативних завдань ОСОБА_1 та забезпечення їх реалізації; затвердження планів роботи Правління; - прийняття рішень про укладення правочинів (договорів, контрактів, угод) на суму, що перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень, однак не досягає 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, за винятком правочинів (договорів, контрактів, угод), вчинення (укладення) яких потребує прийняття рішення Загальними зборами або Наглядовою радою.
Згідно з пп. 23 п. 9.5. Статуту, до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про укладення правочинів (договорів, контрактів, угод) на суму, що є рівною та перевищує 5000000 (п'ять мільйонів) гривень, а також значних правочинів у випадках та у розмірах, що зафіксовані у п. 13.1 цього Статуту.
Відповідно до п. 9.6. Статуту, питання, що належать до виключної компетенції Наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами ОСОБА_1, крім Загальних зборів, за винятком випадків, встановлених законом. У разі, якщо з будь-яких причин Наглядова рада не сформована, або не може приймати рішення через вибуття більшості її членів, питання, передбачені п.п. 1-22 п. 9.5. цього Статуту вирішуються Загальними зборами, а питання, передбачені п.п. 23 п. 9.5. цього Статуту вирішуються виконавчим органом ОСОБА_1.
Відповідно до умов розділу 8 Статуту до компетенції Загальних Зборів належить: прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1 (п. 8.2.2.26. Статуту).
Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів, не можуть бути передані (делеговані) іншим органам ОСОБА_1 (п. 8.2.3. Статуту).
Згідно з розділом 13 Статуту: 13.1. Значними правочинами ОСОБА_1 є: 1) будь-які правочини, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є їх предметом, становить від 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1; 2) будь-які правочини щодо належних ОСОБА_1 земельних ділянок та об'єктів нерухомості, незалежно від їх вартості. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Статутом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.
13.2. Рішення про вчинення значного правочину, зазначеного у пп. 1) п. 13.1. цього Статуту, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1, а також значних правочинів, визначених пп. 2) та 3) п. 13.1. цього Статуту, приймається Наглядовою радою. У разі неприйняття Наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд Загальних зборів.
13.3. Якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом значного правочину, визначеного у пп. 1) п. 13.1. цього Статуту, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1, рішення про вчинення такого правочину приймається Загальними зборами за поданням Наглядової ради.
13.4. Рішення про вчинення значного правочину, визначеного п. 13.3. цього Статуту, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у Загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Рішення про вчинення значного правочину, визначеного п. 13.3. цього Статуту, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ОСОБА_1, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.
13.5. Якщо на дату проведення Загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться ОСОБА_1 у ході поточної господарської діяльності, Загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть ним вчинятися протягом не більш як одного року, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів, повинні застосовуватись відповідні положення п.п.13.2-13.5 цього Статуту.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2016 р. у справі № 909/415/15 в позові ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" до Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" про визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р. відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. у справі № 909/415/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі та визнано недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Однією з засад (принципів) цивільного законодавства, визначених у ст. 3 Цивільного кодексу України є справедливість, добросовісність та розумність. Аналогічні за змістом положення містяться і в ст. 509 Цивільного кодексу України, у якій визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. ОСОБА_10 цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання та/або суду.
З аналізу положень норм чинного в Україні законодавства та доктрини права, вбачається, що принцип добросовісності слід розцінювати як чесну, сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб. Цивільного кодексу України у ч. 5 ст. 12 закріплено презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Тоді як, розумне здійснення цивільних прав передбачає адекватну оцінку особою цінності певного майнового права, доцільність своїх дій, наслідків здійснення або нездійснення цивільного права. У Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. за № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 зазначено, що "справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню".
Відповідно до статті 6 та ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, якою визначено цивільну дієздатність юридичної особи, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
У частині 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Тобто здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій.
Разом з тим, відповідно до приписів ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. В даному випадку цивільне право використовується в розумінні суб'єктивного цивільного права, тобто юридичної можливості визначеного суб'єкта впливати на конкретне благо (майнове чи немайнове). З аналізу зазначеної правової норми слідує, що цивільним законодавством наділено носія цивільного права можливістю за власним розсудом його реалізовувати. Зазначене положення кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 19 Конституції України, згідно якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У статті 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту.
Відповідно до ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 61 та ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Відповідно до п. 10.15. Статуту, Голова Правління має повноваження приймати рішення про укладення правочинів (договорів, контрактів, угод) на суму до 1 000 000 (одного мільйона) гривень. Відповідно до п. 10.9. Статуту, до компетенції Правління належить прийняття рішень про укладення правочинів (договорів, контрактів, угод) на суму, що перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень, однак не досягає 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, за винятком правочинів (договорів, контрактів, угод), вчинення (укладення) яких потребує прийняття рішення Загальними зборами або Наглядовою радою.
Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. укладено між позивачем та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" на підставі Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013 р.
З матеріалів справи вбачається що, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. у справі № 909/415/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено у повному обсязі та визнано недійсним Рішення Загальних зборів акціонерів оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013р.
Отже, суд дійшов висновку, що Генеральний директор, укладаючи спірну угоду перевищив свої повноваження, надані йому чинним на той час законодавством України та Статутом, та уклав оскаржувану угоду не маючи на те відповідних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Докази такого схвалення у матеріалах справи відсутні.
Отже, беручи до уваги матеріали справи, керуючись вищезазначеними нормами законодавства суд дійшов висновку, що спірна угода суперечить вимогам ст.ст. 92, 161, 203, 241, 509, 627 Цивільного кодексу України, зокрема не відповідає принципам розумності та справедливості, укладена особою, яка не мала на те відповідних повноважень, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України у своїй постанові від 21.10.2014р. у справі №26/327.
Стосовно твердження представників відповідача щодо не підсудності даної справи Господарському суду Івано-Франківської області суд зазначає наступне.
Під підсудністю процесуальне законодавство розуміє розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. Визначення територіальної підсудності справ господарському суду здійснюється за нормами ст. 15 Господарського процесуального кодексу України згідно предметних і територіальних ознак, та уточнюється нормами статті 16 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлюється виключна підсудність справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Як вбачається з умов Додаткової угоди № 31 від 30.04.2013 р. (зокрема, статей 3 та 4), за спірною Угодою обидві сторони мають відповідні обов'язки.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та приписи ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України (що є спеціальною нормою щодо визначення підсудності справ у спорах про визнання договорів недійсними), позивач має право вибору щодо звернення з позовом як за місцезнаходженням кредитора за спірною угодою, так і за своїм місцезнаходженням (як позичальника, який зобов'язаний за угодою здійснити на користь другої сторони певні дії).
За таких обставин, враховуючи, що місцезнаходженням позивача як позичальника за оспорюваним правочином є м. Івано-Франківськ, то твердження відповідачів щодо наявності підстав для передачі справ за підсудністю з Господарського суду Івано-Франківської області до Господарського суду міста Києва є безпідставними. При вирішенні питання підсудності даної справи Господарському суду Івано-Франківської області судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України викладену в постанові від 19.12.2016 р. у справі № 922/2847/16.
Стосовно твердження представників відповідачів про невідповідність практиці Верховного суду України щодо відносин із третіми особами суд зазначає, що в даному випадку предметом дослідження була додаткова угода, спрямована на реструктуризацію заборгованості позивача за кредитною угодою (п. 1), тобто укладена в інтересах позичальника, визнання недійсною додаткової угоди не припиняє зобов'язань за кредитною угодою.
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" (чинного на час вирішення спору) визначено перелік осіб яким надано пільги щодо сплати судового збору, до зазначеного переліку відповідач не входить, отже судовий збір за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача.
На підставі вищевикладеного у відповідності до ст. ст. 19, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1, 3, 11, 12, 91, 92, 97, 203, 207, 215, 237, 241, 509, 627, Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського кодексу України та керуючись ст. ст. 15, 43, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за участі у справі третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "МУСТАНГ-8", ОСОБА_2 акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШІНВЕСТ" та ОСОБА_2 акціонерного товариства "С.В.Т.А." про визнання недійсною Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. укладену між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, 229, ідентифікаційний код: 00218271) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, пр-т Перемоги, 41, ідентифікаційний код: 19357489)" задовольнити.
Визнати недійсною Додаткову угоду № 31 від 30.04.2013 р. укладену між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, 229, ідентифікаційний код: 00218271) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, пр-т Перемоги, 41, ідентифікаційний код: 19357489).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (проспект Перемоги, 41, Солом'янський район, м. Київ, 03057; ідетифікаційний код 19357489) на користь Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" (вул. Є. Коновальця, 229, м. Івано-Франківськ, 76014; ідентифікаційний код 00218271) 1 218,00 грн (одна тисяча двісті вісімнадцять грн 00 коп.) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.02.2017 р.
Суддя М. А. Шіляк