22 лютого 2017 року Справа № 911/1684/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуКвартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від12.10.2016
у справі№911/1684/16
Господарського судуКиївської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доКвартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
простягнення суми
за участю
- позивача:Іванкіна Ю.Б. (довіреність від 18.04.2014),
Звернувшись в суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позову, стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (далі - відповідач) пеню в розмірі 13 489,81 грн., три відсотки річних в розмірі 4 676,37 грн., інфляційні втрати в розмірі 241,98 грн. та 13 185,71 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу розрахувався за придбаний газ не вчасно, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню та штраф, передбачені умовами договору, три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.07.2016 (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 489,81 грн. пені, 4 676,37 грн. три відсотки річних, 13 185,71 грн. штрафу та 240,15 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено, розподілено судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове - про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.10.2012 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/601-БО-17 згідно з умовами п.1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000), або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Згідно п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.09.2012 по 31.12.2012 газ обсягом до 106 тис.куб.м.
Відповідно до підпункту 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Акт приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
За умовами договору ціна за 1000 куб. м газу становить 3509,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3884,78 грн., крім того, ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ 4661,74 грн.
Згідно п.6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Відповідно до пункту 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п'ять років.
Згідно пункту 11 договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.09.2012 і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору, за період з жовтня по грудень 2012 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 683 233,34 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012, від 30.11.2012, від 31.12.2012.
Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу належним чином не виконував, за поставлений газ вчасно не розраховувався, позивачем нараховано 13 489 грн. 81 коп. - пені, 4 676 грн. 37 коп. - три відсотки річних, інфляційні втрати - 241 грн. 98 коп. та 13 185,71 грн. штрафу.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу на заборгованість, що сплачувалась відповідачем з прострочкою є правомірним, проте перевіривши ці розрахунки, суд здійснив власний перерахунок заявлених сум до стягнення та частково відмовив у стягненні інфляційних втрат, оскільки позивач безпідставно включив до періоду обрахунку інфляційних втрат дні фактичної оплати заборгованості та суми оплаченої заборгованості, а також включив до суми заборгованості, на яку здійснювались інфляційні нарахування, суми інфляційних втрат за попередні періоди.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини першої статті 692 наведеного кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судами встановлено, що оскільки зобов'язання позивача щодо поставки газу на умовах, які передбачені договором були повністю та належним чином ним виконані, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі природного газу, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити його вартість.
Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що відповідач отримавши наданий позивачем природний газ, але не оплатив його у строк, що був визначений сторонами у договорі, повинен нести відповідальність, яка визначена умовами п.7.2 договору та ст.625 ЦК України.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 цього кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.611 ЦК України).
Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З приписів наведених норм права вбачається, що відповідач повинен сплатити інфляційні втрати за весь час прострочення, три відсотки річних від простроченої суми, а також пеню та штраф, розмір яких визначений пунктом 7.2 договору, отже висновки суду апеляційної інстанції про стягнення пені, штрафу, трьох відсотків річних та визначення розміру інфляційних втрат за відповідний час прострочення, з урахуванням здійснених судом першої інстанції розрахунків, є правильними.
Відповідач цих висновків судів не спростував.
Доводи відповідача про те, що несвоєчасна оплата за отриманий природний газ виникла внаслідок відсутності договірних відносин, оскільки обсяг спожитого газу перевищив обсяг встановлений у договорі, спростовуються, як вбачається із встановлених судами обставин справи, приписами пункту 2.1.1 договору, оскільки сторони погодили можливість збільшення обсягів поставки газу, та подальшими діями на виконання умов договору. Так, як вбачається із встановлених судами обставин справи ними погоджено таку поставку у зв'язку із чим у відповідача, відповідно, виник обов'язок оплатити поставлений газ у відповідності із умовами укладеного договору.
Посилання відповідача на те, що він не несе відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки для Міністерства оборони України не передбачено таку статтю витрат, як виплата штрафних санкцій, є безпідставними, оскільки правовідносини сторін виникли з договору, які є обов'язковими для виконання сторонами у строки та в порядку, що ним встановлені, та такі доводи не ґрунтуються на наведених вище нормах права.
Твердження заявника касаційної скарги щодо помилкового не зменшення судами розміру пені також є безпідставними, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідач не подав суду першої інстанції клопотання з відповідним підтвердженням про зменшення розміру штрафних санкцій, які б давали місцевому господарському суду правову підставу для вчинення такої процесуальної дії, а зменшення штрафних санкцій з ініціативи суди було неможливим, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи відповідних відомостей, які б вказували на наявність у відповідача виняткового випадку для такого зменшення.
Згідно ж із приписами статті 83 ч.1 п.3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Отже таких виняткових випадків відповідачем не доведено, а судами не встановлено.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі Господарського суду Київської області №911/1684/16, залишити без змін.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді І.В. Алєєва
Г.П. Коробенко