21 лютого 2017 р. №876/399/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання - Андрушківа І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - ОУПФ) у якому просила:
визнати дії ОУПФ протиправними в частині встановлення їй щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування половини строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті імені Івана Франка (далі - Університет) з 25.08.1980 по 27.06.1985, а також щодо відмови у нарахуванні до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського;
зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою в Університеті з 25.08.1980 по 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців і 1 день та починаючи з 04.10.2016 нараховувати та виплачувати позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді відповідно до ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) в розмірі 90% заробітної плати судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;
зобов'язати ОУПФ провести їй перерахунок та виплату довічного грошового утримання у відповідності з вимогами ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі - Закон №56/95-ВР) з 07.10.2016.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні їй до стажу судді половини строку навчання в Університеті є неправомірними, оскільки законодавством, яке діяло на час призначення її на посаду судді було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу. Крім того, позивачці надано статус особи, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, а тому остання має право на пільги, передбачені ч.2 ст.6 Закону №56/95-ВР.
Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року у справі №343/2266/16-а позов задоволено.
Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на час призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у зв'язку із її звільнення з посади у відставку діяв Закон №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII) ст.135 якого передбачає, що до стажу роботи на посаді зараховується робота на посаді - судді судів України. Зарахування іншої діяльності до стажу роботи, що дає право на відставку Законом №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII) не передбачено. Підвищення ж у вигляді 20% за проживання у гірському населеному пункті, не може мати місце в даному випадку, оскільки довічне грошове утримання судді не включено у перелік соціальних виплат передбачених ст.6 Закону №56/95-ВР до яких воно може застосовуватись.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що до стажу судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді потрібно застосовувати визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності Законом №2453-VI.
Такі висновки цього суду є правильними з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 25.08.1980 по 27.06.1985 позивач навчалася на юридичному факультеті Університету (а.с.16).
ОСОБА_1 з 29.06.1993 по 26.03.2004 працювала суддею Калуського міського суду. З 27.03.2004 переведена на посаду судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області на якій працювала до 25.08.2005. З 26.08.2005 була призначена заступником голови цього ж суду. У період з 11.04.2014 виконувала обов'язки голови суду, а 24.04.2014 та 24.05.2015 призначена головою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області строком на один та два роки відповідно. 03.10.2016 наказом голови суду №02-06.2/81 позивача було відраховано зі штату суду на підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII «Про звільнення суддів» у зв'язку із звільненням судді у відставку (а.с.18-26).
З 04.10.2016 відповідачем позивачу призначено виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% грошового утримання судді, виходячи із стажу 23 роки 4 місяці і 3 дні.
07.10.2016 ОСОБА_1 отримала посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, що дає їй право на отримання пільг передбачених Законом №56/95-ВР (а.с.31).
Не погоджуючись із розміром щомісячного довічного грошового утримання позивач 01.12.2016 звернулась до ОУПФ з заявою про зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а також провести доплату у розмірі 20% як жителю гірського населеного пункту.
У задоволенні зазначеної заяви було відмовлено у зв'язку з чим позивач звернулася до суду із цим позовом.
Частиною 1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.
Відповідно до ч.1 ст.120 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на час звільнення позивача у відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст.135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
У відповідності до положень ч.1 ст.135 Закону №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Частиною 3 ст.141 Закону №2453-VI (в редакції, Закону №192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-8/2016) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 11 «Перехідних положень» Закону №2453-VI (в редакції, від 07.07.2010) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів», який діяв до набрання чинності Законом №2453-VI від 07.07.2010, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років (абзац 2 цієї статті).
Положеннями пп.3-1 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Відтак, до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті в Університеті (з 25.08.1980 по 27.06.1985), що становить 2 роки 5 місяців та 1 день, з урахування врахованого відповідачем суддівського стажу 23 роки 4 місяці та 3 дні, що у загальному складає - 25 років 9 місяців та 4 дні та дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% заробітної плати судді.
На правильність правових висновків суду вказує і чинна на сьогодні норма пп.«з» п.33 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» на підставі якої п.34 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» було доповнено абзацом такого змісту «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Посилання апелянта про те, що позивач позбавлена підвищення у зв'язку із наданням їй статусу особи, що проживає у гірських населених пунктах, з підстав що таке підвищення не входить в склад довічного грошового утримання судді, є безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається
громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Положеннями ч.2 ст.6 цього ж Закону передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Копією посвідчення від 07.10.2016 НОМЕР_1, підтверджується, те що ОСОБА_1 відноситься до особи, що постійно проживає у населеному пункті, якому надано статус гірського та має право на гарантії і пільги встановлені Законом №56/95-ВР.
Право на нарахування підвищення у розмірі 20% до довічного грошового утримання судді позивач набула 07.10.2016 з моменту отримання зазначеного вище посвідчення. Призначення ж довічного грошового утримання судді жодним чином не обмежує права особи на отримання інших гарантій та пільг, у разі набуття таких у встановленому законом порядку, оскільки таке утримання є одним із видів державних пенсій, проте порівняно з іншими державними виплатами належить до особливої форми соціального забезпечення певної категорії осіб.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 27 лютого 2017 року.