16 лютого 2017 року Справа № 915/2046/15
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання Долгової А.О.,
представника прокуратури: ОСОБА_2, посв. № 035058 від 13.08.2015;
представника відповідача-1: ОСОБА_3, дов. № 375/02.02.01-22/01/14/16 від 12.02.2016
представника відповідача-2: ОСОБА_4 - директор, дов. № б/н від 19.12.2016;
представника ІІІ особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника прокурора Миколаївської області
(вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030) в інтересах Держави
до відповідачів:
1. Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001),
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Імпорт” (АДРЕСА_1, 54018; АДРЕСА_2, 54018),
ІІІ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20).
про: визнання незаконним та скасування пункту 6 розділу 1 рішення №48/35 від 18.06.2015; визнання недійсним на майбутнє договору оренди землі № 10944 від 16.07.2015; зобов'язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:03:074:0015.,-
Заступник прокурора Миколаївської області в інтересах Держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про:
- визнання незаконним та скасування пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №48/35 від 18.06.2015, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано в оренду відповідачу-2 земельну ділянку площею 10000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:03:074:0015 по вул.Кінцевій у місті Миколаєві для будівництва гаража - стоянки для вантажних автомобілів підприємства;
- визнання недійсним на майбутнє укладеного між Миколаївською міською радою та ТОВ “Транс-Імпорт” договору оренди землі №10944 від 16.07.2015;
- зобов'язання ТОВ “Транс-Імпорт” повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:03:074:0015 по вул.Кінцевій у місті Миколаєві.
Заявою про зміну предмету позову від 18.04.2016 №05/2-297вих-16 позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 3 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №43/33 від 16.09.2014 про надання ТОВ "Транс-Імпорт" дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 10000 кв.м. за рахунок земельної ділянки раніше наданої рішенням Миколаївської міської ради № 22/44 від 13.03.2008 ТОВ "Транс-Імпорт", з метою передачі в оренду для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства по вул. Кінцевій у м.Миколаєві.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2016 прокуратурі було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2016 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі №915/2046/15, справу передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Під час нового розгляду справи прокурор підтримав свої позовні вимоги та в їх обґрунтування зазначив, що Миколаївською міською радою не виконані вимоги законодавства при наданні дозволів на складання проектів землеустрою та затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх в оренду відповідачу- 2, а саме всупереч вимог Земельного кодексу України, земельні торги щодо продажу права на оренду вказаної земельної ділянки в порядку статей 135-139 Земельного кодексу України не проводились, у зв'язку з чим пункт 3 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №43/33 від 16.09.2014 та пункт 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/35 підлягають скасуванню.
Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що дозволи видано на будівництво гаражу - стоянки для вантажних автомобілів, які відноситься саме до об'єктів дорожнього та автомобільного господарства, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, та відповідно відведення цієї земельної ділянки комунальної власності, за приписами ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Відповідач-2 також заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що будівництво об'єкту по вул.Кіньцевій у місті Миколаєві здійснюється у межах статутної діяльності підприємства, якою є діяльність автомобільного вантажного транспорту, будівництво автострад, доріг, вулиць, залізниць, злітно-посадових смуг на аеродромах. Така діяльність ліцензується в Україні і головним чинником ліцензування є матеріально-технічне забезпечення підприємства. Будівництво гаража-стоянки вантажних автомобілів передбачає створення об'єкту будівництва який складається з адміністративного корпусу, КПП, побутового корпусу з кімнатами відпочинку, складських приміщень, гаража, очисних споруд, майданчика паркування, зеленої зони. Підприємством складено проект землеустрою, який погоджено, зокрема, з органами землевпорядкування та Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради. Зазначені висновки є чинними. ТОВ «Транс-Імпорт» вважає, що гараж-стоянка для вантажних автомобілів відноситься до об'єктів транспортної та інженерної інфраструктури, відведення земельних ділянок комунальної власності під які не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.
ІІІ особа письмових пояснень по суті позовних вимог не надала; клопотанням №17-252 від 14.02.2017 просить розглянути справу без участі представника ІІІ особи.
У судовому засіданні 16.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.
16.09.2014 Миколаївською міською радою прийнято рішення №43/33, згідно з п.3 розділу 1 якого ТОВ “Транс-Імпорт” надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 10000 кв.м, за рахунок земельної ділянки раніше наданої рішенням міської ради від 13.03.2008 №22/44 ТОВ “Транс-Імпорт”, з метою передачі в оренду для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства по вул. Кінцевій.
18.06.2015 Миколаївською міською радою прийнято рішення №48/35, п.6 розділу 1 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 10000 кв.м (кадастровий номер 4810136900:03:074:0015) за рахунок земельної ділянки, раніше наданої рішенням міської ради від 13.03.2008 №22/44 ТОВ “Транс-Імпорт”, зарахувавши її до земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства (землі поточного будівництва), з метою передачі в оренду для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства по вул. Кінцевій.
16.06.2015, на підставі вказаного рішення, між Миколаївською міською радою та ТОВ “Транс-Імпорт” укладено договір оренди №10944 строком на 2 роки, згідно якого передано в оренду земельну ділянку площею 10000 кв. м (за функціональним призначенням-землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136900:03:074:0015).
Прокуратурою вказані дії Миколаївської міської ради заперечується, як вчинені з порушенням вимог Земельного кодексу України, що стало підставою звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (в редакції від 31.03.2006) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з приписами ст.12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції на час надання позивачу дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для передачі в оренду) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженням, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Порядок підготовки та прийняття відповідних рішень органами виконавчої влади та місцевого самоврядування за проектами відведення земельних ділянок для передачі їх в оренду встановлені ст.123 вищевказаного Кодексу.
За приписами ч.3 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Частиною 6 вказаної статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Частиною 2 ст.124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3, ст.134 цього Кодексу.
Так, ч.2 ст.134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
Згідно ч.1 ст.67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
До складу транспортної інфраструктури належать залізниці, залізничні вузли й станції, автомобільні дороги, автомагістралі, вулиці, авіалінії та аеропорти, річкові шляхи й порти, морські порти, канатні дороги, монорейкові шляхи, складські та ремонтні заклади, вантажні термінали. Більшість дослідників відносять до складу транспортної інфраструктури також рухомий склад транспорту. Це пояснюється тим, що часто рухомий склад є невід'ємною частиною транспортних і обслуговуючих підприємств, які входять до складу транспортної інфраструктури.
Крім того, під транспортною інфраструктурою розуміється сукупність об'єктів (підприємств, закладів), які займаються ремонтом, будівлею та реконструкцією, а також експлуатаційним утриманням доріг, мостів та інших дорожніх шляхів. Транспортна інфраструктура забезпечує наявність якісних доріг, а також зберігання їх у гарному стані.
З наданих відповідачем-2 статуту та виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.3 а.с.28-43) вбачається, що до видів діяльності ТОВ «Транс-Імпорт» віднесено будівництво доріг і автострад, будівництво мостів і тунелів, вантажний та автомобільний транспорт, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, будівництво житлових і нежитлових будівель тощо.
Виходячи з наданої відповідачем-2 Схеми генерального плану об'єкту будівництва за адресою м.Миколаїв, вул.Кінцева (т.3 а.с.50), декларації про початок виконання будівельних робіт (т.3 а.с.45-48) та пояснень представника у судових засіданнях, на спірній земельній ділянці відповідачем-2 розпочато будівництво адміністративно-виробничої бази до складу якої входить стоянки автотранспорту, будинки для відпочинку водіїв та автомайстерні. На даний час відповідачем-2 розробляється робочий проект будівництва адміністративно-побутового корпусу та будівництва автомайстерні за адресою м.Миколаїв, вул.Кінцева, що підтверджується довідкою ПП «АБМ Проектні роботи» (т.3 а.с.49).
Зазначений об'єкт на думку суду відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, тому при передачі в оренду спірної земельної ділянки проведення земельних торгів не було обов'язковим.
Враховуючи, що п.3 розділу 1 оскаржуваного рішення Миколаївської ради №43/33 від 16.09.2014 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою земельної ділянки саме для будівництва гаража-автостоянки для вантажних автомобілів підприємства, а п.6 розділу 1 рішення №48/35 від 18.06.2015 затверджено цю технічну документацію, суд вважає, що рішення прийняті правомірно без проведення земельних торгів на підставі ч.2 ст.134 Земельного кодексу України.
Що стосується листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради №17-6810 від 26.11.2015, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково входить до озелененої зони спеціального призначення, то судом при новому розгляді справи було зобов'язано Управління містобудування та архітектури надати письмові пояснення по суті позовної заяви та надати у судове засідання належним чином завірені копії Генерального плану м. Миколаєва та Плану зонування території м.Миколаєва, а також забезпечити явку у судове засідання повноважного представника Управління для надання пояснень.
Проте, Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради вимоги ухвали суду від 20.12.2016 не виконало, витребувані судом документи та письмові пояснення не надало, свого представника у судове засідання не направило, причини невиконання вимог ухвали суду не пояснило.
Листом від 06.02.2017 Виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив суду, що відповідно до Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №6/3 від 11.08.2016 зазначена земельна ділянка належить до зони садибної забудови. Згідно Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009 спірна земельна ділянка відноситься до території гаражів з територією зелених насаджень спеціального призначення. Слід зауважити, що Генеральний план міста Миколаєва затверджений у 2009 році і на даний час не приведений у відповідність до Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого у 2016 році.
З матеріалів справи вбачається, що вихідна земельно-кадастрова інформація видана Управлінням земельних ресурсів у м.Миколаєві та висновків-погоджень Управління земельних ресурсів у м.Миколаєві, Управління охорони навколишнього середовища, які є складовими частинами Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Транс-Імпорт», містять лише одне обмеження - охоронну зону підземного кабелю. Інших обмежень у вигляді зелених насаджень спеціального призначення, не встановлено.
Щодо доводів прокурора стосовно порушення Миколаївською міською радою при прийнятті оскаржуваних рішень вимог ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України, а саме надання спірної земельної ділянки в оренду відповідачеві без проекту землеустрою, слід зазначити наступне.
Як свідчать матеріали справи, до укладення спірного договору між Миколаївською міською радою та ТОВ "Транс - Імпорт" існували тривали договірні стосунки щодо оренди земельної ділянки загальною площею 26316 кв.м, що підтверджується пунктом 41 рішення Миколаївської міської ради від 13.03.2008 № 22/55, зі змінами від 30.10.2008 за № 29/46, Миколаївська міська рада 11.05.2010 уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Транс - Імпорт" строком на два роки з дати його державної реєстрації, загальною площею 26316 кв.м по вул. Кінцевій у м. Миколаєві для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства (кадастровий № 4801036900:03:074:0015).
Договір зареєстровано у Миколаївській міській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.06.2010 за № 041049900103.
Пунктом 25 рішенням Миколаївської міської ради від 21.08.2012 за № 19/42 ТОВ "Транс - Імпорт" продовжено на 1 рік з дати прийняття цього рішення строк оренди на земельну ділянку площею 26316 кв.м, яка надана рішенням Миколаївської міської ради від 30.10.2008 № 29/46, залишивши її в землях поточного будівництва, для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства по вул.Кінцевій у м.Миколаєві.
Відповідно до п. 2.1 договору, укладеного між Миколаївською міською радою та ТОВ "Транс - Імпорт", про зміни № 398-12 до договору оренди землі, який зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" 10.06.2010 за № 041049900103 та у Миколаївській міській раді за №7620, термін оренди земельної ділянки, наданої ТОВ "Транс - Імпорт" на підставі рішення від 21.08.2012 за №19/42, продовжено до 21.08.2013.
Зазначений договір про зміни № 393-12 зареєстровано в Управлінні Держкомзему у м.Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.12.2012 за №481010004001551.
Згідно з вказаним рішенням Миколаївської міської ради 13.03.2008 №22/55 (зі змінами, внесеними рішенням від 30.10.2008 №29/46) та договору оренди землі від 10.06.2010 за №041049900103 в оренду ТОВ "Транс - Імпорт" надавалась земельна ділянка загальною площею 26316 кв.м для будівництва гаража-стоянки для вантажних автомобілів підприємства.
Разом з тим, як вбачається зі змісту оскаржуваного пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради, спірна земельна ділянка, площею 10000 кв.м була надана за рахунок земель, наданих ТОВ "Транс - Імпорт" рішенням Миколаївської міської ради від 13.03.2008 №22/55.
Таким чином, оспорюваним рішенням та договором оренди землі в оренду надавалась не інша (нова) земельна ділянка, а частина земельної ділянки, яка була предметом оренди і знаходилась тривалий час в користуванні (оренді) у ТОВ "Транс - Імпорт" за договором оренди землі від 16.07.2015 №10944, тобто в даному випадку було лише змінено, в бік зменшення, розміри земельної ділянки з присвоєнням їй старого кадастрового номеру, а тому ця ділянка не може вважатися новоствореною, як це стверджує прокурор в апеляційній скарзі.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка була сформована шляхом поділу земельної ділянки, яка мала більшу площу і раніше надавалася ТОВ "Транс - Імпорт" та використовувалась ним, то обов'язок з розробки проекту землеустрою відсутній і достатньо лише розробити та затвердити технічну документацію з землеустрою, про що і було зазначено в оспорюваному позивачем рішенні.
З приводу правової оцінки рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2013 по справі №915/1067/13, яким було розірвано договір оренди щодо земельної ділянки площею 26316 кв.м по вул.Кіньцевій у місті Миколаєві слід зазначити наступне.
20.07.2016 Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №814/829/16 винесено постанову (т.3 а.с.51, 52), якою скасовані податкові повідомлення-рішення №№0001731502, №0001701502, НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 17.04.2015, якими відповідачу-2 були донараховані штрафні санкції за затримку сплати грошового зобов'язання з орендної плати за податкові періоди лютий-грудень 2012 року, січень-липень 2013 року При цьому, адміністративним судом було встановлено, що заборгованість з орендної плати у відповідача-2 за вказані періоди була відсутня, і навіть мала місце переплата. Зазначене рішення оскаржено ДПІ у Центральному районі до апеляційної інстанції.
Таким чином, покладена в основу рішення господарського суду м.Миколаєва від 14.08.2013, інформація ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва щодо наявності у відповідача-2 заборгованості з орендної плати за землю у сумі 33821,84 грн. не може вважатись на даний час достовірною, а саме рішення від 14.08.2013, у разі залишення в силі постанови адміністративного суду від 20.07.2016, може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.
Приймаючи рішення у справі, судом також враховано приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на приписи ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням Європейського суду з права людини «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» №44277/98 від 24.06.2003 встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.
Концепція «майна», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999).
Тобто, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується нормами ст. ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Разом з тим, зазначаючи про наявність справедливої рівноваги між інтересами держави та однієї юридичної особи - ТОВ «Транс-Імпорт» при позбавленні права, набутого останнім за оспорюваним рішенням Миколаївської міської ради та укладеним на його підставі договором оренди землі, прокуратура при зверненні до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать державі, не зазначила, в чому саме полягає шкода державі, завдана спірним рішенням та укладеним договором оренди: чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних/суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки в разі задоволення позовних вимог.
Крім того, спірна земельна ділянка з комунальної власності не вибувала, фактично, спір у даній справі виник між державним органом і органом місцевого самоврядування, який відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють розпорядження відповідними землями комунальної форми власності, а, отже, при розв'язанні вказаного спору слід врахувати правову позицію, викладену в рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04), згідно з якою:
- Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п.37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п.128, та “Беєлер проти Італії”, п.119) (п.70);
- принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п.73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом
Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення оформлено у відповідності до ст.84 ГПК України
та підписано суддею 21 лютого 2017 року.
Суддя М.В. Мавродієва