22 лютого 2017 року Справа № 30/5009/7262/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
суддіВовка І.В.,
суддіСтратієнко Л.В.,
за участю представників:
від позивачаІжаківського А.О.,
від третьої особи-2Бандич І.М.,
від прокуратуриКравчук О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"
напостанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року
у справі№ 30/5009/7262/11 Господарського суду Запорізької області
за позовомЗаступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України
до1. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, 2. Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Комунального підприємства "Бердянське бюро технічної інвентаризації"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
провизнання недійсним та скасування пункту 5.20 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області №5 від 13.01.2005 року, визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна
09.11.2011 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі - ФДМ України, позивач) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (надалі - Виконком Бердянської міської ради, відповідач 1), Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (надалі - ПрАТ "Приазовкурорт", відповідач-2), в якому з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним п. 5.20 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 5 від 13.01.2005 року "Про оформлення права власності" (надалі - рішення № 5), визнати за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: бул. Тінистий, 20, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, А1, Г", прибудови "г", тамбура "г1", насосної "Б", альтанки "В", водопроводу "Д", воріт № 1, № 4, № 5, хвірток № 2, №3, парканів № 6, № 7, бордюра № 8, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, яке витребувати з чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт".
В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на положення постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 року № 606, постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-XII та постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 року № 3943-ХП, наголошував на тому, що Міністерством охорони здоров'я УРСР спірне майно було передано Українській республіканській раді профспілок (правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України) лише у відання та залишилося державним, як майно громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України, тому п. 5.20 спірного рішення Виконкому про реєстрацію права власності на майно за ПрАТ "Приазовкурорт", яке прийняте за відсутності згоди уповноваженого органу - ФДМ України, має бути визнано недійсним відповідно до ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), як таке, що порушує права держави України як власника спірного майна; право власності на спірне майно має бути визнано на Державою, та витребувано з володіння відповідача-2.
Прокурор просив відновити йому пропущений строк позовної давності, оскільки про зазначені порушення йому стало відомо у серпні 2011 року під час проведення перевірки.
Позивач підтримав позовні вимоги прокурора, зазначивши, що Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", третя особа-2), не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМ України передавати у власність ПрАТ "Приазовкурорт" спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави в особі ФДМ України, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. Позивач зазначає, що правова позиція про те, що майно, передане до статутного фонду АТ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю, викладене у постанові Верховного Суду України від 16.09.2008 року у справі № 38/303 та постанові Вищого господарського суду України від 19.03.2009 року.
Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що:
- спірне майно набуто відповідачем-2 відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" на підставі підписаного з ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною установчого договору про створення ЗАТ "Приазовкурорт". В свою чергу, раніше це майно було внесено до статутного фонду ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" Федерацією профспілок України, як засновником і власником майна профспілок;
- факт правомірного володіння, користування та розпорядження Федерацією незалежних профспілок майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" встановлено у рішенні від 20.01.1997 року у справі №137/7;
- приймаючи спірне рішення Виконком діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, на підставі документів, які підтверджують внесення спірного майна до статутного капіталу відповідача-2 його засновником Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ПрАТ "Укрпрофоздоровниця";
- діючим законодавством не передбачено можливість позбавлення права власності суб'єкта господарювання шляхом визнання недійсним прийнятого рішення про оформлення права власності;
- на підтвердження свого права власності на спірне майно позивач не надав документів встановленого зразка, оскільки наведені постанови Верховної Ради України та Ради Міністрів УРСР не є документами, що підтверджують правовий режим спірного майна, та крім того, з них неможливо достовірно встановити склад, кількість та якість спірного майна;
- прокурором пропущений строк позовної давності;
- спір у справі є адміністративним спором і не підлягає розгляду в господарських судах.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.01.2012 року у справі № 30/5009/7262/11 (суддя Кагітіна Л.П.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року (колегія суддів: головуючий - Склярук О.І., Геза Т.Д., Дучал Н.М.), позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі ПрАТ "Приазовкурорт", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 року № 606, постанови Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506-XII, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-XII та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", а також порушення ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української РСР" від 23.04.1960 року № 606, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-XII, Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаного на виконання постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 року № 461/96-ВР керівниками Фонду державного майна України та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 року, на момент створення рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 року № 9971 ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно, як майно громадської організації колишнього Союзу РСР, розташоване на території України, перебувало лише у віданні Федерації незалежних профспілок України, але при цьому, належало і на теперішній час залишається державною власністю. Оскільки було встановлено, що рішення власника - держави в особі ФДМ України про відчуження майна в установленому порядку не приймалось, суд, керуючись ст.ст. 387, 393 ЦК України, визнав недійсним спірний правовий акт органу місцевого самоврядування (п. 5.20 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 5 від 13.01.2005 року "Про оформлення права власності"), як такий, що порушує права держави як власника майна, та витребував спірне майно з незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт".
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не пропущено строк позовної давності при зверненні із цим позовом, оскільки її перебіг розпочався з серпня 2011 року, а саме: після здійснення перевірки, яка відбулась за завданням та додатковим дорученням Генеральної прокуратури України №07/2/1-302вих-417окв-11 від 04.08.2011 року щодо додержання вимог законодавства під час відчуження державного майна, що перебуває у віданні Федерації професійних спілок України.
Залишивши без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, суд апеляційної інстанції водночас не погодився з висновком про те, що строк звернення до суду починає свій перебіг, коли про порушення прав та інтересів стало відомо прокуратурі. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор, оскільки останній здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону. Апеляційний господарський суд встановив, що Фондом державного майна України не пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки про порушення права держави на майно, тобто, про його передачу саме до статутного капіталу ПрАТ "Приазовкурорт", позивач дізнався лише у 2011 році після здійснення перевірки прокуратурою, і докази, які б підтверджували, що він довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів держави раніше в матеріалах справи відсутні.
Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (постанови від 4 лютого 2015 року у справі N 48/340, від 4 лютого 2015 року у справі N 52/250-45/540-2012, від 25 листопада 2014 року у справі N 5002-5/3128-2011, від 25 листопада 2014 року у справі N 5002-26/3170-2011, від 25 листопада 2014 року у справі N 5002-1/2762-2011, від 18 листопада 2014 року N 16-13-28/17-438-2011, від 18 листопада 2014 року у справі N 901/2493/13, від 16 вересня 2014 року у справі N 51/227, від 2 вересня 2014 року у справі N 6/17-3062-2011), підстави для скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі мотивів відсутні.
Посилання заявника касаційної скарги на неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень постанови Ради Міністрів Української РСР №606 та постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року та порушення вимог ст. 10 Конституції України 1978 року та ст. 87 ЦК України УРСР 1963 року, відповідно до змісту яких державна і соціалістична власність, до якої віднесено майно профспілкових та інших громадських організацій, не є тотожними формами власності, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки ст. 97 ЦК УРСР, на яку також посилається заявник, було встановлено право профспілок володіти, користуватися і розпоряджатися майном, яке належить їм на праві власності, в той час, як судами вже було встановлено, що спірне майно передавалось профспілковим комітетам не у власність, а лише у відання.
Доводи про те, що суди не врахували наданих відповідачем-2 доказів на підтвердження його права власності на спірне нерухоме майно (свідоцтво про право власності, копія довідки про включення до ЄДР підприємств та організацій України, копія рішення № 5 та копія акту приймання-передачі майнового комплексу) в той час, як позивач і прокуратура доказів права власності держави на це майно не надала, Вищий господарський суд України відхиляє як безпідставні, оскільки в межах цієї справи вирішувалось питання стосовно правомірності отримання відповідачем-2 спірного майна у власність, тобто, перевірялась законність цих документів.
Посилання заявника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 261, 267, 268 ЦК України і, як наслідок, неправильне визначення початку перебігу позовної давності з моменту, коли прокуратурі стало відомо про порушення прав держави, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки в постанові суд апеляційної інстанції чітко вказав, що у цій справі перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган (Фонд державного майна), а не прокурор, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 13.04.2016 року № 907/238/15 та від 22.04.2015 року № 916/2122/13.
Доводи касаційної скарги про те, що клопотання про поновлення строків позовної давності мав заявляти позивач, а не прокурор, не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки строк позовної давності не пропущено, а відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України питання поважності чи неповажності причин вирішується лише у випадках, коли такий строк пропущено.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на ПрАТ "Приазовкурорт".
Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року у справі № 30/5009/7262/11- без змін.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.
СуддяВовк І.В.
СуддяСтратієнко Л.В.